Рішення № 65510873, 22.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017Справа №910/23392/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про повернення майна та стягнення заборгованості у сумі 1 600,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Сеньків Х.В. - представник, довіреність без номеру від 16.01.2017;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про повернення майна та стягнення заборгованості у сумі 1 600,00 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність підстав для володіння та користування відповідачем майном - обладнанням, передане йому на виконання умов договору умов Договору оренди майна №3043/О від 16.05.2016, у зв'язку з чим позивач просить витребувати у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 дане майно та стягнути грошові кошти у розмірі 1 600,00 грн. за користування обладнанням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/23392/16 та призначено до розгляду на 01.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 розгляд справи відкладено на 22.02.2017.

У судові засідання 01.02.2017 та 22.02.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Відповідач або його уповноважений представник у судові засідання 01.02.2017 та 22.02.2017 не з'явився.

Копії ухвал суду від 23.12.2016 та від 01.02.2017, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1, та яка співпадає з місцем проживання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно відповідача, повернуто підприємством зв'язку не врученими адресату з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

Інші адреси, за якими можливо встановити місце проживання відповідача, позивачу не відомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представником позивача подано клопотання №38-17 від 25.01.2017, в якому останні просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази та документи, а також надано додаткові письмові пояснення по суті спору. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також, до початку судового засідання 22.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання №68-17 від 20.02.2017, у якому останнім надано письмові пояснення щодо суті позову разом з додатковими доказами. Клопотання разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судових засідань 01.02.2017 та 22.02.2017 позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 23.12.16р. та 01.02.2017р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки відповідача або його уповноваженого представника у судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача або його представника у судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь у судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

У судовому засіданні 22.02.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та відповів на запитання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши у судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши у судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 16 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір №3043/О оренди майна (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає орендарю, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди апарати для приготування гарячих і холодних напоїв та/або інше обладнання, відповідно до умов Договору (далі - майно) для його використання у господарській діяльності орендаря.

Розділами 2-7 Договору сторони погодили умови оренди, права, обов'язки та відповідальність сторін тощо.

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку, до повного виконання зобов'язань, прийнятих сторонами (п. 7.1. Договору).

Вказаний Договір підписаний представником орендодавця та орендарем особисто та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

У відповідності до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Майно надається орендодавцем в оренду за цим Договором для його використання у господарській діяльності (п.1.3 Договору).

Пунктом 2.1. Договору сторони визначили, що найменування майна, що передається в оренду, його характеристики (модель серійний номер, тощо), кількість та погоджена вартість майна, умови надання майна в оренду, у тому числі розмір орендної плати, місце розміщення орендованого майна та інші умови оренди майна, визначаються сторонами в актах прийому-передачі та протоколах узгодження орендної плати, що становлять невід'ємну частину цього Договору з моменту їх підписання.

Майно передається орендарю за адресою складу орендодавця: м. Київ, вул. Куренівська, 2Б, або в іншому місці на підставі попередньої домовленості. Майно передається за актом приймання - передачі, який підписується обома сторонами та є невід'ємною частиною договору (п.2.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв пристрій для приготування заморожених десертів SPM Drink System, серійний номер 022779, у кількості 1 (одна) шт. та з місцем розташування: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 2-А, кав'ярня, що підтверджується відповідним належним чином оформленим сторонами актом №3043/О/1 від 17.05.2016 прийому-передачі майна в оренду, підписаним обома сторонами без зауважень.

Факт отримання в оренду та подальше користування обладнанням відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 орендованого майна - пристрою для приготування заморожених десертів на підставі Договору оренди № 3043/О від 16.05.2016, а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього. За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що даний Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку, до повного виконання зобов'язань, прийнятих сторонами.

Згідно з пунктом 2.3. Договору майно передається в оренду на строк, що відповідає строку дії даного Договору.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно пункту 3.2.5 Договору орендар зобов'язаний регулярно сплачувати орендодавцю орендну плату за використання майна відповідно до умов цього Договору та підписаних сторонами протоколів узгодження орендної плати.

Відповідно до пункту 4.1. Договору розмір орендної плати за даним Договором зазначається у Протоколі узгодження орендної плати, який підписується сторонами і є невід'ємною частиною цього Договору.

Так, згідно пункту 2 протоколу узгодження ціни оренди майна №1 від 17.05.2016 орендна плата за один місяць користування обладнанням становить 400,00 грн.

При цьому, орендна плата сплачується орендарем щомісячно не пізніше 15 числа кожного поточного місяця (п. 4.2. Договору).

