Ухвала суду № 65516430, 22.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2017 р. м. Київ К/800/11430/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А., Стрелець Т.Г.,

секретаря Коцюрби В.М.,

за участю представників: позивача ОСОБА_1; відповідачів: Гуленка Ю.М., Подлозного А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року у справі № 815/6306/15 за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" Кадирова В.В., в якому просила: визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „ДЕЛЬТА БАНК" Кадирова В.В., щодо не включення ОСОБА_5 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві „Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною їй сумою в розмірі 200 000,00 грн. на підставі договору банківського вкладу від 06.02.2015 року № 003-15843-060215, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_5; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" Кадирова В.В. включити ОСОБА_5 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві „Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 200 000,00 грн. на підставі договору банківського вкладу від 06.02.2015 року №003-15843-060215, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_5, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_5, як вкладника, який має право на відшкодування коштів у розмірі 200 000, 00 грн. на підставі договору банківського вкладу від 06.02.2015 року №003-15843-060215, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_5, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві „Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач набув статус вкладника ПАТ „Дельта Банк" та має право на отримання коштів в межах гарантованої суми. Проте, відповідач протиправно не виконав вимоги відповідача та повідомив його про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) №005-15843-060215 від 06.02.2015 року, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_5, згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не навівши при цьому підстав нікчемності".

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням судів першої та апеляційної інстанцій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" Кадиров В.В., звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що що 1 січня 2012 року ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) уклали договір позики.

Згідно з п.1.1 даного Договору позикодавець передає у власність позичальнику власні грошові кошти в розмірі 200000,00 грн., а той зобов'язується їх повернути у тій же самій валюті.

Відповідно до п.5.1 зазначеного вище Договору, він діє з моменту його укладення та до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.

ОСОБА_5 6 лютого 2015 року уклала договір банківського вкладу № 003-15843-060215 („Депозит Delta Premier (з поповненням)"). Згідно з п.1.2 даного договору Банк відкриває вкладнику рахунок №26304112963582 та приймає від вкладника внесені ним грошові кошти. Відповідно до п.1.3 зазначеного договору дата повернення вкладу - 8 березня 2015 року.

На виконання умов договору позики ОСОБА_6 6 лютого 2015 року переказала 200000,00 грн. на рахунок позивача у ПАТ „Дельта Банк", що підтверджується платіжним дорученням № 9289426.

В ПАТ „Дельта Банк" 3 березня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація на підставі постанови Правління НБУ № 51 від 02.03.2015 року „Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ „Дельта Банк".

Правління НБУ 2 жовтня 2015 року прийняло рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ „Дельта Банк", у зв'язку з чим Фондом винесений наказ №328 „Про початок процедури ліквідації ПАТ „Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку та призначена уповноважена особа Фонду.

Листом №05-3057833 від 06.08.2015 року тимчасова адміністрація повідомила ОСОБА_5 на її звернення до уповноваженої особи із заявою про включення її до реєстру вкладників у ПАТ „Дельта Банк" та отримання коштів в межах гарантованої суми вкладу, що за рахунками, відкритими на її ім'я в ПАТ „Дельта Банк" операції щодо виплат тимчасово обмежені на час тимчасової адміністрації, оскільки здійснюється перевірка операцій за його рахунками. У випадку виникнення додаткових питань, а також для отримання довідкової інформації, рекомендовано ознайомитися з відповідями на поширені питання вкладників неплатоспроможного банку на сайті Фонду та, за необхідності, звертатися до контактного центру Банку.

При зверненні ОСОБА_5 за роз'ясненнями консультантами гарячої лінії Фонду та ПАТ „Дельта Банк" повідомлено, що позивач відсутня в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Також, при зверненні ОСОБА_5 на гарячу лінію та особисто за виплатою гарантованої суми вкладу до банку-агенту ПАТ „Укрексімбанк" було повідомлено, що вона відсутня в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Також, листом №8821/1270 від 23.09.2015 року ОСОБА_5 було повідомлено про нікчемність Договору банківського вкладу (депозиту) №005-15843-060215 від 06.02.2015 року, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_5 згідно пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк„ Кадирова В.В. не було правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників, оскільки, згідно Договору банківського вкладу (депозиту) №005-15843-060215 від 06.02.2015 року, укладеного між ПАТ „Дельта Банк" та ОСОБА_5 позивач отримала статус вкладника ПАТ „Дельта Банк", натомість нікчемність цього договору відповідачами не доведена.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що договір від 06.02.2015 року № 003-15843-060215 банківського вкладу („Депозит Delta Premier (з поповненням)") в розмірі 200000,00 грн., укладений між Позивачем та ПАТ „Дельта Банк", не надає будь-яких переваг чи пільг Позивачу та укладений до запровадження тимчасової адміністрації ПАТ „Дельта Банк". Доказів на підтвердження факту того, що метою укладання вказаного правочину слугувала можливість отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб відповідачами не надано. Таким чином, у відповідачів не було правових підстав для не включення ОСОБА_5 до переліку вкладників та на його основі Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк".

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій у цій справі передчасними з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України „Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Згідно із статтею 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульований статтею 27 Закону України "Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб", відповідно до якої уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах „Урядовий кур'єр" або „Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

З метою забезпечення прав Фонду, уповноважена особа, як зазначено в частині 2 статті 38 Закону України „Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб", забезпечує перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

За змістом частини 3 статті 38 Закону України „Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Загальне поняття нікчемності правочинів наведено в статті 228 Цивільного кодексу України, за змістом частини першої якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Викладене означає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Таким чином, у розпорядчому рішенні належить вказувати передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним.

Отже, судам необхідно перевірити обґрунтованість підстав визнання правочину нікчемним, надавши оцінку вказаним обставинам у мотивувальній частині рішення.

Разом з цим, з метою відновлення прав позивача, про захист яких він просить, колегія суддів вважає за необхідне прийняти постанову відповідно до частини 2 статті 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі „Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути „ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Крім того, суди не врахували, що зарахування коштів на рахунок позивача відбулось після прийняття постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 року №692/БТ „Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", про що зазначає представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у письмових запереченнях на позовну заяву.

Також судами не надано належної правової оцінки доводам відповідачів відносно того, що позивач не є вкладником в розумінні Закону України „Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб", викладеним у письмових запереченнях представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на позовну заяву та апеляційній скарзі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк", зокрема з тих підстав що згідно положення п. 10.19 „Інструкції про відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах" №492 від 12.11.2003 року на вкладний (депозитний) рахунок зараховуються, зокрема, кошти, перераховані з поточного рахунку іншої фізичної особи, якщо це передбачено договором банківського вкладу.

Разом з тим, відповідно п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у публічному акціонерному товаристві „Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ „Дельта Банк" протоколом №14 від 20 березня 2013 року, зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Проте, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: