Постанова № 65515874, 20.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 р. Справа № 553/3894/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Мельницької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016р. по справі №553/3894/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання незаконними дій, скасування рішення №385 від 20.09.2016 року про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати Рішення №385 від 20.09.2016 року Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 року про призначення ОСОБА_1 пенсії та припинення її виплати відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (1991 року);

- зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №1789-ХІІ на час призначення пенсії), в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 19.10.2016 року №18-607/вих16, та здійснити її виплату без обмеження.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що працює на посаді начальника управління прокуратури Полтавської області та з 2013 року перебуває на обліку у Полтавському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-XII. Рішення про призначення йому пенсії приймалось управлінням Пенсійного фонду України Ленінського району у м. Полтаві, про що 26.09.2013 складено протокол №8200. При цьому, як у вказаному протоколі, так ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що пенсія призначається довічно. У березні 2016 позивачу стало відомо, що призначена йому пенсія за вислугу років, протягом 2015 року не виплачувалась. Позивачем подано до суду відповідний позов. Постановою Ленінського районного суду м.Полтави від 12.07.2016 року позов задоволено. Вказане рішення набуло чинності 25.07.2016 року. На адресу Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Полтавській області 09.08.2016 позивач направив заяву про поновлення виплати призначеної пенсії. Водночас, позивачу надійшло Рішення Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Полтавській області № 385 від 20.09.2016 року про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 року про призначення йому пенсії та припинення її виплати, як безпідставно призначеної. В обґрунтування підстави для скасування призначеної пенсії вказано, що юридичний факультет університету у якому позивач отримав вищу юридичну освіту, не відноситься до вищого юридичного навчального закладу. Позивач не погоджується із правомірністю вказаного рішення, оскільки відповідач призначаючи пенсію, виходив з наявності у позивача відповідного права. Надані позивачем документи були визнані достатніми для нарахування й виплати пенсії. Також, Міністерством освіти і науки України 14.07.2014 року видано Свідоцтво № N-1233-14 та підтверджено, що виданий позивачу диплом про вищу юридичну освіту є еквівалентним за освітнім рівнем до системи освіти України. На запит позивача відповідач повідомив, що рішення прийнято відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте положеннями вказаної статті Закону не передбачено підстави припинення виплати пенсії на яку вказував відповідач приймаючи оскаржуване рішення. Також у вказаній нормі Закону не передбачено прийняття рішень про скасування протоколів про призначення пенсії, а лише визначенні підстави для припинення виплат пенсії. Також позивач 02.11.2016 року звернувся до відповідача із заявою до про перерахунок та поновлення виплати призначеної йому пенсії виходячи із 90% заробітної плати відповідно до довідки прокуратури Полтавської області №18-607/вих16, проте вказане звернення відповідач безпідставно ігнорує.

Постановою Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення №385 від 20.09.2016 року Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 року про призначення позивачу пенсії та припинення її виплати відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (1991 року).

Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №1789-ХІІ на час призначення пенсії), в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 19.10.2016 року №18-607/вих16, та здійснити її виплату без обмеження.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України Полтавської області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016 року та винести ухвалу, якою задовольнити вимоги апеляційної скарги відповідача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилково висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено питання стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугу років. Згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, що діяла на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії), прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2012 року по 30.09.2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих не менше 11 років. До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 Закону України "Про прокуратуру" та ін., в тому числі половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах. Аналіз поданих ОСОБА_1 документів показав, що у позивача відсутній 21-річний стаж за вислугою років, який передбачений законодавством. Стаж роботи, що дає право на вислугу років згідно наданих документів складає 18 років 07 місяців 06 днів, що не дає права на призначення відповідної пенсії. Підстав для зарахування до спеціального стажу половини строку навчання у Воронежському державному університеті з 01.09.1989 року по 19.06.1990 року відсутні, оскільки даний навчальний заклад не відноситься до вищого юридичного навчального закладу, який дає профільну спеціальну освіту. Таким чином, оскільки позивач не має права на отримання пенсії, відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 року про її призначення. Крім того, відповідно до розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 02.03.2015 року № 213 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" у разі неприйняття до 01.06.2015 року про призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються зокрема відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Відповідач вважає, що оскільки з 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах Закону України "Про прокуратуру" не призначаються, то і перерахунок пенсії не передбачено.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач у 1994 році закінчив Воронізький державний університет за спеціальністю правознавство та отримав кваліфікацію юриста, що підтверджується наданою позивачем копією Диплома (дублікат) серіі ДВС №1262337.

З 01.02.1995 року позивач працює на прокурорсько-слідчих посадах о органах прокуратури Полтавської області.

Протоколом № 8200 від 26.09.2013 року позивачу призначено пенсію за вислугу років, обчислену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" на підставі особисто поданої заяви про призначення/перерахунку пенсії, установленої форми, з 06.09.2013 року. Разом із заявою позивачем було надано копії документів: паспорта; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; трудової книжки; диплому Воронежського державного університету; довідки про періоди роботи в органах прокуратури №11-31-13 від 06.09.2013 р.; довідки № 18-350/вих13 від 06.09.2013 р. про розмір заробітної плати; довідки № 18-349/вих13 від 06.09.2013 р. про інші виплати, які передбачені діючою системою оплати праці за період з 01.09.2008 р. по 31.08.2013 р.; довідки № 18-348/вих13 від 06.09.2013 р. про заробітну плату для обчислення пенсії.

З 01.04.2015 року відповідачем було призупинено виплату пенсії позивачу з посиланням на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.

Постановою Ленінського районного суду м. Полтава від 12.07.2016 року по справі №553/2265/16-а частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Визнано дії Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Полтави, які полягають у припиненні виплат раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» протиправними. Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відновити з 02 червня 2015 року виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (1991 року). В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Вказана постанова суду набрала законної сили.

Як зазначив під час апеляційного перегляду справи представник відповідача, на виконання рішення суду відповідачем відновлено виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років та проведено відповідні виплати за період з 02.06.2015 року по 19.09.2016 року включно. Нараховану суму коштів у розмірі 103295 грн. 59 коп. виплачено у жовтні 2016 року.

Однак, 20.09.2016 року Полтавським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №385, яким скасовано протокол №8200 від 26.09.2013 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та припинено виплату пенсі, як безпідставно призначену, в зв'язку з відсутністю необхідного для призначення пенсії за вислугу років спеціального стажу роботи - 21 рік.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для скасування рішення про призначення позивачу пенсії та припинення її виплати, слугували висновки відповідача про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу половини строку навчання у Воронізькому Державному університеті, оскільки даний навчальний заклад не відноситься до вищого юридичного навчального закладу.

Крім того, 19.10.2016 року Прокуратурою Полтавської області надано позивачу довідки №18-607/вих16 про те, що він працює в прокуратурі Полтавської області на посаді начальника відділу та про розмірі заробітної плати на вказаній посаді станом на 01.12.2015 року, в зв'язку з підвищенням посадових окладів працівників прокуратури згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 року №1013.

На підставі вказаної довідки, позивач 02.11.2016 року звернувся до відповідача із заявою про перерахування призначеної пенсії та поновлення її виплати.

Враховуючи, що виплату пенсії поновлено не було та не перераховано її розмір, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Полтавській області щодо винесення Рішення №385 від 20.09.2016 про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 про призначення позивачу пенсії та припинення її виплати є протиправними, оскільки відповідачем невірно застосований Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також як такий, що суперечить Конституції України і законам України, а також обмежує зміст та обсяг існуючих прав і свобод, у зв'язку з чим порушено конституційне право на належний рівень соціального забезпечення. Також суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок з 01.01.2016 року пенсії на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 19.10.2016 року №18-607/вих16, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", виходячи з розрахунку 90 % від суми заробітної плати без обмеження її максимального розміру.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Станом на час призначення позивачу пенсії умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих були визначені статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991р.

Згідно положень вищевказаної статті Закону, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються органами Пенсійного фонду України і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Отже, чинним на момент звернення позивача до уповноваженого органу (територіального органу Пенсійного фонду України) законодавством було встановлено відповідні умови для отримання особою пенсії за вислугу років.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписи ч. 5 ст. 45 Закону визначають, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок).

Відповідно до п.п. 2, 4, 5 Порядку (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії працюючим громадянам і членам їх сімей (у зв'язку з втратою годувальника) та про відстрочку часу її призначення відповідно до Закону подається працівником (членом його сім'ї у зв'язку з втратою годувальника) до управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах (далі - орган, що призначає пенсію) через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа). За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації).

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. У разі, якщо до заяви про призначення, відновлення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за пенсією вважається день приймання заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо документи, які необхідно подати додатково, протягом трьох місяців не подані, пенсія призначається, відновлюється за наявними документами. У подальшому при надходженні додаткових документів пенсія перераховується зі строків, передбачених пунктом четвертим статті 45 Закону.

Посадова особа у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і направляє їх до органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням підприємства, установи, організації або за місцем проживання (реєстрації) особи. Для забезпечення повноти відомостей про застраховану особу, якій призначається пенсія, подається комплект первинної звітності страхувальника до системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України за період після останнього звіту до дати подання заяви про призначення пенсії включно. У необхідних випадках надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, до органу, що призначає пенсію, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково у строки, передбачені пунктом 5 цього Порядку (п. 35 Порядку, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п.п. 37-39 Порядку (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 4).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів; в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження; г) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 6), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 43 Порядку, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Як вбачається з матеріалів справи, призначаючи у 2013 році пенсію за вислугу років, відповідач дійшов висновку про наявність встановленого законом права на її отримання, зокрема, наявність визначеного статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991р. стажу, а саме 21 рік 0 місяців та 14 днів. До загального стажу, що дає право на пенсію за вислугою років відповідачем, серед іншого, було зараховано половину строку навчання позивача у Воронізькому державному університеті з 01.09.1989 року по 27.06.1994 року - 2 роки 5 місяців 11 днів. Матеріали справи не містять доказів виникнення у відповідача станом на час призначення пенсії зауважень з приводу зарахування вказаного стажу.

Відповідачем також не оскаржувався взагалі факт навчання позивача у період з 01.09.1989 року по 27.06.1994 року у Воронезькому державному університеті.

Як зазначив під час апеляційного розгляду справи представник відповідача, підставою припинення позивачу виплати пенсії слугувало те, що за наслідком проведеного повторного аналізу поданих документів, з метою цільового використання бюджетних коштів та запобігання неправомірного їх використання, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача необхідного стажу, оскільки відсутні підстави для зарахування до спеціального стажу половини строку навчання у Воронезькому державному університеті через те, що даний навчальний заклад не відноситься до вищого юридичного навчального закладу, який дає профільну спеціальну освіту.

Колегія суддів вважає неправомірними вказані висновки відповідача, виходячи з наступного.

На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, суспільні відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України вили визначені Законом України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року N 2984-III.

Так, згідно положень статті першої вказаного Закону, вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Разом з тим, положеннями даного Закону не визначено поняття «вищий юридичний навчальний заклад», проте встановлено, що вищий навчальний заклад, це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Згідно ст. 8 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання від 26.05.2000 року визначено, що диплом про повну вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста, що видається в Україні, і диплом про вищу професійну освіту і кваліфікацію дипломованого спеціаліста, що видається в Російській Федерації, визнаються еквівалентними.

Ця Угода розповсюджується на документи державного зразка про освіту і вчені звання, що видаються на території держав Сторін, а також на документи державного зразка, що видаються установами освіти кожної із Сторін, що розташовані на території інших держав (ст. 13 Угоди).

