Ухвала суду № 65515791, 22.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 р.Справа № 816/2275/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Любчич Л.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шевченківського (Октябрського) відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2016р. по справі № 816/2275/16

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського (Октябрського) відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі - відповідач, Шевченківський ВДВС) про визнання протиправними та скасування постанов від 31.10.2016 ВП №52429025 про стягнення з боржника виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 31.10.2016 ВП №52429025 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 79836,24 грн.

Визнано протиправною та скасовано постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 31.10.2016 ВП №52429025 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (код ЄДРПОУ 34963066) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 3799,06 грн (три тисячі сімсот дев'яносто дев'ять гривень шість копійок).

Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що у межах виконавчого провадження державним виконавцем вчинені дії з примусового виконання виконавчого документа - накладено арешт на майно боржника та надіслано запити щодо виявлення зареєстрованого за позивачем майна. Оскільки боржником у встановлений строк не було в добровільному порядку виконано судове рішення, державним виконавцем було правомірно винесено оскаржувані постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України. не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, щоОктябрським районним судом м. Полтави 08.06.2016 виданий виконавчий лист №554/18122/14-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" заборгованості за кредитним договором від 25.12.2007 №0001/07/25-Nm, що складається із заборгованості за кредитом у сумі 28125 доларів США, що еквівалентно 728156,25 грн, заборгованості за процентами у сумі 2257,84 доларів США, що еквівалентно 58455,47 грн, та пені у сумі 11750,69 грн, а всього 30382,84 доларів США, що еквівалентно 786611,72 грн та 11750,69 грн /а.с. 69/.

03.10.2016 постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС на підставі заяви представника ПАТ "Банк Форум" за довіреністю Джумелі Н.Г. від 30.09.2016 /а.с. 68, 70/, відкрито виконавче провадження №52429025 та надано боржнику строк для самостійного виконання рішення суду до 10.10.2016 /а.с. 71/.

30.09.2016 представником ПАТ "Банк Форум" за довіреністю Джумелею Н.Г. до канцелярії Шевченківського ВДВС подано заяву про повернення заяви про примусове виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2016 №554/18122/14-ц /а.с. 72/.

У зв'язку з наявністю у довіреності ПАТ "Банк Форум" від 03.06.2016 №10/06-01 /а.с. 70/ застереження щодо відсутності у представника прав на подання клопотань про повернення виконавчих документів, начальник Шевченківського ВДВС листом від 06.10.2016 за вих. №42006 звернувся до ПАТ "Банк Форум" із клопотанням про надання підтвердження щодо повернення зазначеного вище виконавчого листа /а.с. 73/.

10.10.2016 відповідачем одержано заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" про повернення виконавчого листа стягувачу /а.с. 80-89/.

09.11.2016 стягувач повторно звернувся до Шевченківського ВДВС із клопотанням про повернення виконавчого листа без виконання /а.с. 90/.

Поміж тим, 31.10.2016 державним виконавцем Шевченківського ВДВС у межах виконавчого провадження №52429025 винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 79836,24 грн /а.с. 94/ та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн /а.с. 100/.

Крім того, 31.10.2016 постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС виконавчий лист Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2016 №554/18122/14-ц повернуто стягувачу, припинено чинність постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.10.2016 №52429025 та скасовані інші заходи примусового виконання рішення /а.с. 91/.

03.11.2016 державним виконавцем винесені постанови про відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 70,04 грн (ВП №52784422) та за постановою про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 79836,24 грн (ВП №52784321) /а.с. 95, 100/.

Надані суду матеріали виконавчого провадження не містять доказів надіслання та вручення боржнику вище перелічених постанов державних виконавців.

Представник позивача ОСОБА_4 ознайомилась з матеріалами виконавчих проваджень №№52429025, 52784321, 52784422 07.12.2016 /а.с. 92, 98/.

Не погодившись з постановами державного виконавця від 31.10.2016 ВП №5249025 про стягнення з боржника виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, позивач оскаржила їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови про стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій та стягнення виконавчого збору є незаконними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно положень частин першої та другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Згідно статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до ч. 5 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з правомірністю прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов про стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій та стягнення виконавчого збору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як встановлено частиною 5 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З огляду на викладене, у випадку відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня в обов'язковому порядку направляється боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідна постанова.

В свою чергу, як було встановлено під час судового розгляду справи, матеріали виконавчого провадження №52429025 не містять документального підтвердження виконання державним виконавцем наведених вище вимог Закону №606-ХIV, у зв'язку з чим суд погоджується з доводами представника позивача про те, що копію постанови про відкриття зазначеного виконавчого провадження від 03.10.2016 боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення не надіслано.

Відтак, ОСОБА_1 не була повідомлена про відкриття виконавчого провадження №52429025 та необхідність добровільного виконання вимог виконавчого документа у строк до 10.10.2016.

Крім того, згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 року N14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" встановлено, що відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. Суд може визнати стягнення виконавчого збору необґрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", і був нереальним.

Колегія суддів зазначає, що державним виконавцем під час судового розгляду справи не було надано доказів на підтвердження факту вчинення ним відповідних дій щодо примусового виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2016 №554/18122/14-ц

Посилання відповідача на постанову державного виконавця від 05.10.2016 по ВП №52429025 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 /а.с. 76/. як на дітвердження вчинення виконавцем дії з примусового виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави від 08.06.2016 №554/18122/14-ц колегія суддів оцінює критично.

Так, як зазначено у постанові від 03.10.2016 боржнику надано строк для добровільного виконання до 10.10.2016.

Оскільки примусове виконання відповідного виконавчого документа розпочинається після закінчення визначеного у постанові про відкриття виконавчого провадження строку для його добровільного виконання, то за таких обставин, у державного виконавця були відсутні підстави для здійснення заходів примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа з 05.10.2016.

Отже, підстави для стягнення з боржника витрат виконавчого провадження відсутні.

Таким чином, відповідач, в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" дійшов до помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень, адміністративний суд у справі щодо їх оскарження на підставі ч.3 ст.2 КАС України перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані постанови прийняті без врахування всіх обставин справи.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані постанови є незаконними, в зв'язку з чим, підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вказаної частини позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість прийнятих ним постанов.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З приводу клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Згідно з ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно зі ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрім іншого, витрати на правову допомогу.

Зі змісту зазначених вище норм вбачається, що обов'язковою умовою для присудження судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу, є фактичне здійснення цих витрат та їх належне документальне підтвердження.

Зі змісту ч.1 ст.90 КАС України вбачається, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі по тексту - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону № 5076, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 5076, документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 року (далі по тексту - Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI від 20.12.2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Як вбачається з матеріалів справи, в якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу, безпосередньо пов'язаної з веденням справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 3000 грн. позивачем були надані: договір про надання правової допомоги № 76 від 19.01.2017 року (а.с. 73-74), ордер на надання правової допомоги від 27.02.2017 року № 002374 (а.с. 72), копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 75), розрахунок вартості наданої правової допомоги (а.с. 80), квитанції № 8/ПО від 27.02.2017 року на суму 3000,00 грн. (а.с.79).

Однак, матеріали справи не містять належних доказів обґрунтування понесених витрат на послуги адвоката, а саме відсутні докази обґрунтування часу затраченого на проведення консультацій, роз'яснень, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, судової практики, підготовку, складання та подання процесуальних документів до суду.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шевченківського (Октябрського) відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2016р. по справі № 816/2275/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А.Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 27.03.2017 р.