Ухвала суду № 65505131, 14.03.2017, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"14" березня 2017 р.Справа № 921/840/16-г/14УХВАЛА

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Тернопільського обласного управління водних ресурсів вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, 46003

до відповідача Адвоката ОСОБА_1 АДРЕСА_1, 46022

про cтягнення заборгованості в сумі 79 456,81 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Федоров М.М. довіреність № 963 від 16.10.16р.

Суть справи.

Тернопільське обласне управління водних ресурсів звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Адвоката ОСОБА_1 про cтягнення заборгованості в сумі 79 456,81 грн.

21.02.2017 р. позивачем подано заяву №175 від 21.02.2017р. про збільшення розміру позовних вимог в частині заявленої до стягнення неустойки.

Разом з тим, позивачем подано заяву від 28.02.2017 р., в якій останній просить суд залишити без розгляду заяву №175 від 21.02.2017р. про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з неправильним застосуванням строку позовної давності та не надіслання копії заяви з додатками відповідачу.

28.02.2017 р. до матеріалів справи повторно надійшла заява про збільшення позовних вимог №196 від 28.02.2017 р. в частині заявленої до стягнення неустойки, згідно якої загальний розмір неустойки становить 87 478,02 грн.

Право позивача збільшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по справі гарантоване йому ч. 4 ст. 22 ГПК України. Приймаючи до уваги приписи наведеної процесуальної норми, а також те, що подана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, остання приймається судом. Таким чином, справа розглядається з урахуванням вказаного збільшення розміру заявлених вимог.

В обґрунтування заявлених вимог, які підтримані у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання адвокатом ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо вчасного внесення орендної плати, згідно договору оренди нерухомого майна №2/481-Д від 01.03.2005 р., а також на невиконання орендарем свого обов'язку щодо повернення орендованого майна після завершення строку дії угоди.

Відповідач у судове засідання не з'явився, витребуваного судом обґрунтованого відзиву на позов не надав, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в порядку ст.ст.64, 87 ГПК України та п.3.9.1. постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011 року (повідомлення про вручення поштового відправлення, відправлене відповідачу з ухвалою від 28.12.2016 року про порушення провадження у справі, повернулось на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку, в якій вказано причину повернення: "за закінченням терміну зберігання").

З наведеного, та приймаючи до уваги, що явка представників сторін в засідання обов'язковою не визнавалась, суд розглядає дану справу за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами , відповідно до ст.75 ГПК України.

Учаснику судового процесу належні йому права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20,22,81-1 ГПК України, роз'яснено.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, суд вирішив припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з огляду на наступне.

Як слідує із матеріалів справи, 01 березня 2005 року між Тернопільським обласним виробничим управлінням по меліорації і водному господарству "Тернопільводгосп" (правонаступником якого є позивач у справі згідно п.1.5 Положення про Тернопільське обласне управління водних ресурсів, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України №154 від 15.12.2015р.), надалі Орендодавець, та адвокатом ОСОБА_1, надалі Орендар, було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №2/481-Д, відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно приміщення кімнат №38-39, корисною площею 36,2м2, загальною площею 51,97м2, що знаходиться на четвертому поверсі адмінбудинку за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого визначена відповідно до експертного висновку про оціночну вартість приміщення, складеного станом на 31.10.2004 року і становить 37445 грн.

Розмір, строки та порядок здійснення розрахунків за договором сторонами узгоджено у розділі 3 договору та у розрахунку плати за перший місяць оренди.

У пункті 5.7 договору визначено обов'язок Орендаря повернути майно Орендодавцю у разі припинення або розірвання договору у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Відповідно до п.п.10.1 договір укладено на один рік, з 01.03.2005 року до 27.02.2006 року включно.

На виконання досягнутих домовленостей позивач 01 березня 2005 року нежитлові приміщення кімнат передав адвокату в оренду за Актом прийому-передачі.

В подальшому, сторонами було підписано додаткову угоду №1 від 24.01.2013р., згідно п.2. якої орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. за №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (листопад 2012 р.) - 1838,16 грн. Орендна плата за січень 2013 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (листопад 2012р .) на індекс інфляції за грудень 2012 р. - січень 2013 р.

Пунктом 3 додаткової угоди №1 термін дії договору оренди №2/481-Д продовжено на 2 роки 11 місяців - з 25.01.2013 р. до 20.12.2015р.

За твердженням Управління, адвокат договірні зобов'язання належним чином не виконувала , а тому у неї виникла заборгованість перед позивачем , стягнення якої і є предметом спору у даній справі.

Статтею 12 ГПК України визначені справи, що підвідомчі господарським судам.

Так, згідно з п.1 частини першої цієї статті, господарським судам, крім іншого, підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 21 ГПК встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 №10 роз'яснено, що у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

З огляду на п. 3.1 вищезазначеної постанови, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, то господарський суд припиняє провадження у справі у відповідності до з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За змістом п. 4.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №2/481-Д від 01.03.2005р. був укладений з відповідачем не як з фізичною особою - підприємцем, а як із самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську ), що підтверджується даними, зазначеними в договорі із сторони відповідача.

Майно передавалось в оренду під офіс для надання адвокатських послуг.

Більше того, на час укладення даного правочину ОСОБА_1 приватним підприємцем зареєстрована не була.

Статус суб'єкта підприємницької діяльності, за даними Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань дана особа набула лише 25.11.2008 року. Однак, і після цього, 24.01.2013р. додаткову угоду №1 до спірного правочину ОСОБА_1 уклала як адвокат, на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а не як господарюючий суб'єкт.

При цьому суд зважає, що у всіх документах, що стосуються даної угоди (акт прийому-передачі, рахунки) ОСОБА_1 зазначена адвокатом, а не приватним підприємцем.

Більше того, із наданих позивачем банківських виписок за 2014-2015 роки, слідує, що кошти за користування спірними приміщеннями сплачувались або фізичною особою або адвокатом ОСОБА_1, але жодного разу не приватним підприємцем.

В свою чергу, листом №6979/19-18-13-03 від 10.03.2017 р. Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області повідомила суд, що ОСОБА_1 як приватний підприємець, згідно інформаційних баз даних за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2013 року, за 2015-2016 роки звітність не подавала, а згідно декларації про майновий стан і доходи з 01.07.2013 р. по 31.12.2014 р. доходу від підприємницької діяльності не одержувала.

З наведеного в сукупності, суд констатує, що у матеріалах справи відсутні докази. які б вказували на те, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 діяла як приватний підприємець.

В свою чергу, за п.п. 1 п. 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного правового акту адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Тобто адвокатська діяльність, не є господарською і зокрема підприємницькою у сенсі ст. 3 Господарського Кодексу України, а адвокат не є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.

За п. 14.1.226 ст. 13 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих, тощо .

Виходячи із вищенаведеного, суд констатує, що позивач звернувся з позовом до адвоката ОСОБА_1, яка у відповідності до ст. 1 ГПК України, не може бути стороною у господарському процесі. Адже з точки зору законодавця поняття адвокат і суб'єкта підприємницької діяльності не є тотожними. Як наслідок, дана справа непідвідомча господарському суду, а провадження у ній слід припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Від позивача надійшла заява №б/н від 14.03.2017 р. про повернення сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 1, 12, 21, 32-34, 44-49, 75, п.1 ч.1 ст.80, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі припинити.

2. Повернути Тернопільському обласному управлінню водних ресурсів (вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, 46003, іден. код 05379205) із Державного бюджету України, сплачений згідно платіжного доручення №70245796 від 20.12.2016р. та №899 від 17.02.2017р. судовий збір на загальну суму 1601 (одна тисяча шістсот одна) грн.

3. Оригінали платіжних доручень про сплату судового збору №70245796 від 20.12.2016р. на суму 1378 грн. та №899 від 17.02.2017р. на суму 223 грн. повернути Тернопільському обласному управлінню водних ресурсів (вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, 46003, іден. код 05379205).

4. Ухвалу направити сторонам по справі.

Суддя О.В. Руденко