Ухвала суду № 65510563, 15.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

позивача ОСОБА_1

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про зменшення розміру обов'язкової частки у спадковому майні та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,-

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про зменшення розміру обов'язкової частки у спадковому майні. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа Головне управління юстиції в м. Києві про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, як на обов'язкову частку у спадковому майні.

Справа № 757/41141/15-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/2602/2017Головуючий у суді першої інстанції: І.В. ЛитвиноваДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. ПоливачНе погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір обов'язкової частки ОСОБА_3 у спадщині, що залишилися після смерті ОСОБА_8 та перейшла до ОСОБА_1 за заповітом з 1/4 до 1/8 у спадковому майні. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення та посилаючись у своєму висновку про необхідність визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину у спадковому майні як у спільному майні застосував правовий механізм, який застосовується у разі поділу майна подружжя, що є неможливим, оскільки шлюб між подружжям припинено з підстав смерті спадкодавця. Суд не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_3 не висував вимог про розподіл спільного майна подружжя, а спадкове майно було оформлене на спадкодавця. Суд не дослідив відносин між подружжям, не встановив за яких обставин спадкове майно було оформлене на спадкодавця.

Вважає, що вирішуючи питання про визнання за ОСОБА_9 права на обов'язкову частку в спадковому майні, суд не прийняв до уваги заперечення ОСОБА_1 та його докази, які свідчили не лише про неналежне ставлення ОСОБА_3 до виконання своїх обов'язків по догляду спадкодавця в останні місяці життя, а й про намагання своїми діями отримати якомога більше майна та позбавити спадкоємця за заповітом можливості користуватися спадковим майном.

Зазначив, що ОСОБА_1 заперечує про наявність у ОСОБА_3 права на обов'язкову частку у спадковому майні у розмірі встановленому ст. 1241 ЦК України, оскільки він останні місяці зі спадкодавцем не проживав, не допомагав, не доглядав, що, на його думку, свідчить про можливість зменшити обов'язкову частку у спадковому майні з огляду на наявність обставин, що мають істотне значення. Звернув увагу на ту обставину, що отримавши заповіт, який є чинним та висвітлює останню волю спадкодавця, ОСОБА_1 замість отримання спадкового майна отримає лише незначну його частку. Залишаючи заповіт спадкодавець не вказала у ньому ні слова про ОСОБА_3 , що може свідчити про небажання спадкодавця залишати йому спадок.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених підстав.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засідання апеляційної інстанції просив відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Представник Головного управління юстиції в м. Києві в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся у відповідності до вимог закону, причини неявки суду не відомі, колегія суддів розцінила ці причини як неповажні та вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Неявка зазначеної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з недоведеності та не обґрунтованості заявлених позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції визнавши доведеними та обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, задовольнив зустрічний позов.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, підтверджені зібраними у справі доказами виходячи з наступного.

Спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч.1 ст.1223 ЦК).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частина 1 статті1217 ЦК України визначає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до вимог ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з підпунктами 5.12-5.14 п. 5 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , якщо спадкодавець розпорядився в заповіті всім своїм майном, не вказавши при цьому обов'язкового спадкоємця, за останнім визнається право на обов'язкову частку у всьому спадковому майні.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Частиною 3 статті 61 ІДПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року, встановлено, що з 30.04.1953 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Як вбачається, 09.02.2013 ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Київської нотаріальної контори Абісовою Т. Ф., зареєстрований в реєстрі за № 6-224 (а. с. 120).

Також, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року, встановлено, що ОСОБА_3 має право в порядку спадкування за законом, як на обов'язкову частку у спадщині у відповідності до ст. 1241 ЦК України, і його частка становить Ѕ частину від спадкового майна, у тому числі і квартири АДРЕСА_2.

ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги за законом, має право на обов'язкову частку у спадщині у відповідності до вимог ст. 1241 ЦК України, і його частка становить 1/2 частину від спадкового майна.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в установленому законом порядку були подані заяви про прийняття спадщини. До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8 увійшла серед іншого майна і 1/2 частина ізольованої двокімнатної квартира АДРЕСА_1, у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частини спірних квартири ОСОБА_3 було відмовлено нотаріальною конторою, оскільки спадкоємцями не надано правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності спадкодавця на зазначене нерухоме майно.

Цим же рішенням встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням справами Верховної Ради України 22.04.1993, яке зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, ОСОБА_3 є власником 1/3 частини двохкімнатної квартири АДРЕСА_2. Згідно висновку Начальника сектору ВКР Печерського РУ ГУМВС країни в м. Києві від 14.02.2014 року, встановлено, що у ОСОБА_1 знаходиться наведений документ на квартиру і він відмовляється надати його та довідка державного нотаріуса від 07.04.2014, якою він рекомендує ОСОБА_3 звернутися до суду.

Всього ОСОБА_3 належить 1/3 (в порядку приватизації) та 1/6 (в порядку спадкування після смерті сина) частини спірної квартири АДРЕСА_2, тобто відповідно до правовстановлюючих документів ОСОБА_3 належить Ѕ частина зазначеної квартири. Друга Ѕ частка квартири належала на праві власності померлій дружині ОСОБА_3 - ОСОБА_8 Тобто, Ѕ частка квартири є спадковим майном, ј частка якого в порядку спадкування обов'язкової долі належить фактично ОСОБА_3, а ОСОБА_1 належала 1/4 частина квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року, в порядку припинення частки у спільній власності (на підставі вимог ст.365 ЦК України) визнано за ОСОБА_3 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_2 (на ту ј частку квартири, яка належала фактично ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом), та присуджено ОСОБА_3 виплатити ОСОБА_1 компенсацію за припинення його права власності на ј частку квартири.

Як вбачається, даним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 має право в порядку спадкування за законом як на обов'язкову частку на ј частину квартири АДРЕСА_2, проте ОСОБА_3 вимог про визнання права власності до суду не заявив, а тому суд зазначеного у резолютивній частині рішення не відобразив.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом (як обов'язкова частка) на ј частину квартири АДРЕСА_2, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та повністю підтверджуються матеріалами справи. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази у справі, вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 1241 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку, взявши до уваги покази свідків, які були допитані у судовому засіданні та обставини, встановлені судовим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року.

Та обставина, що ОСОБА_3 не висував вимог про розподіл спільного майна подружжя, а спадкове майно було оформлене на спадкодавця, висновків суду не спростовує та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3, як і не може бути підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 про зменшення розміру обов'язкової частки у спадковому майні, оскільки такі вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами у справі. ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б давали підстави суду зменшити його обов'язкову частку у спадковому майні померлої дружини.

Посилання ОСОБА_1 на існування заповіту, який не скасовано не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 отримав свою частку майна за заповітом у відповідності до вимог закону та вище зазначеного рішення суду.

Також, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що оскаржуваним рішенням суду фактично позбавлено ОСОБА_1 права власності на спірне майно, оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 року йому присуджено компенсацію (за його частку у спадковому майні) - грошові кошти у розмірі 440977,50 грн. за припинення права власності на ј частку квартири АДРЕСА_2, ј частку садового будинку АДРЕСА_3 та частку земельної ділянки площею 0,0618 га за цією адресою.

Виходячи зі змісту ст. 1241 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування, перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.

Суд може зменшити розмір обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Однак будь - яких обставин, які мають істотне значення, ОСОБА_1 у позові не наведено. Таких обставин не містить і апеляційна скарга подана його представником.

Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_11 не проживав останні місяці життя із спадкодавцем, не допомагав їй та не доглядав свою дружину до настання її смерті не відповідають дійсності. Так, свідки, які були допитані у судовому засіданні, пояснили мотиви окремого проживання відповідача ОСОБА_3 під час хвороби його дружини, вони підтвердили, що ОСОБА_3 піклувався та надав допомогу дружині ОСОБА_8 та відвідував її, а дружина ОСОБА_1 здійснювала за нею догляд за спільною домовленістю, розуміючи, що ОСОБА_8 склала заповіт на її чоловіка - ОСОБА_1

Отже, твердження заявника про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які посилається заявник - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: