Ухвала суду № 65515194, 22.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2466/16 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, третя особа: Міністерство фінансів України про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Відповідачі) у якому просило:

- визнання незаконним і скасування рішення (листа) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 21.01.2016 № 276/10/10-13-11-02-10;

- визнання незаконним і скасування рішення ГУ ДФС України у Київській області від 25.03.2016 № 663/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги;

- визнання незаконним і скасування рішення ДФС України від 9.06.2016 № 12667/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги;

- зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданих позивачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період календарний місяць грудень 2015 р. до облікових даних щодо позивача в інформаційних базах даних ДФС України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника позивача та представника відповідачів, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Вітаполіс» 25.05.2006 зареєстровано як юридична особа.

12.01.2015 між ТОВ «Вітаполіс» та ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області було укладено договір № 1 про визнання електронних документів.

Згідно з вищезазначеним договором, податковим органом визнаються податковою звітністю подані позивачем податкові документи (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи) в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу ( Т.1 а.с.238-240).

13.01.2016 ТОВ «Вітаполіс» було подано до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області лист вих. № 7/16, в якому зазначалося, що позивач подає копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі за звітний період - грудень 2015, який зберігається на машинозчитувальному носії інформації.

Також, позивачем до цього листа було долучено копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних (код за ЄДРПОУ 34439389) в електронній формі за звітний податковий період грудень 2015 на флеш носієві «Kingston».

13.01.2016 зазначений лист було зареєстровано ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області за вх. № 324/10.

21.01.2016 податковим органом на адресу позивача було направлено лист вих. № 276/10/10-13-11-02-10, яким позивачу було роз'яснено, що реєстр виданих та отриманих податкових накладних («за формою J1201508») починаючи зі звітності за січень 2015 до контролюючого органу не подається (далі по тексту - лист № 276/10/10-13-11-02-10) (Т. 1 а.с.77).

04.03.2016 позивачем було направлено на адресу ГУ ДФС України у Київській області скаргу про перегляд і скасування податкову консультацію від 21.01.2016 лист № 276/10/10-13-11-02-10 (а.с.79-84).

25.03.2016 ГУ ДФС України у Київській області було направлено на адресу позивача відповідь-рішення про розгляд скарги № 663/10/10-36-11-01-10, в якій зазначалося, що порушень при наданні ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області рішення (листа) №276/10/10-13-11-02-10 не встановлено (далі по тексту - рішення № 663/10/10-36-11-01-10) (Т.1 а.с.85).

06.05.2016 позивачем було подано до ДФС України скаргу про перегляд і скасування податкової консультації від 21.01.2016 лист № 276/10/10-13-11-02-10 та рішення № 663/10/10-36-11-01-10 (а.с.86-94).

Також, 06.05.2016 позивачем було подано до Міністерства фінансів України скаргу про перегляд і скасування рішення контролюючого органу (Т.1 а.с.95-102).

09.06.2016 ДФС України було прийняте рішення про результати розгляду скарги вих. № 12667/6/99-99-08-02-01-15, яким скаргу позивача було залишено без задоволення (далі - рішення № 12667/6/99-99-08-02-01-15) (Т.1 а.с.107).

Не погодившись з рішеннями відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідачами порушено права або інтереси останнього.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України), Законом України «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 р. №71-VIII (далі по тексту - Закон №71-VIII), Положенням про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. N 236 (далі по тексту - Положення № 236), Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. N 446/2011 (далі по тексту - Положення № 446/2011).

Відповідно до вимог п.201.15 ст. 201 ПК України (в редакції до 1 січня 2015) платник податку повинен був вести реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та щомісячно подавати до контролюючого органу копії записів у них.

Законом України № 71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 р., було внесено зміни до положень ПК України, у тому числі і до п. 201.15 ст. 201 ПК України.

Так, зокрема, з 01.01.2015 відповідно до вимог п. 201.15 ст. 201 ПК України зведені результати обліку операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з розділом V Кодексу, відображаються платником податку в податкових деклараціях.

Отже, з 01.01.2015 ПК України не передбачено обов'язку платників податків подавати контролюючим органам копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення (листа) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області № 2763/10/10-13-11-02-10, зазначив, що обов'язок платника податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних передбачений положеннями Порядку № 958, що прийнятий на виконання положень ПК України.

Відповідно до вимог п. 1 Розділу І Порядку № 958 реєстр є формою для запису (реєстрації) виданих та отриманих податкових накладних.

Згідно із вимогами п. 2 Розділу І Порядку № 958 реєстр ведеться особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ).

Як вбачається з п. 3 Розділу І Порядку № 958, реєстр ведеться в електронному вигляді у затвердженому форматі та за власним бажанням платника у паперовому вигляді.

Усі графи Реєстру, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками.

Платники податку щомісяця в строки, передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі ті платники податку, для яких встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у Реєстрах за такий період в електронному вигляді. Копії записів у Реєстрах подаються за допомогою телекомунікаційних мереж загального користування з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису (за умови отримання їх у визначеному законодавством України порядку) у затвердженому форматі.

Отже, Порядком № 958 дійсно передбачено обов'язок платників податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних.

Разом з тим, положеннями ПК України не передбачено обов'язку платників податків подавати контролюючому органу разом з податковою звітністю копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.

Так, вказана конкуренція норм має розв'язуватися за загальнотеоретичними правилами вирішення колізій, а саме: ієрархічні колізії при суперечності правових норм підлягають подоланню шляхом застосування колізійного принципу lex superior derogat inferiori (лат. «вищий за силою закон відміняє закон, нижчий за силою»). Колізійний принцип lex superior ґрунтується на закономірностях побудови ієрархічної системи законодавства та принципі законності, який у тому числі передбачає, що норми акта нижчестоящого органу не повинні суперечити нормам акта вищестоящого органу, а отже, у випадку колізії саме норма акта вищестоящого органу і повинна бути застосована. Таким чином, колізійний принцип lex superior варто розглядати як конкретизацію принципу законності в правозастосовній сфері.