Крім того, пунктом 4.9. Договору сторони погодили, що один раз на місяць протягом 15 днів з дати закінчення кожного місяця оренди орендодавець передає орендареві два екземпляри акта виконаних робіт (наданих послуг). Орендар протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання актів зобов'язується підписати обидва примірники та повернути один орендодавцю або направити мотивовану відмову від підписання.

При цьому позивач, звертаючись до суду із даним позовом, надав на підтвердження своїх доводів щодо наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати копії актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) згідно Договору, підписаних лише позивачем із засвідчених печаткою орендодавця, в яких зазначено факт надання позивачем за період травень - листопад 2016 року послуг з передачі в оренду майна - пристрою для приготування заморожених десертів, на загальну суму 2593,50 грн., а саме: № ЛУ-0002275 від 31.05.2016 на суму 193,50 грн., №ЛУ-0002704 від 30.06.2016 на суму 400,00 грн., №ЛУ-0003155 від 31.07.2016 на суму 400,00 грн., №ЛУ-0003593 від 31.08.2016 на суму 400,00 грн., №ЛУ-0004035 від 30.09.2016 на суму 400,00 грн., №ЛУ-0004501 від 31.10.2016 на суму 400,00 грн., №ЛУ-0004952 від 30.11.2016 на суму 400,00 грн., копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок - такі операції не мають обов'язкового характеру щомісяця засвідчуватись актом наданих послуг.

Отже чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882,901 ЦК України).

В сою чергу, як вбачається із матеріалів справи, доказів опротестування виставлених за травень - листопад 2016р. актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), а також доказів наявності письмових претензій або зауважень щодо надання позивачем оренди до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та/або належного виконання позивачем умов Договору в частині надання обладнання в оренду з боку відповідача відсутні.

Заперечення щодо факту користування орендованим майном за вказаними актами у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняте на себе зобов'язання з надання у строкове платне користування обладнання, обумовленого Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийняте майно в оренду без будь - яких зауважень, відповідно суд доходить висновку, що вказані акти є такими, що підлягають оплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з доданого позивачем до позову розрахунку, та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі належним чином та в повному обсязі не здійснив, сплативши 593,50 грн., в т.ч. 400,00 грн. гарантійного платежу, що підтверджується копіями відповідних виписок банку, у зв'язку з чим станом за відповідачем - ФОП ОСОБА_1 обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період з серпень - листопад 2016 в сумі 1600,00 грн.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З метою досудового врегулювання спору 07.11.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» було направлено відповідачу - Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 лист №296-16 від 02.11.2016, в якому у зв'язку із невиконанням останнім свого грошового зобов'язання щодо сплати орендних платежів, позивач просив відповідача невідкладно сплатити наявну заборгованість по орендній платі та підписати акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 02.11.2016. При цьому, позивач попередив, що у випадку несплати відповідачем боргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» буде змушене достроково розірвати Договір з вимогою повернення орендованого майна. Копія вказаного листа долучена до матеріалів справи.

Факт надсилання зазначеного листа відповідачеві підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист №0407314854376 від 07.11.2016 та фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» №2006 від 07.11.2016, які наявні у матеріалах справи.

Проте, відповідачем зазначену вимогу позивача залишено без відповіді та задоволення, доказів сплати заборгованості у матеріалах справи не міститься.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за фактичне користування орендованим майном у сумі 1 600,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у зазначеному вище розмірі, та яку останній просив суд стягнути у судовому порядку.

При цьому вказаний факт наявності заборгованості за оренду обладнання, на думку останнього, є істотним порушенням умов Договору та безумовною підставою для повернення орендованого майна. У зв'язку з неможливістю добровільного врегулювання сторонами питання щодо погашення заборгованості по орендним платежам та повернення майна з оренди, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості зі сплати орендної плати та/або повернення орендованого майна орендодавцеві, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості з орендної плати в заявленій позивачем сумі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1600,00 грн. заборгованості за оренду обладнання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, як зазначалось судом вище, позивач в позовній заяві посилається на порушення відповідачем умов Договору в частині сплати орендних платежів, що за умовами Договору надає позивачу право розірвати передчасно даний Договір в односторонньому порядку, якщо орендар не виконує прийняті на себе зобов'язання за цим Договором на розсуд орендодавця, про що він повідомляє орендаря у письмовій формі (п. 3.3.5. Договору). Так, у разі порушення орендарем умов цього Договору орендодавець може тимчасово або остаточно забрати майно, надане в оренду, після попереднього письмового повідомлення орендаря не менше, ніж за три робочі дні (п. 2.6. Договору).

При цьому, відповідно до пунктів 7.2.4 та 7.2.5 Договору сторони прийшли до згоди, що у разі дострокового припинення даного Договору з ініціативи орендодавця, останній повинен повідомити орендаря про дату припинення не менше, ніж за 10 (десять) робочих днів до цього. Договір вважається розірваним після спливу 10 (десяти) робочих днів з моменту передачі повідомлення про дострокове припинення цього Договору, що не потребує будь-якого додаткового оформлення такого припинення сторонами. Підтвердженням належної передачі повідомлення про дострокове припинення цього Договору іншій стороні, підпис представника іншої сторони при отриманні повідомлення про дострокове припинення цього Договору, повідомлення поштового органу (кур'єрської служби) про неможливість вручення повідомлення про дострокове припинення цього Договору за адресою сторони, вказаною у Договорі.

Відповідно до пункту 2.16. Договору у випадку письмової вимоги орендодавця, у разі порушення орендарем умов цього Договору орендар зобов'язується негайно припинити використання орендованого майна та інформаційних матеріалів.

У свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Згідно з частиною 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або Договором.

Так, положенням частини 2 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Згідно з приписами ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частини 1 ст. 286 Господарського суду України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено позивачем та відповідачем не спростовано факт порушення останнім обов'язку щодо внесення орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість по орендним платежам в сумі 1600,00 грн., що, з урахуванням вище викладеного, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, визначена ст. 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

При цьому судом встановлено та сторонами не спростовано, що у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач листом №296-16 від 02.11.2016 звернувся до відповідача з вимогою невідкладно сплатити наявну заборгованість та підписати акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 02.11.2016, а також попередив, що у разі несплати відповідачем боргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» буде змушене достроково розірвати договірні правовідносини з вимогою повернення орендованого майна.

Факт отримання вказаного листа відповідачем підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення потового відправлення №0407314854376.

У свою чергу суд зазначає, що орендодавець має висловити свої заперечення проти продовження договірних правовідносин шляхом вираження у його поведінці, вчиненій ним в активній однозначній формі, доведеній до відповідача шляхом, зокрема, надіслання відповідних листів.

Зі змісту вищезазначеного листа вбачається, що орендодавцем за спірним Договором було запропоновано орендарю погасити заборгованість, яка утворилась за Договором, та у разі залишення зазначеної вимоги без задоволення, висловлено намір щодо дострокового розірвання Договору та припинення з орендарем правовідносин, що виникли на підставі спірного Договору.

Тобто зазначений лист, за висновками суду, не підтверджує обставин чіткого висловлення позивачем заперечень щодо продовження договірних правовідносин, що виникли на підставі спірного Договору, у передбачений умовами Договору та чинним законодавством спосіб.

Так, згідно п. 2.6 Договору у разі порушення орендарем умов цього договору, орендодавець може тимчасового або остаточно забрати майно, надане в оренду, після попереднього письмового повідомлення орендаря не менше ніж за три робочі дні.

Проте, за висновком суду передбачена в даному пункті Договору передумова вилучення переданого в оренду майна (тимчасово чи остаточно) за умови відсутності доказів припинення/розірвання спірного Договору оренди № 3043О від 16.05.2016, тобто під час дії останнього, є такою, що не відповідає приписам чинного законодавства та суперечить принципам орендних правовідносин, зокрема, законодавчо закріпленому праву орендодавця на витребування у орендаря орендованого майна після припинення договору оренди, судовий захист якого передбачений загальними положеннями про захист права власності та спеціальними нормами матеріального права про необхідність виконання зобов'язання в натурі.

За приписами ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, згідно п. 2.17 Договору після закінчення строку дії договору або у разі дострокового припинення його дії, орендар зобов'язаний повернути майно орендодавцю у справному стані та з повним обладнанням, у якому таке майно було передано орендарю в оренду, протягом 2 календарних днів з моменту розірвання договору; повернення майна орендодавцю підтверджується актом приймання - передачі, який складається і підписується сторонами.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» 1 (один) апарат для приготування заморожених десертів SPM Drink System, серійний номер 022779, вартістю 19 390,00 грн.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає у невиконанні зобов'язань щодо сплати сум орендної плати за користування обладнанням за серпень - листопад 2016р., у зв'язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, проте враховуючи той факт, що позивачем пред'явлені вимоги щодо повернення переданого в оренду майна (обладнання) за умови чинності спірного Договору оренди та відсутності факту припинення/розірвання останнього, як необхідної підстави витребування належного орендодавцеві майна з оренди, суд виходячи з вищезазначених норм чинного законодавства дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині зобов'язання орендодавця повернути майно (обладнання) задоволенню не підлягає.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачами, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивачів підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ліберті Україна» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 31991183) 1 600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень нуль копійок) основного боргу та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення підписано 10 березня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон