Постанова № 65505100, 20.03.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2017 р. Справа № 917/1600/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурор - Ногіна О.М.,

позивача - Зучек Є.Н.,

відповідача - не з"явився,

третьої особи - Божко Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи (вх. №171 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.16 у справі

за позовом Полтавської місцевої прокуратури, м. Полтава,

в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до Полтавської обласної ради професійних спілок, м. Полтава,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Полтавська міська рада, м. Полтава,

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.12.2016 року (суддя Безрук Т.М.) позовні вимоги прокурора задоволені повністю.

Визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на окремо розташоване нерухоме майно, яке є невід'ємною частиною адміністративної триповерхової будівлі (Будинку генерал-губернатора, 1810 року, охоронний номер 577/4), а саме: склад В-1 площею 66,5 кв. м., вартістю 8560 грн.; гараж З-1 - 246,6 кв. м. вартістю 510100 грн.; гараж та склад Л-1 - 412,6 кв. м., вартістю 780200 грн.; павільйон К - 37,5 кв. м., вартістю 26800 грн.; павільйон М -183,4 кв. м., вартістю 175300 грн., гараж (тимчасовий) Н - 19,6 кв. м., вартістю 6500 грн.; гараж (тимчасовий) О - 19,6 кв. м., вартістю 11500 грн.; огорожа №1 - 898,6 кв. м., вартістю 291800 грн.; ворота № 2 - 16,4 кв. м, вартістю 13600 грн.; замощення № 3 - 3078,3 кв. м., вартістю 877800 грн.; хвіртка № 4 - 3,7 кв. м., вартістю 2300 грн.; хвіртка № 5 - 3,9 кв. м., вартістю 2400 грн.; ворота №6 -17,4 кв. м., вартістю 14400 грн.; ворота № 7 - 9,8 кв. м., вартістю 8300 грн.; хвіртка №8 - 3,5 кв. м., вартістю 2500 грн.; хвіртка № 9 - 3,6 кв. м., вартістю 2500 грн.; ворота №10 - 8,6 кв. м., вартістю 7100 грн.; хвіртка № 11 - 2,9 кв. м., вартістю 1800 грн.; хвіртка №12 - 4,6 кв. м., вартістю 2800 грн.; огорожа № 13 - 34,3 кв. м., вартістю 22500 грн.; ворота №14 - 5,9 кв. м., вартістю 490 грн.; ворота № 15 - 5,5 кв. м., вартістю 4500 грн; огорожа №16 - 35,0 кв. м., вартістю 26600 грн.; хвіртка № 17 - 1,8 кв. м.. вартістю 1300 грн., по вул. Соборній (Жовтневій), 37 у м. Полтаві, загальною вартістю 2 883 100 грн.

Стягнуто з Полтавської обласної ради професійних спілок (юридична адреса: вул. Ляхова, буд.1, Октябрський район, м. Полтава, Полтавська область, 36014; ідентифікаційний код 02607976) на користь Прокуратури Полтавської області (вул. 1100-річчя Полтави, буд. 7, м. Полтава, 36000; ідентифікаційний код 02910060) 43246грн. 50 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Третя особа із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодилась, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник, зокрема, зазначає, що позивачем не доведено наявність порушення, невизнання або оспорювання зі сторони відповідача прав щодо зазначених у позовній заяві об'єктів.

В судовому засіданні представник третьої особи апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Прокурор у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Представником третьої особи заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб ПАТ "Полтаваобленерго", УСБУ в Полтавській області, Управління капітального будівництва у Полтавській області. Як зазначає заявник, на його думку, рішення у даній справі впливає та права та обов'язки цих юридичних осіб.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для його задоволення, оскільки заявником до клопотання не додано доказів на підтвердження обставин, на яких це клопотання ґрунтується.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд, в обґрунтування свого рішення зазначив, що спірна нерухомість знаходиться у користуванні відповідача, та погоджуючись із доводами прокурора та позивача, посилаючись на преюдиційність рішення у справі № 917/124/15, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з положеннями ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, -фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України належить, зокрема, визнання права.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов'язкова умова, за наявності якої власник майна може пред'явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Звертаючись з даним позовом до суду відповідачем по справі позивачем визначено Полтавську обласну раду професійних спілок.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні суду відсутнє обґрунтування того, що відповідачем - Полтавською обласною радою професійних спілок порушується, не визнається або оспорюється право власності позивача на об'єкти зазначені у позовній заяві, і взагалі відсутнє обґрунтування того, що законні права позивача як власника, зазначених у позовній заяві об'єктів, порушуються, не визнаються або оспорюються.

Стосовно посилання на рішення двадцять дев'ятої сесії Полтавської міської ради п'ятого скликання від 14.08.2008 року, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21.04.2011 року, залишене без змін згідно з ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08.08.2012 року, як обґрунтування наявності спірних правовідносин слід зазначити, що відповідно до вказаних рішення Полтавської міської ради та рішень Октябрського районного суду м. Полтави та ухвали Апеляційного суду Полтавської області вирішувалися питання щодо визнання безхазяйним майна - нежитлових будівель по вул. Жовтневій, 37 у м. Полтава.

Стороною вказаних правовідносин виступали органи місцевого самоврядування м. Полтави - Полтавська міська рада та Управління майном комунальної власності міста.

В той же час, сторонами по даній справі є Фонд державного майна України та Полтавська обласна рада професійних спілок.

Таким чином, склад сторін по даній судовій справі та справі щодо визнання майна безхазяйним є відмінним та згідно з рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21.04.2011 року, залишене без змін згідно з ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08.08.2012 року не встановлювався факт наявності спірних правовідносин між позивачем - Фондом державного майна України та Полтавською обласною радою професійних спілок.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що згідно з оскаржуваним рішенням господарського суду Полтавської області від 22.12.2016 року визнано право власності на окремо розташоване нерухоме майно, яке є невід'ємною частиною адміністративної будівлі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на протокол засідання виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 6 від 08.02.1950 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 року по справі № 917/124/15.

Відповідно до постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 року по справі № 917/124/15 визнано право власності Держави в особі Фонду державного майна України на майно - окремо розташовану адміністративну триповерхову будівлю за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 37.

Також в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог суд першої інстанції посилається на рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 362 від 30.06.1966 та рішення № 556 від 29.09.1972 року.

Відповідно до змісту вказаних рішень вирішувалося питання щодо здійснення будівництва та прийняття в експлуатацію будинку профспілкових курсів на території Будинку спілок по вул. Жовтневій, 37 з боку вул. Ляхова у м. Полтава якому у подальшому було надано адресу: м. Полтава, вул. Ляхова, 1 та на яку визнано право державної власності.

Крім того, в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог суд першої інстанції посилається на рішення господарського суду Полтавської області від 03.06.2015 року по справі № 917/557/15 відповідно до якого визнано право власності в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно - будівлю спортивної школи у м. Полтава по вул. Жовтневій, 37.

Таким чином, відповідно до рішення суду першої інстанції, встановлено наявність існування трьох окремо розташованих об'єктів нерухомого майна по вул. Жовтневій, 37 (будівля спортивної школи та адміністративна будівля, якій надано нову адресу - Ляхова, 1) у м. Полтава та на які визнано право державної власності згідно з трьома окремими рішеннями суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції визнав право власності держави в особі Фонду державного майна України на окремо розташоване нерухоме майно, яке є невід'ємною частиною виключно однієї будівлі - адміністративної триповерхової будівлі по вул. Соборній (Жовтневій), 37 у м. Полтаві.

Щодо доводів про те, що лист ПП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор» від 08.09.2016 року № 8092 (т.1, а.с. 57) є доказом того, що спірні об'єкти є складовими частинами адміністративної триповерхової будівлі по вул. Соборній (Жовтневій), 37 у м. Полтаві слід зазначити наступне.

Відповідно до вказаного листа від 08.09.2016 року № 8092 ПП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор» зазначено, що за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 37 (стара адреса вул. Жовтнева, 37) основними будинками є адмінбудівля «А-3» та будівля спортивної школи «Б-1», господарськими будинками є будівля складу «В-1», гараж « 3-1», гараж -склад «Л-1», огорожа № 1, 13, 16, ворота № 2, 6, 7, 10, 14, 15, замощення № 3, хвіртка № 4, 5,8,9,11 ,12, 17.

Таким чином, відповідно до змісту даного листа визначається існування двох головних речей - адмінбудівля «А-3» та будівля спортивної школи «Б-1».

Разом з тим, із вказаного листа не вбачається, що об'єкти на які визнано право власності є невід'ємними частинами саме адміністративної триповерхової будівлі по вул. Жовтневій, 37 у м. Полтава та відповідно не є складовими частинами будівлі спортивної школи по вул. Жовтневій, 37 у м. Полтава.

Крім того, судом першої інстанції без обґрунтування та посилання на жодні докази визнано право власності як на невід'ємні частини адміністративної триповерхової будівлі на павільйон К - 37,5 кв. м., павільйон М - 183,4 кв. м., гараж (тимчасовий) О - 19,6 кв. м., гараж (тимчасовий) Н - 19,6 кв. м., які не є об'єктами нерухомого майна, а є тимчасовими спорудами.

Також посилаючись на лист Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації від 30.06.2015 року № 01-18/903 як підставу для задоволення позовних вимог та визнання права власності на об'єкти, зазначені в позовній заяві, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що вказаний лист було надано у відповідь на лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 19.05.2015 року №02-07-2108.

Відповідно до вказаного листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області порушувалося питання щодо надання інформації стосовно перебування на обліку інших споруд за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 37, крім губернаторського будинку, як пам'ятників архітектури, зокрема, гараж-склад, сарай, будинок гаража, асфальтове покриття на подвір'ї, огорожа цегляна, павільйон П-30.

Згідно з вказаним листом Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації від 30.06.2015 року № 01-18/903 зазначається про приналежність до головної речі - пам'ятки архітектури національного значення (будинку генерал - губернатора) виключно цегляної огорожі, а також пропілей.

Відповідно до положень статей 186, 187 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Згідно з положеннями статей 181, 182 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

Разом з тим, судом першої інстанції визнано право власності держави на павільйон М пл. 183,4 кв. м., павільйон К пл. 37,5 кв. м., гараж (тимчасовий) О пл. 19,6 кв. м., гараж (тимчасовий) Н пл. 19,6 кв. м. право власності на які не підлягає державній реєстрації як невід'ємна (складова частина) об'єкту нерухомого майна.

Щодо визнання права власності держави на хвіртку № 5 - 3,9 кв. м., ворота № 6-17,4 кв. м., ворота № 7 - 9,8 кв. м., хвіртку № 8 - 3,5 кв. м., хвіртку № 9 - 3,6 кв. м., ворота № 10 - 8,6 кв. м., хвіртку № 11 - 2,9 кв. м., хвіртку № 12-4,6 кв. м., огорожу № 13 - 34,3 кв. м., ворота № 14 - 5,9 кв. м., ворота № 15 -5,5 кв. м., огорожу № 16 - 35,0 кв. м., хвіртку № 17, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до змісту Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 року № 127, огорожа ділянки - тини, паркани, частоколи, плоти, мури та інше, що відмежовує одну ділянку від іншої (від вулиці, проїзду, тощо). Вони повинна ставитись тільки на межах, визначених відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка -це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Положеннями ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факт формування згідно з вимогами чинного законодавства земельної ділянки на межі якої розташовані об'єкти (огорожа, ворота, хвіртки) на які позивач просить визнати право власності.

Крім того, позивач - Фонд державного майна України не є власниками або користувачами земельної ділянки по вул. Соборності, 37 у м. Полтава та з огляду на зазначені обставини не може порушувати питання про визнання за собою права власності на зазначені об'єкти.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач зазначають, що починаючи з 1950 року Полтавська обласна рада професійних спілок використовувала земельну ділянку площею 1 га., проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування земельної ділянки пл. 1 га по вул. Жовтневій, 37 у м. Полтава.

Згідно з викопіюванням ділянки № 37 по вул. Жовтневій у м. Полтава, здійсненим КП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор» 05.06.2003 року, загальна земельна площа складає 15772 кв. м.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, відсутні підстави для визнання права власності за позивачем на об'єкти - огорожу № 1, 13, 16, ворота № 2, 6, 7, 10, 14, 15, хвіртки № 4, 5, 8, 9, 11, 12, 17.

Відповідно до положень ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні відомості щодо прийняття в експлуатацію гаражу і складу літ. Л-1, відомості щодо прийняття в експлуатацію усіх інших об'єктів на які визнано право власності відсутні.

Згідно з рішенням суду першої інстанції визнано право власності на павільйон К пл. 37,5 кв. м. та павільйон М пл. 183,4 кв. м.

Згідно з викопіюванням ділянки № 37 по вул. Жовтневій у м. Полтава, здійсненим КП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор» 05.06.2003 року стосовно павільйону К-І та павільйону М-І міститься штамп «збудовано самовільно» (т., а.с. 172).

Статтею 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Разом з тим, позивач не є власником або користувачем земельної ділянки по вул. Соборності, 37 у м. Полтава, відсутні документи, визначені чинним законодавством, щодо надання земельної ділянки у користування чи у власність під даними спірними об'єктами та з огляду на зазначені обставини відсутні правові підстави щодо визнання права власності на павільйон К-І та павільйон М-І, які є об'єктами самочинного будівництва.

За викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними відповідними доказами, а тому такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вищевказані обставини у своїй сукупності залишились поза увагою місцевого господарського суду, що призвело до прийняття невірного рішення.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Оскаржуване рішення вищевказаним вимогам не відповідає, оскільки винесено за умов неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.12.2016 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.03.2017 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.