Свідоцтвом Міністерства освіти та науки України від 14.07.2014 року №1233-14, диплом (дублікат) Воронезького державного університету ДВС 1262337 від 30.05.2002 року, що виданий на ім'я ОСОБА_1, визнано еквівалентним відповідно до системи освіти України: «Повна вища освіта/Спеціаліст/Правознавство» та зазначено, що визначений документ дає право працевлаштування за фахом та продовження навчання на території України (а.с. 132).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що документом встановленого зразка, який видано вищим навчальним закладом іноземної держави та визнано у встановленому порядку Україною, підтверджено факт отримання позивачем вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст по спеціальністю правознавство.

В свою чергу, правові підстави припинення та поновлення виплати пенсії визначені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якою, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Однак, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду, не надано жодного документа, який би підтверджував, що подані позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії документи містять недостовірні відомості.

Жодних обґрунтованих пояснень з приводу того, якою нормою діючого законодавства відповідач, як державний орган, керувався приймаючи оскаржуване рішення, відповідач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції , ані під час її апеляційного перегляду, не надав.

Частиною 4 статті 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано належного правового обґрунтування наявності правових підстав для проведення повторної перевірки поданих документів, які вже були перевірені та визнані належними під час призначення пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, за відсутності встановлених законом підстав скасовуючи протокол про призначення позивачу пенсії та припиняючи її виплату, допустив порушення гарантованого позивачу конституційного права на пенсійне забезпечення, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування Рішення №385 від 20.09.2016 Полтавського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування протоколу №8200 від 26.09.2013 про призначення позивачу пенсії та припинення її виплати відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (1991 року).

В зв'язку з чим, рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №1789-ХІІ на час призначення пенсії), в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 19.10.2016 року №18-607/вих16, та здійснити її виплату без обмеження, виходячи з наступного.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII у частину п'ятнадцяту статті 86 Закону України "Про прокуратуру" внесено зміни та встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Також, вказаним Законом змінено статтю 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В такій редакції зазначена стаття передбачала, що у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Із системного аналізу вище наведених нормативно-правових актів вбачається, що Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року №911-VIII змінено підстави припинення виплати пенсій, призначених в тому числі відповідно до Закону України "Про прокуратуру", та передбачено обмеження в виплаті пенсії без виключення всім, хто працює на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, та раніше отримував пенсію.

Вказані норми законодавства є діючими, рішенням Конституційного суду України чи іншим законом скасовані не були, а отже підлягають обов'язковому застосуванню всіма органами державної влади на території України.

Оскільки позивач працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України "Про прокуратуру", починаючи з 01.01.2016 року не має права на виплату пенсії.

З огляду на викладене, підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років, починаючи з 01.01.2016 року, відсутні.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 26.12.2011 року №20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. У рішенні від 25.01.2012 року №3рп/2012 вказано, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Відповідно до ст.22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Так, у своєму рішенні по справі "Великода проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення, шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України, є найважливішою функцією держави.

Крім того, у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.

Зі змісту п.3 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" вбачається, що вказане обмеження у виплаті пенсії діє до завершення особливого періоду та після його закінчення, виплата пенсій таким особам буде здійснюватися згідно із законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані позивачем обставини не є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень, яка могла б бути пов'язана з невиконанням останнім дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов'язків і згідно з чинним законодавством України, що в свою чергу несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вказаної частини позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016р. по справі №553/3894/16-а не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №1789-ХІІ на час призначення пенсії), в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 19.10.2016 року №18-607/вих16, та здійснити її виплату без обмеження, з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині постанова Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016р. по справі №553/3894/16-а є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016р. по справі №553/3894/16-а скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити з 1 січня 2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону №1789-ХІІ на час призначення пенсії), в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати зазначеної у довідці прокуратури Полтавської області від 19.10.2016 року №18-607/вих16, та здійснити її виплату без обмеження.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову.

В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Полтава від 19.12.2016р. по справі №553/3894/16-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Донець Л.О. Мельнікова Л.В. Повний текст постанови виготовлений 27.03.2017 р.