Рішення № 65512766, 20.03.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26227/15-ц

Категорія 42

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2017 року Печерський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді - Писанця В.А.

при секретарі - Ясеновенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні майном та вселення, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просив:

- виділити йому у володіння та користування кімнату 6 - 17,8 м. кв. визначену у технічному паспорті у квартирі АДРЕСА_1, залишивши у спільному користуванні коридор - 1 площею 14,4 м. кв., вбиральню - 5 площею 1 м. кв. ванну - 4 площею 3 м. кв. та кухню - 3 площею 9,2 м. кв.;

- зобов'язати відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити позивача в зазначену квартиру;

- зобов'язати КП «Печерська брама» укласти окремі договори на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території пропорційно часткам у квартирі.

В обґрунтування позову зазначив, що йому на праві власності належить 3/8 частини вищевказаної квартири. Співвласником іншої частини квартири, а саме 5/8 був ОСОБА_3, який помер та спадкоємцями якого є дружина - ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які спадкових прав не оформили. ОСОБА_2 перешкоджає позивачу у користуванні його майном, маючи ключі не допускає його до користування квартирою.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову про зобов'язання КП «Печерська брама» укласти окремі договори на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території не підтримали та просили виключити, в решті вимоги позову підтримали та просили задовольнити.

Відповідач проти позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідача, оголосивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до дублікату свідоцтва про право власності від 06.03.1996 квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в рівних долях.

20.07.2005 позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 частин квартири АДРЕСА_1 від умерлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

Того ж дня, ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/8 частин квартири АДРЕСА_1 від умерлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, тобто з урахуванням вже належної йому частини квартири він став власником 5/8 частин.

Відповідно до свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3.

Як зазначає позивач, та не заперечується стороною відповідача, після смерті ОСОБА_3 у спадщину ніхто не вступав та спадкових прав не оформляв.

Судом неодноразово роз'яснювалось сторонам у справі їх право на заявлення клопотання про витребування доказів на предмет кола спадкоємців за померлим ОСОБА_3 та їх вступу до спадщини, а також уточнення кола осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, сторони у справі не виявили бажання реалізувати таке право.

Враховуючи принципи змагальності та диспозитивності встановлені цивільним процесуальним законом, суд позбавлений можливості витребувати будь-які докази та формувати коло учасників судового розгляду з власної ініціативи.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК до правомочностей власника належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту.

Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Судовий захист права власності у порядку цивільного судочинства здійснюється за вимогами, серед яких:

- про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном;

- про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням прав власника;

про визнання недійсними договорів та про визнання договорів дійсними - у випадках, передбачених ЦК.

За приписами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Таким чином частина 3 вищевказаної норми надає кожному із співвласників право вимагати надання йому у володіння та користування конкретної частини майна в натурі, в розмірі, адекватному їх часткам у праві спільної часткової власності. У принципі, можливе виділення у володіння та користування співвласників також таких частин у спільному майні, які не співпадатимуть з їх ідеальними частками

В ході судового розгляду встановлено, що позивачу на праві власності належить 3/8 частин спірної квартири і ця обставина ніким не оспорюється.

Національне законодавство декларує володільцю майна право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, оскільки це є невід'ємною частиною реалізації особою її права власності.

Порядок виділення у володіння та користування конкретної частини майна в натурі передбачає наявність декількох співвласників майна, що є їхньою спільною частковою власністю.

В даному конкретному випадку не вдалося можливим встановити інших співвласників квартири АДРЕСА_1, крім позивача у справі, з незалежних від суду причин.

Виходячи із системного аналізу вищевказаним приписів закону, суд вважає, що вирішення питання про визначення порядку користування квартирою є неможливим до встановлення повного кола співвласників такого майна, оскільки це стосується прав кожного з них, а тому суд приходить до висновку про передчасність позовних вимог ОСОБА_1 про виділення йому у володіння та користування кімнати - 6 та відмову у їх задоволенні з цих підстав.

При цьому суд враховує, що у випадку гіпотетичної зміни складу співвласників внаслідок успадкування частки у праві спільної часткової власності чи її відчуження за договором, для нового співвласника встановлений раніше порядок володіння та користування спільним майном буде обов'язковим.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 Верховний Суд України зазначив, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до Висновку від 24.04.2015, затвердженого заступником начальника Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, 20.04.2015 надійшла заява ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 відмовляється надати дублікат ключів від квартири АДРЕСА_1 де 3/8 частин належить йому. ОСОБА_2 неодноразово викликалась до службового кабінету працівників міліції для надання пояснення з даного приводу, але так і не з'явилась.

Суд знаходить вказану обставину такою, що доводить факт здійснення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у користуванні його власністю та вважає, що належним негаторним способом захисту порушеного права останнього на володіння 3/8 частинами квартири АДРЕСА_1 буде його вселення у квартиру та зобов'язання відповідача не чинити йому перешкод у користуванні, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні майном та вселення - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя В.А. Писанець