Постанова № 65514242, 09.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року №810/3154/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 №62149-17; повернення помилково сплаченого грошового зобов'язання у розмірі 25 000,00 грн., стягнення 250,00 грн. банківської комісії.

У зв'язку з проведеною реорганізацією деяких територіальних органів Державної фіскальної служби, у тому числі ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, суд здійснив заміну первісного відповідача Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області її правонаступником - Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що передбачений нормами Податкового кодексу України транспортний податок підлягає застосуванню лише з 2016 року.

Позивач також зазначає, що фактично з 01.01.2015 Законом від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» на нього державою покладені додаткові витрати щодо утримання легкового автомобіля, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що податкове повідомлення-рішення є правомірним і підстави для його скасування відсутні. Крім цього, у письмових запереченнях відповідач вказав на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним та не порушує права та інтереси позивача, оскільки останнім сплачено визначену спірним податковим повідомленням-рішенням суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб.

У судове засідання, призначене на 08.11.2016, учасники процесу не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно належним чином. Разом з цим, через канцелярію суду від сторін надійшли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить легковий автомобіль Dodge Grand Caravan, 2011 року випуску з об'ємом циліндрів двигуна 3605 куб. см., дата первинної реєстрації - 25 квітня 2012 року (а.с. 7-8).

Наведені обставини визнаються та не заперечуються сторонами.

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 30.06.2015 №62149-17 позивачу на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначено податкове зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн. (а.с.9).

Судом встановлено, що податкове зобов'язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні від 30.06.2015 №62149-17 було сплачене позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанцією РМ-19801 від 09.11.2015 на суму 25 000,00 грн. (а.с. 11).

Водночас, позивач вказане податкове повідомлення-рішення вважає протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким, виклавши у в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, законодавець запровадив транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування, відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України).

Таким чином, фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, що були у використанні не більше 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зобов'язані сплачувати транспортний податок у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України за видами, податки та збори в Україні поділяються на загальнодержавні та місцеві. У розумінні положень статті 8 Податкового кодексу України загальнодержавними є податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Тобто, до місцевих податків і зборів належать лише ті податки і збори, що затверджені рішенням органів місцевого самоврядування відповідно до переліку і ставок, що визначені у Податковому кодексі України.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України податок на майно в частині транспортного податку відноситься до місцевих податків.

Перелік повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначений в пункті 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Так, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. Водночас, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв, є компетенцією відповідних місцевих рад.

У цьому контексті суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнятий 28 грудня 2014 року, а рішення Вишгородської міської ради за №1-01/XLVI6-3, яким на території міста Вишневе встановлено транспортний податок та затверджено відповідне положення, прийнято 29 січня 2015 року (а.с. 29-30).

Таким чином, зважаючи на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення Вишгородської міської ради від 29.01.2015 №1-01/XLVI6-3 застосовується не раніше початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року.

Такі висновки узгоджуються з таким принципом податкового законодавства як принцип стабільності, що закріплений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота), тобто як в цілому так і окремо, не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування.

Слід зауважити, що бюджетне право як частина фінансового права включає матеріальні бюджетно-правові норми, тобто норми, які регулюють склад доходної і видаткової частин бюджету, їх розподіл за бюджетами різних рівнів, бюджетне регулювання, повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин, а також процесуальні норми, які регулюють бюджетний процес, а саме, складання і розгляд проекту бюджету, затвердження бюджету і акта (закону чи рішення) про бюджет, складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету. Ці етапи проходження бюджету називають стадіями бюджетного процесу. Кожний етап закінчується прийняттям акта відповідного органу.

Так, відповідно до частити третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Суд повторює, що Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», яким запроваджено транспортний податок та скасований збір за першу реєстрацію транспортного засобу, набирав чинності 01 січня 2015 року.

Системний аналіз положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» свідчить, що скасування загальнодержавного податку за першу реєстрацію транспортного засобу та запровадження нового місцевого податку у вигляді транспортного податку безпосередньо впливає на показники як державного так і місцевих бюджетів.

За переконанням суду, скасування загальнодержавного збору за першу реєстрацію транспортного засобу зменшує надходження до державного бюджету.

Враховуючи, що податкові надходження складають доходи бюджету (пункт 23 статті 2, пункт 1 частини 1 статті 9 Бюджетного кодексу України), суд дійшов висновку, що положення Закон України від 28 грудня 2014 року №71 «VIII стосовно бюджетних питань, які прийняті після 15 липня 2014 року, повинні реалізовуватися не раніше початку бюджетного року, наступного за плановим.

Таким чином фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зобов'язані сплачувати транспортний податок у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, починаючи з 01 січня 2016 року.

Наявність у Податковому кодексі України з 01 січня 2015 року положень про транспортний податок та його елементів, ще не означає обов'язку у платників податків щодо його сплати саме за 2015 рік, оскільки в силу положень статті 27 Бюджетного кодексу України дані норми права повинні вводитися в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, тобто саме з 2016 року.

Відповідно до положень пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Окремо слід зазначити, що на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», а також у рішенні від 7 липня 2011 року у справі «Серков проти України».

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості закону», і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

Подібного підходу дотримується і Європейський суд справедливості у рішенні у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи системний аналіз наведених норм права, практику Європейського суду з прав людини суд вважає, що обов'язок зі сплати транспортного податку у фізичних осіб, у даному випадку, виникає з 2016 року.

Відтак, визначення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області позивачеві податкового зобов'язання з транспортного податку згідно податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 №62149-17 на 2015 рік є передчасним. За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Визначаючись щодо наявності підстав для скасування оспорюваного рішення, враховуючи факт сплати позивачем визначеного ним грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.

Із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це у судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Аналіз положень статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України надає підстави для висновку, що визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є юридичною оцінкою цього рішення, а скасування або визнання нечинним цього рішення - способом захисту порушеного права.

Крім того, перелік способів захисту порушеного права, що наведений у цій статті, не є вичерпним і надає суду право прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

По відношенню до рішень суб'єктів владних повноважень, які є актами індивідуальної дії, спосіб захисту порушеного права у контексті можливості відновлення прав позивача залежить від того, чи є таке рішення діючим (чинним) і таким, що підлягає виконанню, або рішення є таким, що вичерпало свою дію (адміністративний акт є припиненим).

Відповідно до пункту 57.3. ст. 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено визначену спірним податковим повідомленням-рішенням суму грошового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб, що підтверджується квитанцією, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с. 12).

Згідно з підпунктом 60.1.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Отже, з дати оплати позивачем грошового зобов'язання, оспорюване податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, тобто таким, що вичерпало свою дію.

У чинному законодавстві України не існує єдиних підходів щодо термінології для визначення механізмів і способів припинення адміністративних актів, не визначено й правових наслідків, які виникають у зв'язку із застосуванням тієї чи іншої юридичної конструкції.

Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 20.05.2013 № 78 "Про судове рішення в адміністративній справі" зробив спробу розмежувати такі способи захисту права як скасування рішення суб'єкта владних повноважень або визнання його нечинним, а також зазначив, що скасування акта суб'єкта владних повноважень застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Однак, наука адміністративного права виходить з того, що адміністративний акт, який виконано, не може бути визнано недійсним або скасовано, якщо його виконання призвело до невідворотних правових наслідків (ОСОБА_2 Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії: Монографія. - К.: "Конус-Ю", 2010. - 296 с.).

Аналогічна правова позиція розкрита у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому Конституційний Суд України постановив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішення відповідача, яким позивачеві визначене грошове зобов'язання з транспортного податку, що оспорюється у даній справі, є адміністративним актом індивідуальної дії, що вичерпало свою дію (є відкликаним у силу закону), а тому не може бути скасованим.

Щодо вимог позивача про повернення надміру (помилково) сплачених коштів у розмірі 25000,00 грн., які були перераховані в рахунок сплати грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2015 №62149-17 та стягнення банківської комісії у розмірі 250,00 грн., суд зауважує наступне.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань регламентується статтею 43 Податкового кодексу України та Порядком взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №1146 від 15.12.2015.

Так, в підпунктах 43.2, 43.3, 43.4, 43.5 статті 43 Податкового кодексу України зазначено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, повернення надміру сплачених коштів платнику податків можливе у разі підтвердження контролюючим органом факту наявності переплати, яке оформлюється у формі висновку та подається до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права суд дійшов висновку, що повернення надмірно сплачених коштів здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 43 Податкового кодексу України та Порядку, на підставі заяви про повернення надміру сплачених коштів у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Водночас позивачем не надано суду жодних доказів звернення до податкового органу із заявою про повернення надміру сплачених коштів та прийняття податковим органом рішень за результатами розгляду такого звернення, тобто доказів реалізації відповідачем власних повноважень шляхом використання можливостей, визначених нормами права.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми надміру сплачених грошових зобов'язань та банківської комісії є передчасними і задоволенню не підлягають

Зазначена позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15 та від 24 листопада 2015 року у справі №21-3669а15 та які згідно зі статтею 244-2 КАС України є обов'язковими для судів при прийнятті рішень у подібних справах.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаєтеся на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача в частині неправомірності оспорюваного рішення.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими, а позовом є таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судом рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТ АНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 30.06.2015 №62149-17.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України в Київській області (ідентифікаційний код 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд. 34) сплачений згідно квитанції від 04.10.2016 №30209 судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.