Ухвала суду № 65515668, 21.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9885/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Глущенко Я.Б., Межевича М.В.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови №409 від 06 серпня 2014 року, визнання протиправною постанови №583 від 03 березня 2015 року,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови №409 від 06 серпня 2014 року, визнання протиправною постанови №583 від 03 березня 2015 року відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу (з урахуванням доповнень до апеляційної скарги), в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів її незаконності, необґрунтованості та антиконституційності і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що постанова Кабінету Міністрів України №409 від 06 серпня 2014 року прийнята з порушенням Конституції та законів України при недотриманні порядку та процедури її прийняття. Крім того, оскаржувана постанова відповідача порушує гарантовані права позивача на достатній рівень життя, а також звужує конституційні права позивача, погіршує її майновий стан та соціальний рівень життя, обмежує споживчі права позивача. ОСОБА_2 також зазначає, що Кабінетом Міністрів України порушено порядок встановлення розмірів соціальних норм житлово-комунальних послуг та не дотримано соціальної справедливості під час надання пільг та субсидій громадянам, чим порушено принцип рівності сторін перед законом.

Згідно заяви ОСОБА_5 від 28 листопада 2016 року він приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_2 та просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позови позивачів у повному обсязі.

06 грудня 2016 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст.192 КАС України подав до Київського апеляційного адміністративного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2, в якій заявив про підтримання апеляційної скарги ОСОБА_2, та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року вказану заяву було задоволено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.195 КАС України в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до ст.ст.5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прийнято постанову №409 від 06 серпня 2014 року «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», якою встановлено громадянам, які відповідно до законодавства мають субсидію на оплату житлово-комунальних послуг та мають пільги на оплату житлово-комунальних послуг соціальні норми житла для оплати користування житлом/утримання житла, централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії, а також установлено соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії. Зазначена постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності з 01 жовтня 2014 року.

03 березня 2015 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Указу Президента України від 10 вересня 2014 року №715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України (від 28 лютого 2015 року №31-12240-03/6404) і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27 лютого 2015 року №3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду), прийнято постанову №583 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення», якою встановлено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення (з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом). Вищезазначена постанова набрала чинності з 01 квітня 2015 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови №409 від 06 серпня 2014 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а предмет спору в частині оскарження постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №583 від 03 березня 2015 року фактично відсутній, оскільки вказана постанова втратила чинність згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 07 липня 2016 року №1224. Крім того, судом зазначено, що позивачі у спірних правовідносинах не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання відсутності компетенції (повноважень) у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо прийняття постанови (рішень) про встановлення (зміну) тарифів (цін) на природний газ, що використовується для потреб населення, а також відсутності компетенції (повноважень) у ОСОБА_7, призначеного на підставі Указу Президента України №969/2014 від 30 грудня 2014 року «Про тимчасове виконання обов'язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», щодо підписання постанови (рішень) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Колегія суддів за наслідками перегляду в порядку апеляційного провадження дійшла наступних висновків:

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», який відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

У відповідності до ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Згідно ст.19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п.2 параграфу 29 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 18 липня 2007 року, постанови Кабінету Міністрів видаються з питань:

- затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання;

- затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

В силу ст.1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Згідно ст.5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

У відповідності до ст.9 вищезазначеного Закону державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Таким чином, вищенаведеними нормами Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надано повноваження Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи користування послугами, щодо оплати яких державою надаються пільги та субсидії.

Постановою Кабінету Міністрів України №409 від 06 серпня 2014 року (в редакції, що була чинною на час її прийняття) встановлені єдині для всієї України: соціальні норми житла громадянам, які відповідно до законодавства мають субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, для:

оплати користування житлом/утримання житла - 13,65 кв. метра загальної площі на одну особу та додатково 35,22 кв. метра на домогосподарство;

централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії - 13,65 кв. метра опалюваної площі на одну особу та додатково 35,22 кв. метра на домогосподарство;

соціальні норми житла громадянам, які відповідно до законодавства мають пільги на оплату житлово-комунальних послуг, для:

оплати користування житлом/утримання житла - 21 кв. метр загальної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю;

централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії - 21 кв. метр опалюваної площі на одну особу та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю;

а також соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, на які надаються пільги та субсидії:

для індивідуального опалення (теплопостачання) - 7 куб. метрів природного газу на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період (у разі використання природного газу для індивідуального опалення), 65 кВт·г на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період (у разі використання електричної енергії для індивідуального опалення);

для користування послугами з централізованого постачання холодної води - 2,4 куб. метра на одну особу на місяць (за наявності централізованого постачання гарячої води), 4,0 куб. метрів на одну особу на місяць за відсутності централізованого постачання гарячої води;

для користування послугами з централізованого постачання гарячої води - 1,6 куб. метра на одну особу на місяць;

для користування послугами з централізованого водовідведення - 4,0 куб. метри на одну особу на місяць;

для користування послугами з газопостачання - 6 куб. метрів на одну особу на місяць (за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання), 9 куб. метрів на одну особу на місяць (за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача), 18 куб. метрів на одну особу на місяць, за наявності газової плити та газового водонагрівача;

для користування послугами з електропостачання в житлових приміщеннях (будинках) - 90 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 210 кВт·г на місяць, обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води - 130 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 250 кВт·г на місяць; обладнаних стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води - 150 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 270 кВт·г на місяць; не обладнаних стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води та газових водонагрівальних приладів - 120 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 240 кВт·г на місяць; у селах і селищах міського типу для громадян, яким відповідно до законодавства держава забезпечує безоплатне освітлення житла, - 30 кВт·г на місяць на одну особ;

для користування послугами з вивезення побутових відходів - 0,4167 куб. метра на одну особу на місяць.

Враховуючи, що Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надано повноваження Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи користування послугами, щодо оплати яких державою надаються пільги та субсидії, оскаржувана постанова №409 від 06 серпня 2014 року прийнята відповідачем у межах повноважень, визначених Конституцією та Законами України.

У відповідності до п.п.1, 3 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. Проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 року №308.

Згідно параграфу 33, 34 Регламенту Кабінету Міністрів України головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції. Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Під час розроблення проекту акта Кабінету Міністрів розробник аналізує стан справ у відповідній сфері правового регулювання, причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту, визначає предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, передбачає правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень, а також робить прогноз результатів реалізації акта та визначає критерії (показники), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації.

Згідно глави 3 «Погодження та консультації» розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів). Заінтересований орган зобов'язаний за зверненням розробника у строк, встановлений § 38 цього Регламенту, взяти участь в опрацюванні та погодженні проекту акта Кабінету Міністрів у частині, що стосується його компетенції. Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів керівник заінтересованого органу доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого додається завізований ним проект акта, а також зауваження в разі їх наявності. У разі наявності зауважень проект візується із зауваженнями. Строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами становить не більш як 10 робочих днів. У разі коли заінтересований орган протягом 10 робочих днів не висловив свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, проект вважається погодженим без зауважень.

В силу п.1 параграфу 46 Регламенту Кабінету Міністрів України за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

У відповідності до параграфу 49, 50 вищезазначеного Регламенту проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом.

До проекту акта Кабінету Міністрів додаються:

пояснювальна записка, у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про наявність або відсутність у проекті акта правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці;

довідка про погодження проекту акта;

протокол узгодження позицій (у разі потреби);

висновок Мін'юсту;

порівняльна таблиця (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів);

проект акта та матеріали до нього разом з їх електронними копіями.

Згідно параграфу 55-1 Регламенту Кабінету Міністрів України розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем дотриманий порядок та процедура прийняття оскаржуваної постанови №409 від 06 серпня 2014 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи: пояснювальною запискою до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» за підписом Віце-прем'єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. із зазначенням обґрунтування необхідності прийняття акту, обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акту, обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики, прогнозу результатів; довідкою про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» за підписом Віце-прем'єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б.; висновком Міністерства юстиції України від 26 серпня 2014 року за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування»; порівняльною таблицею до проекту вказаної постанови Кабінету Міністрів України, протоколом узгодження позицій щодо проекту спірної постанови Кабінету Міністрів України за підписом Віце-прем'єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. (т.2 а.с.103-131).

З урахуванням вищенаведеного, доводи апелянта щодо недотримання Кабінетом Міністрів України порядку та процедури прийняття оскаржуваної постанови спростовуються наданими до матеріалів справи належними та допустими доказами щодо підготовки проекту та прийняття оскаржуваної постанови у відповідності до вимог Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та Регламенту Кабінету Міністрів України.

У відповідності до ст.3 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обгрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

З листа Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України, як розробника проекту оскаржуваної постанови, наданого на вимогу суду апеляційної інстанції, вбачається, що для встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування Мінрегіоном разом з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та експертами проекту «Реформа міського теплозабезпечення в Україні» проведено наукове статистично-аналітичне дослідження споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України, здійснено аналіз чинного законодавства щодо встановлення норм споживання житлово-комунальних послуг, відповідно до яких населенню надаються пільги і житлові субсидії. Для визначення соціальних нормативів на житлово-комунальні послуги загалом було використано 54,9 тис. справ домогосподарств - одержувачів житлових субсидій, які обліковують спожиті послуги за приладами обліку та за результатами досліджень соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлено за середніми нормами фактичного споживання послуг. З метою достовірного визначення соціальних нормативів споживання послуг постачання холодної/гарячої води при розробці проекту постанови отримано висновок ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім.О.М.Марзаєва АМН України», яким зазначено, що запропоновані соціальні норми води забезпечують фізіологічні, санітарно-гігієнічні та побутові потреби людини на добу. Коригуючі коефіціенти визначено відповідно до КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» та Національного стандарту України «Будівельна кліматологія» ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010 з урахуванням поверховості будинків та регіональних відмінностей.

