Ухвала суду № 65516353, 27.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27 березня 2017 року м. Київ К/800/8875/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19 квітня 2016 року №227-16, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначав, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки при його прийнятті відповідач не звернув уваги на те, що він відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2016 року визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 27-16 від 19.04.2016 року; зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, у відкритті провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначав, що з урахуванням аналізу інформації про країну походження заявника, суб'єктивні побоювання позивача стати жертвою переслідувань є цілком обґрунтованими, та він є особою, яка потребує додаткового захисту, а тому прийняте Державною міграційною службою України рішення від 19 квітня 2016 року №227-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, та підлягає скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (стаття 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

За змістом частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши письмові докази у справі, керуючись положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Конвенції про статус біженців» 1951 року, «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року, «Керівництва з процедур і критеріїв з вивчення статусу біженців Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців», Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04, зазначав, що відповідачем не встановлено жодної обставини, яка б давала підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема того, що він за місцем громадянської належності може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань; доводи ж ОСОБА_1 про реальний обґрунтований ризик зазнати в країні походження жорстокого та принижуючого поводження не знайшли свого підтвердження; побоювання ж бути призваним у Збройні Сили не є підставою для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне рішення Державної міграційної служби України від 19 квітня 2016 року №227-16 прийняте останньою з урахуванням та дослідженням всіх обставин, а тому підстави для його скасування відсутні, й такий висновок є правильним.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (а у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, дана касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки не містить належних доводів в підтвердження незаконності прийнятого судом апеляційної інстанції рішення, а тому, з врахуванням наведених приписів пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, не викликає необхідності перевірки судом касаційної інстанції матеріалів справи, що в свою чергу, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Вищого адміністративного суду України С.С. Пасічник