Ухвала суду № 65511486, 22.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/483/17 Справа № 186/534/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демиденко С. М. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пономарь З.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14 жовтня 2009 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 5 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним кредитним договором станом на 29 лютого 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 13 274,10 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 13 274,10 грн.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено частково (а.с.119-122).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором станом на 29 лютого 2016 року у розмірі 12 165, 81 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с. 129-135).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст.526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки - ст.ст.610-611 ЦК України.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 5 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н, станом на 29 лютого 2016 року ОСОБА_2 має перед банком заборгованість у розмірі 13 274,10 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 4 939,37 грн., з заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 6 031,26 грн., з заборгованості за пенею та комісією в розмірі 1 195,18 грн., а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг фіксована частина в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 608, 29 грн.

Доказів у розумінні положень ст.ст.57,58 ЦПК України, які б містили інформацію щодо предмета доказування, а саме про сплату повної суми заборгованості та проведення виконання зобов'язання належним чином ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ст.60 ЦПК України, не надала.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правильно виходив з їх обґрунтованості у розмірі 12 165,81 грн., оскільки штраф та пеня є одним видом цивільно -правової відповідальності, тоді як одночасне стягнення вищезазначених санкцій суперечить положенням ст.61 Конституції України про заборону цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, встановивши невиконання позичальником умов кредитного договору та наявність заборгованості в розмірі 12 165,81 грн., який не спростовано в ході розгляду справи, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи ОСОБА_2 про незаконне збільшення процентної ставки не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню, з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно п.5.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку проводити зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків, про що банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у витягу по Картрахунку відповідно до п. 4.9 цього Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не отримає повідомлення від Клієнта про своє незгоду із змінами, то вважається, що Клієнт приймає нові умови.

Проте, матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що вона зверталась до банку та надавала письмову заяву про розірвання цього Договору.

Зазначені в апеляційній скарзі посилання на положення ст.11 «Про захист прав споживача» також не підлягають задоволенню та спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідач ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді та своїм підписом підтвердила факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПАТ «Приватбанку», про обов'язок сплати штрафу в разі порушення позичальником термінів платежів та про право банку в будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт.

Укладеним договором чітко визначено умови надання кредиту та його погашення. До Банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору, позивач не зверталася.

За таких обставин сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі в силу ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК України.

Також, не знаходять свого підтвердження доводи про те, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав після закінчення строків позовної давності, передбачених ст. ст. 257, 258 ЦК України, оскільки суд першої інстанції вірно врахував, що останній платіж відповідачем здійснено у травні 2015 року, а з вказаним позовом

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось 14 квітня 2016 року, тому підстав для застосування строку позовної давності не вбачається.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно дослідивши обставини справи, надав правильну правову оцінку представленим сторонами доказам, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог позивача.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність ухваленого рішення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів по справі.

Відповідно положенням ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

З.М. Пономарь