Водночас, проект оскаржуваної постанови погоджено з усіма заінтересованими центральними органами виконавчої влади та соціальними партнерами, а саме з Мінсоцполітики, Міненерговугіллям, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Мінекономрозвитку, Мінфіном, Асоціацією міст України, Держпідприємництвом, СПО профспілок та профспілкових об'єднань та СПО сторони роботодавців на національному рівні. Також Мінрегіон отримав позитивну оцінку проекту постанови від Міжнародного валютного фонду в Україні, який, зокрема, зазначив, що проект постанови посилює механізм отримання житлових субсидій залежно від доходу домогосподарств та не позначиться на існуючій схемі отримання компенсацій. Міністерство юстиції за результатами правової експертизи проекту акта погодило його із зауваженнями, які було враховано.

Крім того, за результатами розгляду проекту спірної постанови та аналізу регуляторного впливу на відповідність вимогам ст.ст.4, 5, 8, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та згідно ст.21 наведеного Закону Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва прийнято рішення №520 від 16 липня 2014 року про погодження проекту регуляторного акту, яким погоджено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про встановленні деяких соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування (соціальної норми житла та соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії)».

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку щодо дотримання відповідачем процедури оприлюднення проекту та прийняття регуляторного акту у відповідності до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Крім того, оскаржувана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України з дотриманням критеріїв, визначених ст.2 КАС України, обґрунтовано, на підставі проведеного наукового статистично-аналітичного дослідження споживання комунальних послуг та стану забезпечення житловою площею соціально незахищених громадян України та з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до ст.ст.5, 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Доводи апелянта щодо порушення відповідачем гарантованих прав позивача на достатній рівень життя при прийнятті оскаржуваної постанови судом не приймаються, оскільки Кабінетом Міністрів України встановлено державні соціальні стандарти у сфері житлово-комунального обслуговування, а саме: соціальну норму житла для оплати користування/утримання житла, централізованого та індивідуального опалення, а також соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо яких держава надає пільги та встановлює субсидії, при цьому відповідачем оскаржуваною постановою не встановлювались норми оплати послуг з утримання житла та витрат за житлово-комунальні послуги.

При цьому, посилання апелянта на звуження її прав та покладення на неї надмірного тягаря щодо оплати послуг за площу квартири, яка перевищує соціальну норму житла, є необґрунтованим, оскільки оскаржувана постанова прийнята відповідачем з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В силу ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини у контексті ст.1 Протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно», але й цілу низку інтересів економічного характеру. При цьому, втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, та є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого Суд надає державам право користуватися значною свободою розсуду з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес».

Разом з тим, втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Заходи, які вживаються державою, мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і, водночас, пропорційними щодо прав приватних осіб.

За таких обставин, посилання апелянта щодо звуження її прав та покладення на неї надмірного тягаря щодо оплати послуг за площу квартири, яка перевищує соціальну норму житла, є неоґрунтованим, оскільки при прийнятті оскаржуваної постанови держава в особі Кабінету Міністрів України діяла з дотриманням принципу пропорційності та справедливого балансу між приватним інтересом окремої особи та інтересами суспільства, враховуючи, що встановлені державні соціальні стандарти у сфері житлово-комунального обслуговування забезпечують єдиний підхід до визначення норм споживання житлово-комунальних послуг окремих категорій громадян, які потребують підтримки держави.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що Кабінетом Міністрів України оскаржувана постанова прийнята обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконною та нечинною і скасування постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06 серпня 2014 року «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».

У відповідності до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», відповідно до пп.13.1 якої у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Враховуючи, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не наведено доводів та обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права в частині позовних вимог щодо визнання незаконною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 03 березня 2015 року №583 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення», визнання відсутності компетенції (повноважень) у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо прийняття постанови (рішень) про встановлення (зміну) тарифів (цін) на природний газ, що використовується для потреб населення, а також відсутності компетенції (повноважень) у ОСОБА_7, призначеного на підставі Указу Президента України №969/2014 від 30 грудня 2014 року «Про тимчасове виконання обов'язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» щодо підписання постанови (рішень) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в цій частині суд апеляційної інстанції не переглядає постанову суду першої інстанції.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та осіб, які приєдналися до апеляційної скарги ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 27 березня 2017 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Я.Б.Глущенко

М.В.Межевич

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Глущенко Я.Б.

Межевич М.В.