Постанова № 65505070, 22.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2017 р. Справа№ 910/17014/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Кравченко Т.В. - представник за довіреністю № 173 від 26.12.2016;

від відповідача: ОСОБА_3;

розглянувши апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Комунального підприємства "Київський метрополітен"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016

у справі № 910/17014/16 (суддя - Андреїшина І.О.)

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 22 420,77 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі - відповідача) про стягнення 22 420,77 грн за договором на відшкодування витрат балансоутримувача та обслуговування орендованого майна від 16.07.2010 № В-20-10., з яких: 19 859,29 грн - заборгованості по договору, 2 396,62 грн - пені, 164,86 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 (повне рішення складено 28.11.2016) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" 19 859,29 грн - основного боргу та 1 220,49 грн - витрат на сплату судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка була прийнята до провадження ухвалою від 13.01.2017.

Крім цього, не погодившись з прийнятим рішенням, до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Комунальне підприємство "Київський метрополітен".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 прийнято апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/17014/16 до провадження. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/17014/16 з апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/17014/16. Розгляд справи № 910/17014/16 призначено на 08.02.2017.

Представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 08.02.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) подано клопотання про витребування у позивача доказів щодо забезпечення ним утримання та обслуговування об'єктів оренди та їх калькуляцію згідно договору № В-20-10 від 16.07.2010.

Оскільки головуючий суддя (суддя - доповідач) 08.02.2017 перебував на лікарняному, розгляд апеляційної скарги призначеної на 08.02.2017 не відбувся. Після усунення обставин, справа призначається до розгляду в судовому засіданні.

У зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.02.2017, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В., вказана судове колегія ухвалою від 13.02.2017 прийняла апеляційні скарги до свого провадження, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі.

В судовому засіданні 22.03.2017 представник позивача свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позову. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, просив залишити її без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач в судовому засіданні 22.03.2017 подану ним апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, а рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові повністю. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив, просив залишити її без задоволення. Окрім цього, підтримав подане клопотання про витребування у позивача додаткових доказів в порядку ст. 101 ГПК України. Вказане клопотання відповідача не підлягає задоволення з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів на них, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши представників сторін апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (як балансоутримувачем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (як орендарем) було укладено договір № В-20-10 від 16.07.2010 на відшкодування витрат балансоутримувача та обслуговування орендованого майна (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору балансоутримувач забезпечує утримання об'єктів оренди відповідно до переліку, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1) за цінами, визначеними в загальному розрахунку щомісячних витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує балансоутримувачу зазначені витрати.

Згідно з п. 2.1. договору, облік та розрахунки здійснюються у безготівковій формі поквартально.

Відповідно до п. 2.2. договору, орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об'єкта оренди щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім кварталом на підставі виданих балансоутримувачем розрахунків.

Згідно з п. 2.4. договору, останній розрахунок витрат балансоутримувача з утримання об'єктів оренди проводиться станом на 31 грудня та складається акт звіряння розрахунків.

У випадку неповного відшкодування балансоутримувачу витрат з утримання та обслуговування об'єкта оренди, орендар зобов'язується сплатити суду недоплати протягом 5-ти банківських днів після підписання акту звіряння рахунків. Якщо виникла переплата, то така сума зараховується в наступні платежі або повертається орендарю за його письмовою вимогою.

Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір укладено строком на календарний рік і діє до 31 грудня 2010 включно.

Згідно з п. 6.4. договору, у разі відсутності заяви однієї сторони із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбаченні цим договором.

Відповідно до п. 5.2. договору, за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, але не більше розміру встановленого законодавством України.

Так, в позовній заяві Комунальне підприємство "Київський метрополітен" зазначило, що внаслідок того, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 21.01.2016 по 30.04.2016 не сплачувались платежі за договором, за даними бухгалтерського обліку КП «Київський метрополітен» у відповідача виникла заборгованість в сумі 19 859,29 грн - основного боргу. При цьому з урахуванням наявності заборгованості на підставі п. 5.2. договору позивачем було нараховано суму пені в розмірі 2 396,62 грн, та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 164,86 грн 3% річних.

Розглядаючи спір у даній справі по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 19 859,29 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (при цьому підстави позову визначає позивач при зверненні до суду першої інстанції).

Так, предметом позову у даній справі є, зокрема, стягнення основної заборгованості, пені та 3% річних за договором № В-20-10 на відшкодування витрат балансоутримувача та обслуговування орендованого майна від 16.07.2010.

При цьому підставою позову є невиконання відповідачем умов вказаного договору за конкретний період. При цьому в позовній заяві (абз. 9, арк. 2) позивач самостійно вказав період, за який нараховується заборгованість - з 21.01.2016 по 30.04.2016. Разом з цим, з розрахунку заборгованості за договором станом на 30.04.2016 (а.с. 12) позивач вказав період за який наявний борг - квітень-грудень (без зазначення року).

