Рішення № 65503791, 23.03.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.03.2017 Справа № 904/1436/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м.Дніпро

до Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет", м.Дніпро

про стягнення 56 029,95 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: Колпаченко Є.Ю., представник за довіреністю № б/н від 20.12.2016 року

від відповідача: Бровко О.О., представник за довіреністю № 18-13/195 від 19.12.2016 року

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" (далі - відповідач) про стягнення 56 029,95 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 1141021YKNSB056 від 25.05.2016 року на постачання природного газу, в частині розрахунків за поставлений природний газ.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2017 року порушено провадження у справі № 904/1436/17, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 23.03.2017.

22.03.2017 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву та копія акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2017-17.02.2017 на суму 55 755,33 грн.

23.03.2017 повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судовому засіданні суму основного боргу визнав та не заперечував щодо її задоволення, але просив відмовити у стягненні пені та 3% річних.

У судовому засіданні 23.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач, постачальник) та Державним вищим навчальним закладом "Національний гірничий університет" (далі - відповідач, споживач) було укладено договір №1141021YKNSB056 на постачання природного газу (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році та у січні 2017 року природний газ (згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 код 06.20.1 (09123000-7) Газ природний) (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (в редакції додаткової угоди № 4 до Договору від 30.12.2016).

Відповідно до п. 2.3 Договору обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1 Договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ.

Згідно з п. 2.4 Договору місячний обсяг відбору (споживання) газу споживачем не повинен перевищувати підтверджений обсяг газу більш ніж на ±5%.

Коригування (перегляд) планових місячних обсягів природного газу здійснюється споживачем з повідомленням постачальника відповідно до пунктів 2.5-2.7 Договору.

За умовами п. 2.9 Договору визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку.

За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (п. 2.9.1 Договору).

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника (п.2.9.2 Договору).

Споживач протягом двох днів з дати одержання акту приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу (п. 2.9.3 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі актів приймання-передачі природного газу, які надаються постачальником.

У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу.

За умовами п. 4.3 Договору датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

07.12.2016, 27.12.2016, 30.12.2016, 20.01.2017 між сторонами були укладені додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, відповідно до яких сторони змінили ціну та планові обсяги постачання газу (плановий обсяг постачання газу у січні 2017 року становить - до 4,887 тис.куб.м.), продовжили строк дії договору до 31.01.2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищевказаного Договору та додаткових угод до нього останній передав у власність позивача в січні 2017 року 11,001 тис. м. куб. природного газу на суму 100 326,88 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу № ДОЗ00003994 від 31.01.2017, який підписаний та скріплений печаткою відповідача без будь-яких зауважень.

За твердженням позивача, в порушення умов договору 14.02.2017 відповідач здійснив лише часткову оплату за поставлений природний газ в розмірі 44 571,55 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 55 755,33 грн. за січень 2017 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений природний газ позивачем на підставі п. 6.2.1 Договору була нарахована пеня в розмірі 248,04 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 26,58 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений природний газ у розмірі 55 755,33 грн., пеню в розмірі 248,04 грн., 3% річних у розмірі 26,58 грн., а всього 56 029,95 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач наведених позивачем обставин не спростував, суму основного боргу визнав. Щодо стягнення пені та 3% річних позивач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині, посилаючись на те, що відповідач є державним навчальним закладом, що фінансується з державного бюджету, і несвоєчасна плата за природний газ виникла по причині несвоєчасного фінансування відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).

Згідно із положенням статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, беручи до уваги визнання відповідачем суми основного боргу, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений природний газ у січні 2017 року в розмірі 55 755,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи, в тому числі актом звіряння взаємних розрахунків сторін Договору за період 01.01.2017-17.02.2017, який підписаний та скріплений печаткою відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 26,58 грн., розрахунок яких судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 6.2.1 Договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

На підставі п. 6.2.1. Договору позивачем була нарахована пеня в розмірі 248,04 грн., розрахунок якої судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно.

Господарський суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки:

- до суду не надано доказів викладених у відзиві на позовну заяву обставин, а саме: несвоєчасного фінансування відповідача з Державного бюджету;

- відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (пені).

Господарський суд вважає за можливе на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити розмір пені на 50% від належної до стягнення суми, що буде становити суму 124,02 грн.

При прийнятті судом рішення щодо зменшення розміру пені на 50% від належної до стягнення суми, суд виходив з того, що:

По-перше, відповідач є державним навчальним закладом, основним напрямком діяльності якого є надання освіти.

По-друге, відповідач здійснив часткове погашення суми основного боргу до звернення з позовом до суду.

По-третє, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання по вищевказаному Договору.

По-четверте, крім пені позивач також нарахував 3% річних, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48-49, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" (49005, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 19, код ЄДРПОУ 02070743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м.Дніпро, вул. Шевченка, буд. 2, код ЄДРПОУ 39572642) заборгованість за поставлений природний газ у розмірі 55 755,33 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять грн. 33 коп.), пеню в розмірі 124,02 грн. (сто двадцять чотири грн. 02 коп.), 3% річних у розмірі 26,58 грн. (двадцять шість грн. 58 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1596,46 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість грн. 46 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 24.03.2017

Суддя Н.Е. Петренко