При цьому, в самому наказі Міністерства фінансів України № 958 від 22 вересня 2014 чітко вказано, що він прийнятий відповідно до п. 201.15 ст. 201 розділу V ПК України, редакція якого, станом на 22 вересня 2014, передбачала обов'язок платника податків подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період в електронному вигляді.

Зміна редакції ПК України та звільнення внаслідок цього платників податків від обов'язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних нівелює такий обов'язок визначений у Порядку № 958.

Вказаний висновок суду відповідає приписам п. 5.2 ст. 5 ПК України, в якому передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Також, п. 1.1 ст. 1 ПК України встановлено, що ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Наведене свідчить, що права та обов'язки як податкових органів, так і платників податків встановлюються виключно на рівні Податкового кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що ПК України не містить положень, які б надавали можливість в межах інших нормативно-правових актів встановлювати додаткові права та обов'язки для платників податків, які не передбачені в Кодексі.

В свою чергу, будь-якими іншими нормативно-правовими актами в сфері податкового законодавства, в даному випадку Порядком № 958, не можуть встановлюватись додаткові права та обов'язки для платників податків.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що платники податків, починаючи з 01.01.2015 не зобов'язані подавати контролюючому органу копії записів в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, оскільки такий обов'язок не передбачений податковим законодавством.

Крім того, ПК України також не встановлено обов'язку і податкових органів приймати у платників податків копії записів в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, що в свою чергу, свідчить про відсутність механізму подачі-прийому вказаних документів.

Так, позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, відповідно до ст. 70 КАС України, які обґрунтовують його позицію щодо наявності у останнього обов'язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідних звітний період.

Крім того, у судовому засіданні представником позивача не надано пояснень, якими саме положеннями ПК України встановлено обов'язок платника податків подавати копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідних звітний період та щодо того, в які саме інформаційні бази даних ДФС України мають бути внесені відомості з відповідних записів, а також не надав пояснень щодо того, чи існують такі бази даних взагалі та яким нормативним чи відомчим актом передбачено ведення таких баз.

Водночас, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання позивача на наказ Міністерства фінансів України № 958, оскільки спірні правовідносини врегульовані ПК України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області № 276/10/10-13-11-02-10 про скасування зобов'язання подавати копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі було видано останнім правомірно, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень № 12667/6/99-99-08-02-01-15 та № 663/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги позивача, колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п. 44.6 ст. 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Аналіз вищезазначених норм податкового законодавства свідчить про те, що рішення контролюючого органу можуть бути оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання скарги платника податків до контролюючого органу вищого рівня. При цьому, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, скарги подані ТОВ «Вітаполіс» були розглянуті ДФС України та ГУ ДФС у Київській області в порядку та строки, встановлені ПК України.

Посилання позивача на необґрунтованість змісту спірних рішень, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки в даному випадку предметом дослідження є дотримання суб'єктами владних повноважень конкретних юридичних норм при прийнятті спірних рішень.

Також, безпідставними є твердження позивача, що ДФС України та ГУ ДФС у Київській області та ГУ ДФС у Київській області взагалі позбавлені повноважень на розгляд таких скарг, оскільки згідно з вимогами п. 55.2 ст. 55 ПК України, контролюючими органами вищого рівня є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.

Відповідно до вимог п. 1 Положення № 236 ДФС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Як вбачається з п. 1 Положення № 446/2011, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики (крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики), політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Відповідно до п. 3 Положення № 446/2011 одним з основних завдань Міністерства фінансів України є формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики.

Так, п. 3 Положення № 236 одним з основних завдань ДФС України є, зокрема, внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.

Таким чином, не заслуговують на увагу суду твердження представника позивача, оскільки ДФС України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а тому уповноважений на розгляд в порядку ст. 56 ПК України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць.

Аналогічні підстави виникають щодо повноважень ГУ ДФС у Київській області розгляду скарги позивача на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, а тому підстави на які посилається апелянт не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Вимогами частин 1 і 2 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 ст. 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Наведене свідчить, що до адміністративного суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи у разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення відповідачів про результати розгляду скарг не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку та самі по собі не породжують настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що рішення № 12667/6/99-99-08-02-01-15 та № 663/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарг позивача є правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданих позивачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період - грудень 2015 до облікових даних щодо позивача в інформаційних базах даних ДФС України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає їх похідними від позовних вимог, викладених у п.п. 2-4 прохальної частини позовної заяви, а тому вони не підлягають задоволенню.

Крім того, жодним актом законодавства не передбачено обов'язку контролюючих органів по включенню відомостей з поданих платником податків копій записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних до облікових даних такого платника податків у інформаційних базах даних ДФС України, а тому відсутні правові підстави для спонукання відповідача вчинити дії, не передбачені законодавством, оскільки наведене є прямим порушенням ст. 19 Конституції України.

При цьому, передумовою задоволення позову про спонукання відповідача вчинити певні дії є або наявність нормативно-правового акта, яким передбачений обов'язок особи вчинити такі дії, від здійснення чого вона ухиляється, або факт об'єктивного порушення права позивача внаслідок невчинення таких дій, підтверджений належними доказами.

Між тим, наявність будь-якої з цих умов позивачем не доведена належним чином.

Отже, за змістом вищенаведених статей КАС України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

Разом з тим, позивачем не було надано суду жодного доказу на підтвердження того, що ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області своїми діями порушено прав або інтересів останнього.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, надано обґрунтовані доводи та доведено правомірність спірного рішень (листів) з урахуванням вимог чинного податкового законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.