Ухвала суду № 65515439, 22.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4776/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Принт Експерт» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Принт Експерт» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.03.2016 №0042615141 та №0052615141.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Принт Експерт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки, ГУ ДФС у місті Києві встановлено порушення ТОВ «Принт Експерт» податкового законодавства, зокрема:

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток у сумі 508 238,00 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 і 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 551 917,00 грн.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у місті Києві складено акт від 25.02.2016 №50/26-15-13-01-04/30436824, на підставі якого, прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 17.03.2016 №0042615141, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 827 876,00 грн., у тому числі: 551 917,00 грн. - основний платіж, 275 959,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 17.03.2016 №0052615141, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 635 298,00 грн., у тому числі: 508 238,00 грн. - основний платіж, 127 060,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Макролоджик», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Принт Експерт» придбавало у ТОВ «Макролоджик» катриджи і принтери. Придбання товару здійснювалось без укладання договорів на підставі рахунків-фактур, які виписувались контрагентом позивачу, рахунки-фактури: від 22.01.2014 №V3579T2910RO та від 30.01.2014 №V3571T5635.

Як вбачається з вищезазначених рахунків-фактур, позивачем було придбано 35 принтерів на суму 88 025,10 грн. та 1 принтер на суму 3229,98 грн.

На підтвердження здійсненої оплати, позивачем надано платіжні доручення від 22.01.2014 №1372 та від 18.02.2014 №1516, у зв'язку з чим ТОВ «Макролоджик» виписано та належним чином оформлено податкові накладні від 22.01.2014 №226 та від 30.01.2014 №349.

Оплачений товар був отриманий менеджером ТОВ «Принт Експерт» Ясинецькою Л.Г. на підставі видаткових накладних від 22.01.2014 №V3579T2910RO та від 30.01.2014 №V3571T5635.

Як зазначено позивачем, придбані товари забиралися у продавця шляхом самовивозу, що підтверджується подорожнім листом службового легкового автомобіля від 22.01.2014 №19.

Крім того, придбані ТОВ «Принт Експерт» у ТОВ «Макролоджик» товари в подальшому реалізовано ТОВ «МСД Україна», ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», ПСП «Слобожанщина Агро», ПрАТ «УСК «Княжа Вієна Іншуранс Груп», ПАТ «Банк Михайлівський», що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання товару, які містяться в матеріалах справи.

Тобто, вказане свідчить, що придбані у контрагента товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентом - ТОВ «ФОБОС-О», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ «Принт Експерт» (замовник) та ТОВ «ФОБОС-О» (виконавець) був укладений договір про надання послуг із заправки, відновлення та поставки картриджів, оргтехніки, технічного обслуговування і ремонту техніки від 02.12.2013 №1794-ПР.

Відповідно до умов вищезазначеного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати послуги із заправки, відновлення картриджів, послуг з технічного обслуговування оргтехніки, поставки нових картриджів, оргтехніки та витратних матеріалів до неї, проводити ремонтні роботи оргтехніки замовника, а замовник прийняти послуги, роботи, товар на умовах цього договору сплатити за цінами, зазначеними в рахунках-фактурах, актах виконаних робіт, видаткових накладних.

Факт надання ТОВ «ФОБОС-О» послуг ТОВ «Принт Експерт» підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактурами та платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФОБОС-О» виписало ТОВ «Принт Експерт» належним чином оформлені податкові накладні на загальну суму 1 447 122,10 грн., з яких податок на додану вартість складає - 241 185,37 грн.

Оплачені послуги були отримані позивачем на підставі видаткових накладних.

Згідно доводів позивача, послуги та роботи, замовлені у ТОВ «ФОБОС-О», були використані ТОВ «Принт Експерт» у власній господарській діяльності, з метою надання таких послуг іншим контрагентам: ПАТ КБ «Правекс-Банк», ТОВ «Сокар Енерджи Україна», ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», ТОВ «Євросталь Технологія», ПАТ «Діамантбанк», ПрАТ «Чумак», ТОВ «Дружба Нова», ТОВ «Стілф», ТОВ «Новий канал», ДП «Головфінтех», та іншим, що підтверджується копіями актів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Тобто, вказане свідчить, що придбані у контрагента послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ «Принт Експерт» (замовник) та ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» (виконавець) укладений договір про надання послуг заправки, відновлення та поставки картриджів, оргтехніки, технічного обслуговування і ремонту техніки від 20.11.2013 №13-1120.

Відповідно до умов вищезазначеного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати послуги із заправки, відновлення картриджів, послуг з технічного обслуговування оргтехніки, поставки нових картриджів, оргтехніки та витратних матеріалів до неї, проводити ремонтні роботи оргтехніки замовника, а замовник прийняти послуги, роботи, товар на умовах цього договору сплатити за цінами, зазначеними в рахунках-фактурах, актах виконаних робіт та видаткових накладних.

Факт надання ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» послуг ТОВ «Принт Експерт» підтверджується рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп» виписало ТОВ «Принт Експерт» належним чином оформлені податкові накладні.

Оплачені послуги були отримані позивачем на підставі видаткових накладних.

Згідно доводів позивача, послуги та роботи, замовлені у ТОВ «Г.Н.Т. Нова Груп», були використані останнім у власній господарській діяльності, з метою надання таких послуг іншим контрагентам, а саме: ДП «Сантрейд», ПАТ «Діамантбанк», ПрАТ «Міжнародний медіа центр «СТБ», ТОВ «Кволиті Сервіс», ТОВ «МСД Україна», ПАТ КБ «Правекс-Банк», ПАТ «Діамантбанк» та іншим, що підтверджується копіями актів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Рух коштів по рахунку ТОВ «Принт Експерт» підтверджується банківськими виписками за період з 30.12.2013 по 27.06.2014.

Отримання товару та послуг від контрагентів позивача, з їх подальшою реалізацією, відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 281 ТМЦ за 1 півріччя 2014 року (а.с.140-176 Т.6).

Отже, матеріали справи підтверджують подальший рух придбаних товарів, що свідчить про те, що позивач придбавав товар та послуги у спірних постачальників з метою використання їх у власній господарській діяльності, а спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що свідчить про добросовісність позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного, відповідачем не надано.

Між тим, ГУ ДФС у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами, вказано на акти про неможливість проведення зустрічної звірки останніх.

Однак, зазначені доводи апелянта не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки звірка контрагентів фактично не проводилась і обставини щодо господарських операцій здійснених даними товариствами податковим органом реально не встановлювались.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема, на відсутність товарно-транспортних накладних, є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Крім того, всі інші запитуванні податковим органом документи не є обов'язковою первинною документацією товариства, а тому не можуть бути підставою для висновків про відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники ПДВ, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Між тим, обставини, встановлені в акті перевірки не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при досліджені факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України).

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції, що діяла на час спірних операцій).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу;

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Згідно з п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, п.п. 14.1.181 п. 14.1. ст. 4 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено ст. 198 ПК України.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

У свою чергу, формування податкового кредиту дає право на відшкодування сплаченого до бюджету податку на додану вартість.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, під час вирішення спірних правовідносин судом апеляційної інстанції враховується правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку ГУ ДФС у місті Києві, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів та не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.