Натомість суд першої інстанції в рішенні помилково задовольнив вимогу про стягнення заборгованості в розмірі 19 859,29 грн (що обліковується за даними позивача відповідачем у зв'язку з несплатою останнім наданих послуг за період з квітня 2015 по грудень 2015).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем предмет або підстави позову в порядку ст. 22 ГПК України не змінювались, заяви про уточнення позовних вимог або про виправлення описки позивачем не подавались (вказана обставина не заперечувалась представником позивача на стадії апеляційного перегляду в судовому засіданні 22.03.2017, про що зазначено в протоколі судового засідання від 22.03.2017).

А тому, суд першої інстанції на підставі наявної норми процесуального права був зобов'язаний розглядати спір на підставі предмету та підстав позову, зазначених в позовній заяві.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, зокрема листом № 27-НЗ від 18.01.2016 (а.с. 27) позивач повідомив відповідача, що термін дії договору № В-20-10 на відшкодування витрат балансоутримувача та обслуговування орендованого майна від 16.07.2010 закінчився 21.12.2015 та на новий термін продовжуватись не буде (достовірність даного листа позивачем не заперечувалась ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час перегляду рішення в апеляційному порядку). Таким чином, позивачем самостійно було підтверджено той факт, що послуги на обслуговування орендованого майна за договором № В-20-10, починаючи з 31.12.2015 КП «Київський метрополітен» не надавались, що також підтвердив представник відповідача в судовому засіданні 22.03.2017. Тоді як відповідно до позовної заяви позивач просив стягнути заборгованість за надані послуги за період з 21.01.2016 по 30.04.2016.

Вказані обставини виключають можливість вважати позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 19 859,29 грн за заявлені в позовній заяві періоди - обґрунтованими.

Більше того, суд апеляційної інстанції приймає доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що ані в договорі, ані в додатку № 1 до договору позивачем фактично не визначено, які саме послуги мають надаватись відповідачу з обслуговування орендованого майна та яка їх вартість.

Матеріали справи не містять жодних доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України (зокрема, підписаних відповідачем актів), що підтверджують надання таких послуг за договором як за спірний (вказаний позивачем у позовній заяві) період, так і за 9 місяців невідомого року (зазначеного в розрахунку). Вказана обставина є окремою підставою для відмови в позові.

Більше того, позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином та з яких сум складається нарахована останнім сума заборгованості в розмірі 19 859,29 грн. Оскільки відповідно до п. 2.3 договору на момент укладання (а 2010 році) розмір відшкодування витрат з врахуванням ПДВ складає 2 592,63 грн на місяць. Тоді як навіть шляхом ділення зазначеної позивачем заборгованості (19 859,29 грн) на місячний платіж (2 592,63 грн) кількість (число) місяців, за який позивач нарахував заборгованість не є цілим. Тоді як в розрахунку це - 9 місяців (хоча зазначено, що розрахунок складений станом на 30.04.2016), а в позовній заяві зазначено період понад 3 місяці - з 21.01.2016 по 30.04.2016.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Суд апеляційної інстанції вважає також помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача, що послуги не надавалися у спірний період, є необґрунтованими, оскільки належних доказів цьому відповідач не надав, з урахуванням положень статті 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

А тому суд першої інстанції помилково зазначив, що факт надання послуг за договором у даній справі мав довести саме позивач, який заявив про стягнення заборгованості за певний період. Тоді як пояснення відповідача, що до цього часу останній фактично займає орендований об'єкт, не свідчить про надання позивачем послуг за договором № В-20-10, а свідчить про наявність факту користування частиною приміщень,що не заперечується жодною її сторін. Тоді як за період, заявлений в позовній заяві (з 21.01.2016 по 30.04.2016) підписаних відповідачем актів немає, як і за дев'ять місяців 2015 року. А тому з урахуванням ненадання ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції позивачем жодних актів, що підтверджували б перелік та кількість наданих послуг за договором за спірний період, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів з урахуванням пояснень сторін про те, що такі акти за зазначені періоди відповідачем не підписувались.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги (з урахуванням підстав та предмету позову) про стягнення з відповідача 19 859,29 грн основного боргу за період заявлений в позовній заяві - є необґрунтованими та такими, що помилково задоволені судом першої інстанції. А тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові.

Окрім суми основного боргу позивачем також було заявлено до стягнення 2 396,62 грн - пені, 164,86 грн - 3 % річних.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню (у зв'язку з тим, що позивачем належним чином не обґрунтовано заборгованості на яку здійснено нарахування).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від суми основного боргу. А з урахуванням відмови у стягненні суми основного боргу, слід відмовити в задоволенні і похідних від неї вимог, зокрема, про стягнення пені та 3 % річних.

Відповідно абз. 6 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» до Так само не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 2 396,62 грн - пені, 164,86 грн - 3 % річних підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення.

Враховуючи вищевикладені положення суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України з покладанням на позивача судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/17014/16 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/17014/16 в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 19 859,29 грн - скасувати, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/17014/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" - залишити без задоволення.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (03150, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн 80 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду.

6. Матеріали справи № 910/17014/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк