Ухвала суду № 65511468, 16.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/308/17 Справа № 175/2278/16-к Головуючий у 1 й інстанції - Бровченко В. В. Доповідач - Мудрецький Р.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого: Мудрецького Р.В.

Суддів: Слоквенка Г.П., Іванової А.П.

за участю:

секретаря Старовойтова Є.В., Гичка Л.Ю.

прокурора Туча

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілої ОСОБА_3

захисника Андрущенка В.О.

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження № 12016040440000648 за апеляційними скаргами першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р.М. тазахисника Андрущенко В.О. в інтересах ОСОБА_6 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року, ухвалений стосовно:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Караганда Республіки Казахстан, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, розлученого, непрацюючого, інваліда 3 групи, зареєстрованого АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 рокуОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.2 ст.125 КК України - у виді обмеження волі строком 2 (два) роки,

- за ч.2 ст.121 КК України - у виді позбавлення волі строком 7 (сім) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком 7 (сім) років.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 1220,76 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, та на користь потерпілої ОСОБА_2 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 551,20 грн. в рахунок відшкодування судового збору за вимоги морального характеру потерпілої ОСОБА_8

Долю речових доказів вирішено.

Судом 1 інстанції ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 12 березня 2016 року близько 21.00 години знаходився у продуктовому магазині, розташованому по вул. Колгоспній у с. Олександрівка Дніпропетровського (після перейменування Дніпровського) району Дніпропетровської області, де між ним і жителькою цього села ОСОБА_7, 1980 р.н., на ґрунті особистих неприязних відносин раптово виник словесний конфлікт, під час якого остання висловлювалась нецензурно на адресу ОСОБА_5 Після завершення конфлікту ОСОБА_5 і ОСОБА_7 покинули магазин, і остання направилася за місцем свого проживання, а ОСОБА_5 відправився до свого знайомого ОСОБА_9 на АДРЕСА_3 та попросив його показати, де проживає ОСОБА_7 з метою помститися їй за висловлені на його адресу образи. На прохання обвинуваченого ОСОБА_9 провів його до будинку АДРЕСА_4, де тимчасово мешкала ОСОБА_7, винаймаючи житло у ОСОБА_10, 1966 р.н.

На подвір'ї вказаного домоволодіння між ОСОБА_5 з одного боку, та ОСОБА_7 і ОСОБА_10 з другого боку, на ґрунті неприязних відносин виник конфлікт, який переріс у обопільну бійку, під час якої у ОСОБА_5 раптово виник умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 і ОСОБА_7, реалізуючи який, діючи навмисно, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10, ОСОБА_5 невстановленим органом досудового розслідування предметом, зовні схожим на ніж, завдав останньому один удар у живіт, заподіявши йому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини, що починається раною у лівій епігастральній ділянці, яка продовжується у раньовий канал і по своєму ходу наскрізно ушкоджує ліву долю печінки та малий сальник, яке за своїм характером відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх спричинення та, у даному випадку, призвели до смерті, яка настала о 22 годині 30 хвилин 13 березня 2016 року в реанімаційному відділенні Комунального закладу «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради».

Після цього ОСОБА_5, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7, невстановленим органом досудового розслідування предметом, зовні схожим на ніж, умисно завдав останній один удар в поперекову область, спричинивши тілесне ушкодження у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення поперекової області ліворуч, яке розпочинається раною в поперековій області, переходить в раньовий канал і сліпо закінчується в паравертебральних м'язах, яке за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурором та захисником обвинуваченого подані апеляційні скарги, в яких прокурор просить вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 року змінити, виключити рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_5 судового збору на користь держави у розмірі 551,20 грн. В іншій частині вирок залишити без змін. Захисник просить вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що висновки суду про винуватість ОСОБА_5 та кваліфікація його дій відповідають об'єктивно з'ясованим фактичним обставинам кримінального провадження, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Зазначає, що вирок підлягає зміні в частині стягнення з обвинуваченого судового збору у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що вирок суду підлягає скасуванню оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, та містять істотні суперечності. Вказує, що ухвалою суду протокол огляду місця події від 12.03.16 року визнаний недопустимим доказом, у зв'язку з чим у суду не було підстав вважати, що саме не подвір'ї будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_10 та ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження. Показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, як основні докази винуватості ОСОБА_5, не свідчать про скоєння злочину останнім, мають суттєві протиріччя як між собою, так і з показами потерпілої ОСОБА_7, є зацікавленими особами, оскільки мають родинні відносини з потерпілими та під час подій знаходились в стані алкогольного сп'яніння. Зазначає, що під час досудового слідства було проведено 12 судових експертиз, кожна з яких окремо та в сукупності з іншими спростовує винуватість ОСОБА_5, однак суд у вироку не дав їм належну оцінку.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника - адвоката Андрущенка В.О., які підтримали доводи апеляційної скарги захисника, думку прокурора, який просив залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника та підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, думку представника потерпілого, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив залишити без задоволення апеляційу скаргу захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи, що містяться в апеляційних скаргах, зіставивши їх з наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та захисника підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Виходячи з положень, закріплених у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим, що передбачає його ухвалення компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, а також вмотивованим, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Частина 3 ст.374 КПК України передбачає, що у мотивувальній частині вироку зазначається, у разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року звернув увагу на вказівку у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції щодо необхідності приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (п. 79 рішення у справі «Камасінскі проти Австрії» від 19 грудня 1989 року).

Також, Європейський суд з прав людини вказує про необхідність аналізувати положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п. 52 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року; п. 58 рішення у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року; п. 34 рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії» від 20 квітня 2006 року).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також, «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Судова колегія вважає, що вирок не може вважатися законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки судом достеменно не встановлено та не викладено у вироку формулювання обвинувачення із зазначенням мотивів, а також обставин та способу вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.121 та ч.2 ст.125 КК України, як того вимагає ч.3 ст.374 КПК України.

До таких висновків колегія суддів приходить з огляду на те, що відповідно до обвинувального вироку, ОСОБА_5 визнаний винним у навмисному спричиненні невстановленим органом досудового розслідування предметом схожим на ніж потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до смерті останнього та потерпілій ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. При цьому зазначено, що даним подіям передувала сварка між потерпілою ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_5 в магазині в с.Олександровка, після якого ОСОБА_5 направився за місцем проживання ОСОБА_7 з метою помсти останній. Також зазначено, що вже на подвірні домоволодіння у обвинуваченого ОСОБА_5 виник конфлікт з обома потерпілими ОСОБА_13 та ОСОБА_10, що переріс в обопільну бійку. При цьому не встановлено та не викладено які обставини та передумови конфлікту з потерпілим ОСОБА_10, враховуючи, що зі змісту вироку не вбачається, що у обвинуваченого ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_10 були взагалі будь-які взаємовідносини, що передували зазначеній конфліктній ситуації. Після чого у обвинуваченого ОСОБА_5 під час бійки вже раптово виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим як ОСОБА_7, так і ОСОБА_10 З викладеного не вбачається, який же мотив спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10, враховуючи, що судом встановлено бажання ОСОБА_5 помститись саме потерпілій ОСОБА_7

Також судом не з'ясовано обставини, пов'язані з походженням невстановленого органом досудового розслідування предмету схожого на ніж, яким спричинено потерпілим тілесні ушкодження, що інкриміновано обвинуваченому.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що не встановлення мотиву вчинення кримінального правопорушення та неналежне формулювання обвинувачення, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист, а ухвалене судове рішення за таких обставин, у будь - якому разі повинно бути визнано таким, що постановлено із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Залишились фактично не усунутими і протиріччя в поясненнях, що надавались в судовому засіданні потерпілою ОСОБА_7, неповнолітнім свідком ОСОБА_14 та свідком ОСОБА_12 щодо обставин і механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілим. Так, зі слів неповнолітнього свідка ОСОБА_14, тілесні ушкодження від дій ОСОБА_5 першим отримала потерпіла - його мати ОСОБА_7, яка відразу забігла до будинку, а потім потерпілий ОСОБА_10 З пояснень же свідка ОСОБА_12 вбачається, що з отриманими тілесними ушкодженнями першим до будинку увійшов потерпілий ОСОБА_10, після чого потерпіла ОСОБА_7 Остання взагалі не надавала пояснень суду щодо обставин отримання тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_10 всупереч встановленим судом обставин щодо одночасної бійки за участю обвинуваченого та обох потерпілих. При оцінці зазначених свідчень суд безпідставно не прийняв їх до уваги та розцінив зазначені протиріччя як уточнення деяких обставин, які не є істотними та не надав в цій частині оцінки поясненням самого обвинуваченого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_9, що під час подій на подвір'ї домоволодіння ОСОБА_10 одночасно перебували обвинувачений та обидва потерпілі.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що при поміщенні обвинуваченого ОСОБА_5 до ІТТ, у останнього виявлені тілесні ушкодження, які зафіксовано в акті №47 від 13.03.2016 року (а.с.180-181 т.3). Разом з цим, відповідно до висновку судово-медичної експертизи №1962 е від 19.05.2016 року (а.с.100- 101 т.1), під час огляду у ОСОБА_5 будь-які тілесні ушкодження відсутні. Для відповіді на питання про наявність тілесних ушкоджень необхідно надання медичної документації, в якій зафіксовано наявність у нього зовнішніх тілесних ушкоджень. Проте, судом зазначені обставини наявності та механізму отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, зокрема, чи були вони отримані при обставинах конфлікту, що може відігравати суттєву роль для встановлення обставин події, судом не з'ясовано, дій, спрямованих на отримання медичних документів, що могли зафіксувати наявні у ОСОБА_5 тілесні ушкодження, не здійснено. Зазначеним обставинам суд належної оцінки не дав, обмежившись лише посиланням на факт встановлення обопільної бійки під час якої обвинувачений міг отримати зазначені тілесні ушкодження.

Залишилась без будь-якого вирішення і ухвала суду від 15.07.2016 року щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_5 (110-111 т.3)

Отже, судом першої інстанції при постановленні вироку зазначену вище неповноту усунуто не було та у вироку суду встановленим фактичним даним та доказам, якими суд обґрунтував доведеність вини обвинуваченого у вчинені інкримінованого йому навмисного злочину, належної оцінки не надано та допущено зазначені вище суттєві порушення кримінально-процесуального закону.

Згідно п.п.1,2,3 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки відповідно до ст.404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції, а клопотань про дослідження обставин справи з приводу усунення зазначених вище неповноти, невідповідностей висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та порушень кримінально-процесуального закону, не надійшло, то у суду апеляційної інстанції відсутні будь які апеляційні підстави для прийняття свого рішення. У зв'язку з чим, судова колегія вважає за необхідне, керуючись ч.2 ст.9 КПК, яка передбачає обов'язок надання належної правової оцінки обставинам кримінального провадження, а також, ч.6 ст.9 КПК України, де вказано, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені зокрема п.п.2,15,16 ч.1 ст.7 КПК, скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді 1-ї інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

При новому судовому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_5 суду необхідно всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи, які викладені в апеляційних скаргах захисника та прокурора прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи, що міра запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 була обрана до набрання вироком законної сили, колегія суддів вважає за необхідне за для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків в порядку, передбачениму ч.3 ст.331 КПК України, продовжити обвинуваченому міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не пізніше ніж до 16 квітня 2017 року.

На підставі ст.ст.7, 9, 370, 374, 409, 410, 415 КПК України, керуючись ст.ст.404, 405 КПК України, судова колегія,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р.М. тазахисника Андрущенко В.О. в інтересах ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК України скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції, в іншому складі суду.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити до 16 квітня 2017 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: