Постанова № 65506887, 27.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5812/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року

15год.00хв.

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

За участю секретаря - Гуманенко В.О.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю

Від відповідача Саломатіна В.В. - за довіреністю

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_3, в якій позивачка просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області №2038-к від 21.10.2016 року про звільнення ОСОБА_3; зобов'язати Головне територіальне управління юстиції в Одеській області поновити ОСОБА_3 на займаній нею до звільнення посаді - начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області; стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 16.08.2016 року ОСОБА_3 було прийнято на публічну службу до Головного територіального управління юстиції в Одеській області та призначено на посаду начальника відділу з питань нотаріату. Згідно наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області № 2038-к від 21.10.2016 року позивачку було звільнено із займаної посади, за угодою сторін, відповідно до п.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу». Разом з чим, позивачка ніколи не виявляла бажання на звільнення із займаної посади, будь-яких заяв з цього приводу, зокрема 21.10.2016 року, не подавала, у зв'язку з чим зазначений наказ не відповідає її волевиявленню стосовно подальшого проходження служби. Крім того, позивачка наголошує, що оскаржуваний наказу не відповідає вимогам нормативно-правових актів за змістом та за формою, оскільки порядок слів у розпорядчій частині порушено, розміри посадового окладу, надбавок та доплат позивача взагалі не зазначено, що також свідчить про порушення принципу законності під час прийняття рішення про звільнення ОСОБА_3 з боку відповідача. Також всупереч вимогам ч.1 ст. 47 КЗпП України в день звільнення не видано належно оформлену трудову книжку.

З урахуванням викладеного, позивачка вважає, що її звільнення є протиправним та таким, що порушує гарантоване Конституцією України право на працю, у зв'язку з чим звернулася з даним позовом до суду про скасування спірного наказу та поновлення на посаді.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених в письмових запереченнях. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що ОСОБА_3 з 13.10.2014 перебувала на державній службі в органах юстиції Одеської області. Наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 15.08.2016 № 1737-к ОСОБА_3 призначено в порядку переведення на посаду начальника відділу нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області. 21.10.2016 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшла заява ОСОБА_3 про звільнення за власним бажанням відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу» та наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 21.10.2016 № 2038-к ОСОБА_3, начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області звільнено з займаної посади 21 жовтня 2016 року, за угодою сторін, відповідно до пункту 2 статті 86 Закону України «Про державну службу». Позивач вказує, що не виявляв бажання на звільнення з займаної посади, при цьому будь-яких заяв з цього приводу не складав. Вказане твердження спростовується матеріалами особової справи ОСОБА_3, в якій наявна заява про звільнення за власним бажанням, написана власноруч позивачем, яка надійшла та зареєстрована у Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області 21.10.2016. Отже волевиявлення позивача на звільнення за власним бажанням зафіксовано у відповідній заяві, а тому посилання у адміністративному позові на те, що наказ про звільнення не відповідає волевиявленню позивача щодо подальшого проходження служби є безпідставним

Головним територіальним управління юстиції в Одеській області не допущено порушень законодавства при звільненні ОСОБА_3 з посади, у зв'язку з чим, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні представники сторін підтримали наведені позиції по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 15.08.2016 року №1737-к «Про призначення ОСОБА_3», . ОСОБА_3 призначено в порядку переведення на посаду начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 16 серпня 2016 року, з посадовим окладом згідно із штатним розписом, як таку, що пройшла за конкурсом.

Наказом від 04.10.2016 року №1973-к ОСОБА_3, начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області", звільнено із займаної посади 05 жовтня 2016 року, за власним бажанням, відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу». Підстава заява ОСОБА_3 від 22.09.2016 року.

Наказом від 05.10.2016 року №1978-к у зв'язку з надходження заяви ОСОБА_3 про відкликання своєї заяви про звільнення від 22.09.2016, скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 04.10.2016 №1973-к «Про звільнення ОСОБА_3». Підстава: заява ОСОБА_3 від 05.10.2016 року.

В подальшому. як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2016 року наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області №2038-к ОСОБА_3, начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області, звільнено із займаної посади 21 жовтня 2016 року за угодою сторін, відповідно до п. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу». Управлінню фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції в Одеській області зобов'язано виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 16.08.2016 по 21.10.2016 за 5 календарних днів та додаткову відпустку за стаж державної служби за 2016 рік за 3 календарних дні, всього за 8 календарних днів. Підстава: заява ОСОБА_3 від 21.10.2016.

В матеріалах справи наявна заява позивачки, без дати, яка зареєстрована в Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області 21.10.2016 року за вх. №24777/04-40, відповідно до якої ОСОБА_3 просить звільнити її з займаної посади відповідно до ч.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», в день подачі цієї заяви.

Листом від 21.10.2016 року за вих..№04-49/8138 «Щодо звільнення» ОСОБА_3 повідомлено про звільнення з посади начальника відділу з питань нотаріату управління юстиції та запрошено отримати трудову книжку в управлінні кадрової роботи та державної служби управління юстиції.

На думку позивача, її звільнення відбулось з порушенням вимог КЗпП України та ст.86 ЗУ «Про державну службу», позивачка з заявою про звільнення не зверталася та не виявляла такого бажання, а отже наказ про її звільнення підлягає скасуванню, а вона поновленню на посаді.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до п.15 ч.1 ст.3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну службу» № 889-VIІІ від 10.12.2015, Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну службу" державна служба ґрунтується на таких основних принципах: верховенства права, законності, професіоналізму, патріотизму, доброчесності, ефективності, забезпечення рівного доступу до державної служби, політичної неупередженості, прозорості, стабільності.

Статтею 83 Закону України "Про державну службу" визначено підстави припинення державної служби. Так, Державна служба припиняється: у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону); у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Водночас, загальні норми звільнення працівника за власним бажанням встановлені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Водночас працівникові надається право відкликати до спливу строку раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це - безумовне право працівника.

Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою власноручно написано заяву про звільнення її із займаної посади відповідно до ч.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» в день подачі цієї заяви, що нею не заперечується.

Разом з чим, в судовому засіданні в якості свідка була допитана позивачка - ОСОБА_3, яка зазначила, що так дійсно нею було написано близько 6-ть зразків різних заяв, в тому числі заява яка слугувала в подальшому підставою її звільнення. Зазначені зразки заяв позивачкою були написані після проходження нею конкурсу на зайняття посади, оскільки вона пройшла ще один конкурс, де зайняла друге місце, і відділ кадрів надав досить велику кількість зразків різних заяв, в тому числі заяви про відмову від займаної посади по попередньому конкурсу. Позивачка наголосила, що зазначені зразки були написані нею в серпі 2016 року та знаходилися весь цей час у її робочому столі. Доступ до її робочого місця мають велика кількість людей, в тому числі і головний спеціаліст відділу, який знаходиться з позивачкою в одному кабінеті. Також позивачка пояснила, що наказом від 05.10.2016 року її вже було звільнено на підставі однієї з таких зразків заяв, однак вона встигла її відкликати. При цьому, коли вдруге відповідачем було використано зразок заяви ОСОБА_3 про її звільнення та видано спірний наказ без її волевиявлення, остання вирішила захистити свої права та інтереси в судовому порядку.

Також ОСОБА_3 в своїх поясненнях наголосила, що будь-які заяви про звільнення до Головного територіального управління юстиції вона не подавала та не реєструвала, вони були написані задовго до видання наказу як зразки, що підтверджується відсутністю дат на наявних в матеріалах справи заявах про її звільнення.

Судом досліджена заява ОСОБА_3, яка зареєстрована в ГТУЮ в Одеській області 21.10.2016 року за вх. №24777/04-40, та встановлено, що в тексті заяви відсутня дата її підписання позивачкою (дата складання).

Доказів подання саме позивачкою зазначеної заяви з метою реєстрації для звільнення у день подачі заяви відповідачем до суду надано не було, натомість, як з'ясувалося в ході судового розгляду справи та як вбачається з матеріалів справи, особа яка реєструвала зазначену заяву - ОСОБА_4 звільнена з посади начальника відділу організаційної роботи, документування та контролю Головного територіального управління юстиції в Одеській області наказом від 15.11.2016 року за №2165-к, за угодою сторін.

Крім того, згідно тексту заяви позивач просить звільнити її на підставі п.2 ст. 86 ЗУ «Про державну службу», проте в адміністративному позові зазначено, що волевиявлення позивача на звільнення зі служби не було взагалі, позивачка не зверталася з такою заявою до відповідача.

Відповідно до ст.86 ЗУ «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

З норм ст.86 Закону України «Про державну службу» слідує, що основними умовами припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» щодо яких працівник та суб'єкт призначення повинні дійти згоди для звільнення до закінчення двотижневого строку є: підстава припинення державної служби, тобто, наявність відповідної заяви працівника, та узгоджена між сторонами дата, з якої такий працівник підлягає звільненню.

Визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону, так як частина 2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу». Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Прохання позивачки в спірній заяві звільнити її в день подачі цієї заяви не може розглядатися як фактична домовленість сторін про дату її звільнення, оскільки відповідачем не доведено, що позивачка особисто звернулася з такою заявою до відповідача 21.10.2016 року, або направила її поштою, або передала через третіх осіб, разом з чим, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, у відповідності до норм КАС України повинен довести правомірність прийнятого рішення та вчинення ним дій у суворій відповідності до трудового законодавства з урахуванням особливостей, визначених ЗУ «Про державну службу».

Відсутність у заяві дати складання позивачкою заяви про звільнення та дати, про яку сторони домовились як дату звільнення працівника згідно ч.2 ст.86 Закону, означає, що заява, на підставі якої ОСОБА_3 було звільнено з посади, є юридично неспроможним документом для звільнення, не може засвідчувати дійсне волевиявлення позивачки звільнитися з посади саме 21.10.2016р.

В матеріалах справи відсутні докази досягнення між ОСОБА_3 та суб'єктом призначення взаємної домовленості про звільнення до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною 1 статті 86 Закону України «Про державну службу», тоді як позивач стверджує про відсутність такої домовленості, а відповідач - про її досягнення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України та п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», саме суб'єкт призначення, який є роботодавцем, повинен довести, що звільнення працівника відбулося без порушення законодавства про працю.

Позивач в адміністративному позові та в показаннях, які вона надала як свідок, підписавши відповідну присягу та розписку про попередження про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 384-385 КК України за завідомо неправдиві показання і відмову від надання показань, вказує, що нею означена заява не подавалася, не реєструвалася, не направлялася поштою та не була передана третім особам, вона була складена на вимогу відділу кадрів як зразок після проходження нею конкурсу, без наміру її реалізації, у зв'язку з чим, дати її підписання позивач не ставила. ОСОБА_3 наголошує, що вона має намір та бажання працювати далі на своїй посаді.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_3 (без дати її складання), потрапивши в розпорядження відповідача, не могла вважатись підставою для звільнення зі служби на підставі ст.86 ЗУ «Про державну службу», оскільки в розумінні норм законодавства, що регулює проходження державної служби та трудові відносини, є юридично неспроможним документом для звільнення працівника.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про обґрунтованість вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 21.10.2016 року №2038-к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області, оскільки його прийнято за відсутності встановлених законом підстав для цього.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак ОСОБА_3 має бути поновлена судом на попередній роботі - на посаді начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області внаслідок скасування наказу №2038-к від 21.10.2016 року про її звільнення.

Суд вважає, що заперечення відповідача та надані ним докази не спростовують встановлену судом обставину протиправності спірного наказу.

Відповідач викладає позицію, яка є юридично неспроможною, оскільки у разі визнання зворотнього надає підстави вважати, що звільняючи працівника за його власним бажанням, роботодавець може на власний розсуд визначати дату звільнення, а не в залежності від того, коли спливає строк попередження про звільнення, визначений працівником, протягом якого працівник має безумовне право відкликати свою заяву, або строк, про який сторони досягли домовленості стосовно дати звільнення.

У сукупності із вищевикладеним доводи відповідача в обґрунтування заперечень проти позову суд вважає не заслуговуючими на увагу.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Згідно із п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 днем звільнення вважається останній день роботи.

Позивач згідно наказу від 21 жовтня 2016 р. № 2038-к звільнена 21.10.2016р., отже 21.10.2016р. є останнім робочим днем ОСОБА_3 та середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути їй виплачений за період з 22.10.2016р.

Згідно довідки щодо ОСОБА_3 від 13.03.2017 року за №05.2-08-1021 середньоденна заробітна плата складає 434,18 грн., отже на її користь підлягає стягненню з ГТУЮ в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 434,18грн. за один робочий день за період 22 жовтня 2016 року по 22 березня 2017 року включно (дата ухвалення судового рішення).

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі як законні та обґрунтовані.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області №2038-к від 21.10.2016 року про звільнення ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 22.10.2016 року.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2016 року по 22 березня 2017 року включно з розрахунку 434 (чотириста тридцять чотири)грн. 18коп. за один день.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 551(п'ятсот п'ятдесят одну)грн. 20коп. судового збору.

Постанова про поновлення ОСОБА_3 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 27.03.2017 року.

Суддя М.М. Аракелян

.