Ухвала суду № 65514086, 27.02.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

27 лютого 2017 р. Справа № 804/1350/17

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить:

- визнати незаконною бездіяльність службових осіб Головного управління Національної поліції в Донецькій області по недотриманню трудового законодавства України під час звільнення в частині невидання трудової книжки;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.11.2014 року і допустити негайне виконання.

Згідно частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України або іншими законами.

Частина 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до частини 1 статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з посади начальника Кіровського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на підставі його рапорту від 09.10.2014 року наказом МВС України від 03.11.2014 року №2294о/с - за власним бажанням.

Так, позивач в позовній заяві зазначає, що до часу звернення до суду так і не отримав наказ про звільнення та трудову книжку.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктом 4.2 зазначеної Інструкції передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Частиною 2 ст.47 КЗпП встановлено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Суд звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Однак, суд зазначає, що позивач звернувся до суду за захистом свої прав лише 22 лютого 2017 року, тобто після спливу більше двох років після звільнення, а отже з пропуском строку звернення до суду.

Водночас, у позовній заяві позивач просить поновити йому пропущений строк звернення до суду в частині невидачі йому трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.11.2014 року.

В обґрунтування поважності причин пропуску цього строку, позивач посилається на те, що про звільнення йому стало відомо з відповіді Міністерства внутрішніх справ від 11 серпня 2016 року на адвокатський запит адвоката, яку було отримано ним 22 серпня 2016 року.

Крім того, зазначив, що позов було подано відповідно до строків, передбачених ст. 99 КАС України 27 грудня 2016 року, проте залишено судом 05 січня 2017 року без розгляду, у зв'язку із закінченням строків установлених законом.

Надаючи оцінку цим доводам, суд виходить з того, що викладені позивачем обставини не містять посилань на факти, які свідчили б про поважність причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом протягом 2 років.

Суд критично ставиться до посилань позивача щодо не знання ним факту свого звільнення з 07.11.2014 року до 22.08.2016 року, тобто більше ніж півтора року.

Щодо посилання позивача на те, що він вже звертався до суду 27.12.16р. із аналогічним позовом, який ухвалою суду було залишено без розгляду, суд зазначає, що залишення позову без розгляду не зупиняє та не перериває перебігу строків звернення до адміністративного суду, а тому посилання позивача на факт звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав не може бути прийнято судом.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду, визначеного ч.3 ст.99 КАС України, з підстав, зазначених у його заяві про поновлення строку для звернення до суду.

Частина 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до частини 2 вищевказаної статті позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Також, Європейським судом з прав людини у справі "Устименко проти України" зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відтак, судом не встановлено переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав. Доказів поважності причин тривалого пропуску строку звернення до суду позивач не надав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

На підставі вказаного, керуючись статтями 99, 100, 107, 165, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.

Копію ухвали суду та позовну заяву з доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Н.В. Турлакова