Ухвала суду № 65503297, 16.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

м. Київ

О К Р Е М А Д У М К А

16 березня 2017 року К/800/3173/16

судді Головчук С.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури м. Києва про скасування наказу, поновлення на роботі.

За наслідками касаційного розгляду справи Вищий адміністративний суд України частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1, скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за необхідне висловити окрему думку з приводу прийнятого рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що позивача звільнено на підставі рапорту ОСОБА_1 за власним бажанням з 27 січня 2015 року, при цьому у ході судового розгляду не знайшли підтвердження посилання позивача на те, що рапорт про звільнення ним було написано під тиском керівництва. Крім того, судами встановлено, що за нетривалий час роботи на посаді прокурора Голосіївського району м. Києва позивач зарекомендував себе з негативної сторони, щодо нього проводилося службове розслідування з приводу зловживання службовим становищем, прокуратурою м. Києва неодноразово скеровувалися подання до Генерального прокурора України щодо звільнення позивача з різних підстав, зокрема, за те, що діяльність прокуратури Голосіївського району м. Києва визнана такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та галузевих наказів Генерального прокурора України, що призвело до неналежного і негативного стану справ у прокуратурі.

Перевіряючи обґрунтованість застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору норм трудового законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що відмовляючи у задоволенні позову судами не з'ясовано та не надано оцінки тій обставині, який вид трудового договору укладено із ОСОБА_1 - строковий чи на невизначений строк та які наслідки настають для прокурора у разі закінчення п'ятирічного строку його повноважень, що призвело на думку колегії до порушення норм матеріального права і стало підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 КАС України.

Застосований судом підхід, видається помилковим з огляду на наступне.

За правилами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбаченими законодавчими актами (частина 2 статті 23 КЗпП України).

Тимчасовий характер виконуваної роботи означає, що вона є такою, що не може тривати постійно (сезонні роботи, які виконуються протягом сезону, тривала відсутність працівника, за яким зберігається місце роботи чи посада).

Укладення строкового трудового договору за відсутності умов, окреслених частиною 2 статті 23 КЗпП України, а контракту - у непередбачених законом випадках, є підставою для визнання його недійсним згідно статті 9 КЗпП у частині визначення строку.

Трудове законодавство обмежує застосування строкових трудових договорів. Укладаючи їх, працівник бере на себе зобов'язання працювати на підприємстві протягом конкретного терміну. Такий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за взаємною згодою сторін. Він може бути визначений або певним часовим (календарним) відрізком, або ж закінчення договору зумовлюється настанням конкретного юридичного факту, наприклад виходом на роботу жінки, що перебувала у відпустці по догляду за дитиною, чи поверненням працівника, що був обраний на виборну посаду, тощо. Строк трудового договору може також визначатися терміном виконання певної роботи.

Випадками, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, є такі, які обумовлені характером майбутньої роботи, умовами її виконання, а також інтересами працівника.

«Характер майбутньої роботи» - це означає, що за своїм характером робота є такою, яка не виконується постійно (сезонні роботи, хоча б вони і не були включені до списків (переліків) сезонних робіт, а також ті, які виконуються протягом певного строку тощо).

«Умови виконуваної роботи» - це таке формулювання, що визначає роботу як постійну, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк. Насамперед це може бути пов'язано з тим, що для виконання даної роботи вже прийнятий на роботу працівник, який, однак, протягом певного періоду не може виконувати свої трудові обов'язки. Для заміщення тимчасово відсутнього працівника і здійснюється прийняття на роботу іншого працівника за строковим трудовим договором. Останнім часом у законодавстві про працю з'явилися і такі правила, що надають право звільненому працівникові повернутися на посаду, яку він займав раніше (робоче місце).

Правовою основою проходження служби в органах прокуратури є ст. ст. 121, 122, 123 Конституції України, закони України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII та «Про державну службу» (в редакції чинній на час виникнення спору), а також Дисциплінарний статут прокуратури України та Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, що затверджені Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року, а також інші піднормативні та індивідуальні правові акти.

Розділ IV Закону України «Про прокуратуру» встановлює вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів, зокрема вимоги щодо освіти, ділові та моральні якості, прийняття Присяги працівника прокуратури, обов'язок проходження спеціальної перевірки в порядку, встановленому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» та подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, атестації.

Згідно із статтею 46-2 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурори можуть бути звільненні на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

У цій нормі Закону також перелічені випадки звільнення прокурорів, а саме: прокурора може бути звільнено у таких випадках: недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом ( за неподання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру); порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; за результатами атестації у разі невідповідності займаній посаді; припинення громадянства України; притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Законом України «Про прокуратуру» не передбачено звільнення прокурора у зв'язку із закінченням його повноважень.

Зміст та обсяг прав прокурорів, їх соціальний захист, гарантії незалежності, підстави прийняття та звільнення з органів прокуратури свідчать про те, що прокурори проходять службу за безстроковим договором.

Підтвердженням зазначеного є норми статті 16 Закону України «Про прокуратуру» у редакції від 14 жовтня 2014 року, згідно яких, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбаченому законом. Безстроковість призначення на посаду є однією із гарантій незалежності прокурора.

При розгляді справи судами встановлено, що розірвання трудового договору відбулося за ініціативою працівника, а саме на підставі рапорту ОСОБА_1 з 27 січня 2015 року.

Отже, предметом дослідження у цій справі є обставини, пов'язані із правильністю звільнення за ст.38 КЗпП України, дотримання вимог щодо строку попередження про звільнення, поважності причин звільнення тощо.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно із наказом і перевіряти їх відповідність законові.

Зважаючи на викладене, вважаю, що направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції задля встановленням виду трудового договору (строковий чи безстроковий), який був укладений із позивачем, вважаю недоцільним та таким, що суперечить нормам трудового законодавства та Закону України «Про прокуратуру».

Суддя Вищого адміністративного

суду України С.В. Головчук