Постанова № 65502323, 07.03.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 березня 2017 р. № 820/3098/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кульчій А.М.,

представника позивача - Онопрієнко Л.М.,

представник відповідача - Піскун О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АВТРАМАТ" до Київської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "АВТРАМАТ" звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 06.11.2015 №0000792201;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 06.11.2015 №0000802201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Автрамат" зареєстровано виконавчим комітетом Ради народних депутатів Московського району м. Харкова розпорядженням № 427 від 08.04.1992 року.

Фахівцями ДПІ у Московському районі міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступником якої є Київська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ "Автрамат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.07.2015р., за результатом проведення якої складений акт №381/20-34-22-02-05/00236027 від 14.09.2015р.

За наслідками перевірки контролюючим органом було встановлено порушення:

-п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, завищено показник витрат в загальній сумі 10355287,0 грн., що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2014 рік на суму 10355287,0 грн.;

-п. 188.1 ст. 188, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4402178,0 грн. за період з жовтня 2014 року по травень 2015 року.

За результатом встановлених порушень винесені податкові повідомлення - рішення №0000792201 від 06.11.2015р. про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4402178,0 грн. ( в т.ч. основний платіж - 4402178,0 грн., штрафні санкції - 0 грн.) та №0000802201 від 06.11.2015р. про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 10355287,0 грн.

Щодо правомірності нарахування ПАТ "Автрамат" податкових зобов'язань у розмірі 2029039,00грн., що виникли у результаті заниження підприємством податкових зобов'язань під час реалізації нежитлових будівель ( літ. Г.1-1, Б2-3, Г-3, М-4, Ж-3, Л-1) нижче їх балансової вартості, то суд звертає увагу на наступне.

Так, між ПАТ "Автрамат" (продавець) та ТОВ "Рапан - сервіс" ( покупець) 12.05.2015р. був укладений договір купівлі-продажу №11500031 (т.3 а.с. 3-4), відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ, "Г1-1" загальною площею 1957,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за неї грошову суму відповідно до умов договору. За домовленістю сторін продаж вчинено за 965000,0 грн. та ПДВ 193000,0 грн., загальна сума складає 1158000,0 грн..

На виконання вказаного правочину сторонами підписаний акт приймання - передачі об'єкта нерухомості від 12.05. 2015р. (т. 3 а.с.3).

Між ПАТ "Автрамат" (продавець) та ТОВ "Рапан - сервіс" ( покупець) 12.05.2015р. був укладений договір купівлі - продажу №11500036, відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "Б2-3" загальною площею 3116,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за неї грошову суму відповідно до умов договору. За домовленістю сторін продаж вчинено за 1525000,0 грн. та ПДВ 305000,0 грн., загальна сума 1830000,0 грн., сторонами підписаний акт приймання - передачі об"єкта нерухомості від 12.05.2015р.

Між ПАТ "Автрамат" (продавець) та ТОВ "Рапан - сервіс" ( покупець) 12.05.2015р. був укладений договір купівлі -продажу №11500030, відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "Г-3" загальною площею 5222,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за неї грошову суму відповідно до умов договору. За домовленістю сторін продаж вчинено за 2215000,0 грн. та ПДВ 443000,0 грн., загальна сума 2658000,0 грн., сторонами підписаний акт приймання - передачі об"єкта нерухомості від 12.05.2015р.

Між ПАТ "Автрамат" (продавець) та ТОВ "Рапан - сервіс" ( покупець) 12.05.2015р. був укладений договір купівлі - продажу №11500024, відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "М-4" загальною площею 4777,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за неї грошову суму відповідно до умов договору. За домовленістю сторін продаж вчинено за 3250000,0 грн. та ПДВ 650000,0 грн., загальна сума 3900000,0 грн., сторонами підписаний акт приймання - передачі об"єкта нерухомості від 12.05.2015р.

Між ПАТ "Автрамат" (продавець) та ТОВ "Рапан - сервіс" ( покупець) 12.05.2015р. був укладений договір купівлі - продажу № 115 00026, відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "Ж-3" загальною площею 7111,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за неї грошову суму відповідно до умов договору. За домовленістю сторін продаж вчинено за 3605000,0 грн. та ПДВ 721000,0 грн., загальна сума 4326000,0 грн., сторонами підписаний акт приймання - передачі об"єкта нерухомості від 12.05.2015р.

Між ПАТ "Автрамат" (продавець) та ПП "ІСК - Гермес" ( покупець) 02.04.2015р. був укладений договір купівлі - продажу, відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець приймає відповідно до умов цього договору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "Л1-1" загальною площею 307,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за неї грошову суму відповідно до умов договору. За домовленістю сторін продаж вчинено за 187500,0 грн. та ПДВ 37500,0 грн., загальна сума 225000,0 грн., сторонами підписаний акт приймання - передачі об"єкта нерухомості від 02.04.2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, виконання вищезазначених договорів підтверджується видатковими накладними, актами приймання - передачі об'єктів нерухомості ( т. 12 а.с. 66-73)

Суд звертає увагу, що відповідно до п.п. 14.1.202. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

За своїм економіко - юридичним змістом база оподаткування являє собою вартісну, фізичну або іншу характеристику об'єкта оподаткування. У даному разі база оподаткування ПДВ є вартісною характеристикою усієї операції, яка статтею 185 Податкового кодексу України визнана об'єктом оподаткування. Наведене виключає можливість виникнення декількох баз оподаткування за однією операцією.

До бази оподаткування усієї операції застосовується єдина ставка ПДВ, яка визначається в залежності від виду господарської операції.

Об'єктами нежитлової нерухомості у відповідності до п.п. 14.1.1291 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяючи готельні, офісні, торговельні та промислові будівлі, гаражі, склади, будівлі для публічних виступів, господарські (присадибні) будівлі, інші будівлі.

За визначенням п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України основні засоби - матеріальні активи. у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних актинів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Методологічні засади формування іі бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції необоротні матеріальні активи, зокрема, щодо обрахунку їх балансової (залишкової) вартості, визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженим наказом Міністерства фінансів України ВІД 27.04.2(100 року №92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 року за №288/4509 (далі - П(С) НО7).

Пунктом 5.3 ст.5 ПКУ передбачено, що інші терміни, які застосовуються у Податковому кодексі України і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, у відповідності до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07,02.2013 року №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 року на №336/22868 необоротні активи - це всі активи, що не є оборотними. До оборотних активів, в свою чергу, належать гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Отже, основні засоби (нерухоме майно), строк використання яких платниками податку складає не менше одного року, за своєю класифікацію підпадають під визначення необоротних активів.

Відповідно до пп. 14.1.202 Податкового кодексу України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-пролажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності па такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції :і надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до п. 33 П(С)БО 7 продаж основних засобів відноситься до операцій з вибуття основних засобів. Якщо підприємство приймає рішення про продаж об'єктів основних засобів, їх слід класифікувати як необоротні активи, утримувані для продажу. «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2003 р. № 617 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 0310. 2007 р. № 1100), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11- 2003 р. за 1054/8375 (далі - П(С)БО 27) зазначає, що необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу у разі, якщо:

- економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням;

- вони готові до продажу в їх теперішньому стані;

- їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу;

- умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;

- здійснення їх продажу мас високу ймовірність, зокрема, якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.

Якщо щодо активів, які плануються на продаж, виконуються всі вищезазначені вимоги, об'єкт основних засобів мас бути переведено до складу оборотних активів. Одночасно має бути списано суму нарахованого зносу (амортизації"). При цьому із зазначеного періоду амортизація на необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу, не нараховується.

Відповідно до П(С)БО 7, П(С)БО 27 та «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" затверджено наказом Міністерства фінансів України віл 30.11.1999р. № 291, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.12.1999 р. за № 893/4186 (далі по тексту - Інструкція № 291) основні засоби, за якими прийнято рішення про продаж, підлягають переведенню із складу основних засобів в запаси - необоротні активи, що утримуються для продажу (із зарахуванням в бухобліку на субрахунок 286 "Необоротні активи та вибуття, утримувані для продажу" рахунку 28 "Товари"), і подальшої їх реалізації вже в якості запасів.

Визнання об'єкту основних засобів утримуваним для продажу в бухгалтерському обліку відображається в такій послідовності:

- списується сума накопиченої амортизації за дебетом субрахунку 131 "Знос основних засобів" рахунку 13 "Знос (амортизація) необоротних активів" в кореспонденції з кредитом відповідного субрахунку рахунку 10 "Основні засоби";

- відображається переведення об'єкту основних засобів, що утримується для продажу, із складу необоротних активів до складу оборотних активів» за дебетом субрахунку 286 "Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу" рахунку 28 "Товари" в кореспонденції з кредитом відповідного субрахунку рахунку 10 "Основні засоби".

При переведенні до складу оборотних активів об'єкти основних засобів зараховують на субрахунок 286 "Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу" за найменшою з двох величин - балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації (п, 9П(С)БО27).

Дохід від реалізації основних засобів, що утримуються для продажу, відображається за кредитом субрахунку 712. Балансова вартість реалізованих активів списується у дебет субрахунку 943. Фінансовий результат від продажу активів має збільшувати доходи або витрати підприємства.

Факт вибуття об'єкта основних засобів від операції продажу оформляється актом приймання-передачі (чи внутрішнього переміщення) основних засобів. В інвентарній картці основних засобів на підставі цього робиться відмітка про вибуття об'єкта.

Суд зазначає, що враховуючи дані наданих ПАТ "Автрамат" до перевірки оборотно-сальдових відомостей по рахунках 103, 131, 286 за 2014 рік, залишкова балансова вартість проданих у квітні - травні 2015 року нежитлових будівель становила:

- будівлі літ. «Л1-1» становила 317745,52 грн. (340000,00 грн. первинна вартість по рахунку 103 - 22254,48 грн. сума зносу по рахунку 131) (т.12 а.с. 79, 85), однак продаж здійснено за 225000,00 грн. (т. 4 а.с. 193);

- будівлі літ. «Г1-1» становила 1343291,00 грн. (1400000,00грн. первинна вартість по рахунку 103 - 7486,50 грн. сума зносу по рахунку 131) (т.12 а.с. 80, 101), однак продаж здійснено за 1158000,00 грн. ( т. 3 а.с. 3);

- будівлі літ.«Г-3» становила 3578909,12 грн. ( 3800000,00 грн. первинна вартість по рахунку 103 - 221090,88 грн. сума зносу по рахунку 131) (т. 12 а.с. 79, 85), однак продаж здійснено за 2658000,00 грн. (т. 3 а.с. 164);

- будівлі літ. «Ж-3» становила 8714601,12 грн. (9082500,00 грн. первинна вартість по рахунку 103 - 367898,88 грн. суми зносу по рахунку 131) (т. 12 а.с.80, 111), однак продаж здійснено за 4326000,00 грн.(т.4 а.с. 102);

- будівлі літ.»Б2-3» становила 1027687,87 грн.( 1099491,40 грн. первинної вартості по рахунку 103 - 71803,53 грн. сума зносу по рахунку 131) (т. 12 а.с. 80, 102), однак продаж вчинено за 1830000,00 грн. (т. 3 а.с. 78);

- будівлі літ. «М-4» становила 5774131,34 грн. ( 6102000,00 грн. первинної вартості по рахунку 103 - 327868,56 грн. суми по зносу по рахунку 131) (т. т. 12 а.с. 79, 85), однак продаж здійснено за 3900000,00 грн.(т. 4 .а.с 1).

Таким чином, ціна реалізації нежитлових будівель (приміщень) літ. «Л1-1», «Г1-1», літ.«Г-3», літ. «Ж-3», «М-4» є нижче їх залишкової (балансової) вартості станом на дату продажу, а різниця між задекларованою ПАТ «Автрамат» сумою та сумою, зазначеною на бухгалтерських рахунках, становить 1901235,65 грн.

Ціна реалізації будівель (приміщень) літ. «Б2-3» навпаки є вищою їх залишкової (балансової) вартості станом на дату продажу.

Вищезазначені обставини також підтверджуються висновками судової економічної експертизи від 31.03.2016 року, яка була проведена Харківським науково - дослідним інститутом судових експертиз ім.. Засл. Проф.. М.С. Бокаріуса (т. 8 а.с. 11-27).

Суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 року № 2658-III (надалі - Закон № 2658-III), оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно ст. 7 Закону № 2658-IIІ, оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку.

Додатково суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 32 Закону № 2658-IIІ, оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за порушення вимог цього Закону в порядку, встановленому законами.

Оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування і оцінювачі, які працюють у їх складі, несуть відповідальність відповідно до законів у межах положень та посадових інструкцій, що регламентують їх діяльність.

Поряд з цим, слід зазначити, відповідно до Порядку бухгалтерського обліку, збереження та використання необоротних активів у Федерації профспілок України, затвердженого розпорядженням Голови ФПУ від 13.11.2006 N 180, балансова вартість (залишкова вартість) - це вартість, за якою необоротні активи зараховують до балансу після вирахування суми зносу.

Справедлива вартість - це вартість, по якій матеріальні цінності можуть бути продані в результаті операції між добре обізнаними, незалежними і бажаючими здійснити таку операцію сторонами.

Залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю та сумою зносу основних засобів.

Ринкова вартість - вірогідна ціна, за яку об'єкт може бути проданий на конкурентному ринку на дату оцінки (Наказ Міністерства промислової політики України від 11 вересня 2003 року № 381 "Щодо забезпечення обліку основних засобів та інших необоротних активів").

Досліджуючи питання проведення переоцінки основаних засобів, суд зазначає, що відповідно до п. 146.21 ст. 146 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у редакції, що діяла до 01.01.2015 р., платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об'єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації.

Збільшення вартості об'єктів основних засобів, що амортизується, здійснюється станом на кінець року (дату балансу), за результатами якого проводиться переоцінка та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.

Згідно з п. 144.1 ст. 144 Кодексу сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до ст. 146 Кодексу, підлягає амортизації.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України за N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", положення якого у частині справляння податку на прибуток підприємств набрали чинності 01.01.2015 р.

Так, п. 11 підрозділу 4 розділу XX "Перехідних положень" Кодексу передбачено, що при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів станом на 1 січня 2015 року має дорівнювати балансовій вартості таких активів, що визначена станом на 31 грудня 2014 року відповідно до статей 144 - 146 та 148 розділу III Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року (Лист Державної фіскальної служби України від 02.03.2015 року N 4307/6/99-99-19-02-02-15).

Як було встановлено під час розгляду справи, між ПАТ «Автрамат» та суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 укладено договір на проведення незалежної оцінки № 0-12/03(15) від 13.03.2015 року (т. 12 а.с. 169), предмет якого уточнений у протоколі про наміри № 1 від 13.03.2015 року (т. 12 а.с. 171).

На підтвердження виконання робіт щодо оцінки майна (нежитлових будівель) за 2015 рік (літ. Г.1-1, Б2-3, Г-3, М-4, Ж-3, Л-1) між сторонами підписано акт прийому передачі виконаних робіт від 28.04.2015 року(т. 12 а.с. 171 а).

Так, згідно вказаного акту перевірки, ФОП ОСОБА_4 передав ПАТ «Автрамат» звіти про оцінку майна (нежитлових будівель) літ. Г.1-1, Б2-3, Г-3, М-4, Ж-3, Л-1 за 2015 рік, які були залучені позивачем лише до суду (т. 13 а.с. 1-219).

Водночас, суд зауважує, що під час перевірки ПАТ «Автрамат» не надано контролюючому органу вищезазначені звіти - актуалізацію за 2015 рік та документального підтвердження відповідної проводки сум по переоціненим основним будівлям (приміщеннях) по бухгалтерським рахункам.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не падає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого не надання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків па чає складення такої звітності.

Отже, за змістом вказаних правових норм платник податків втрачає право на документальне підтвердження показників податкової звітності, у разі ненадання таких документів під час перевірки, незалежно від причини ненадання. Винятки вказаного правила можуть бути виїмка документів або інше вилучення правоохоронними органами; а також випадки, визначені абзацами другим і четвертим пункту 44.7 ст. 44 ПК.

Метою правового регулювання, встановленого нормами пункту 44.6 ст. 44 ПК, є унеможливлення випадків штучного підтвердження показників податкового обліку у спосіб складання документів з недостовірною інформацією після проведення перевірки, оскільки ціллю проведення податкової перевірки є встановлення обставин щодо дотримання платником податків норм податкового законодавства при веденні податкового обліку та сплати податків (зборів).

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицію Вищого адміністративного суду, яка викладена в ухвалі від 07.10.2015 року по справі К/800/27850/14.

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження неможливості надання підприємством під час проведення перевірки податковому органу звітів - актуалізації оцінки майна (нежитлових будівель) літ. Г.1-1, Б2-3, Г-3, М-4, Ж-3, Л-1, які були вчинені ФОП ОСОБА_5 у 2015 році, у разі наявності перешкод, які зазначені в п.п. 44.6-44.7 ст. 44 Податкового кодексу України та намагань підприємства виконати свої зобов'язання щодо залучення вищезазначених доказів після проведення перевірки у законодавчо встановлені терміни.

Таким чином, приймаючи до уваги вищезазначені обставини, та зважаючи на те, що ПАТ "Автрамат" під час та після проведення перевірки не було надано звітів - актуалізації за 2015 рік щодо переоцінки нежитлових будівель та відповідного відображення такої переоцінки на бухгалтерських рахунках, що, в свою чергу позбавило податковий орган можливості дослідити в повному обсязі обставин щодо реалізації таких приміщень за ціною, не нижче їх балансової вартості та відповідно дотримання платником податків норм податкового законодавства при веденні податкового обліку та сплати податків (зборів), а також з огляду на те, що дані оборотно - сальдових відомостей по рахунках 103, 131, 286 за 2014 рік вказують на те, що ціна реалізації нежитлових будівель (приміщень) літ. «Л1-1», «Г1-1», літ.«Г-3», літ. «Ж-3», «М-4» є нижчою їх залишкової (балансової) вартості станом на дату продажу, то суд приходиться до висновку про обґрунтованість позиції відповідача та заниження ПАТ "Автрамат" податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 2029039,00 грн.

Щодо заниження ПАТ "Автрамат" податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 2307106, 00грн. при здійсненні ліквідації виробничих/невиробничих засобів, то суд звертає увагу на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що віднесення операцій з ліквідації основних засобів має відношення до «постачання» тільки при визначені бази оподаткування податку на додану вартість, і не пов'язане із формуванням бази оподаткування податком на прибуток.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 22.04.2015 року по справі № К/800/58193/14.

Згідно з п. 189.10 ст. 189 Податкового кодексу України, у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання.

Отже, необхідною умовою для звільнення від податкових зобов'язань є підтвердження перетворення ліквідованих активів, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, на відходи чи компоненти та у відповідності до законодавчо визначеної процедури.

Положення аналогічного характеру містяться у підпункті 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, яким передбачено, що ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника, вважається постачанням товарів, за винятком випадків, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

При цьому, документами, які підтверджують знищення, розібрання або перетворення основного засобу залежно від групи такого засобу, можуть бути акти на їх списання відповідної форми, а також висновки відповідної експертної комісії щодо неможливості використання в майбутньому цих засобів за первісним призначенням.

Згідно з пп. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПК України балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 146.18 ст. 146 ПК України виведення з експлуатації будь-якого об'єкта основних засобів здійснюється за результатами ліквідації, продажу, консервації на підставі наказу керівника підприємства, а в разі їх примусового відчуження чи конфіскації - згідно із законом.

Нормативно-правові норми, які регулюють відносини у сфері бухгалтерського обліку, розрізняють списання активу та ліквідацію активу.

Так, відповідно до п. 33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 07 "Основні засоби", об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визначення активом.

Згідно Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561, об'єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визначення активом.

Тобто, визнаючи ліквідацію основних засобів за ініціативою платника податків підставою для виникнення податкового зобов'язання з обсягу їх умовного постачання, законодавець мав на меті виключити можливість виведення основних засобів з активів платника податків (їх відчуження) в обхід установленому правилу щодо оподатковування операцій з поставки. Підтвердженням цього є передбачення законодавцем в абз. 2 п. 189.9 ст.189 ПК України серед підстав, які звільняють платника податку від податкового зобов'язання у зв'язку з ліквідацією основних засобів, доведення платником податку відповідними документами факту знищення, розібрання або перетворення основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом (п.ЗЗ П(С)БО 7).

Згідно з пп. 41 та пп. 43 Методичних рекомендацій з обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерством фінансів України від 30.09.2003 р. N 561, із змінами та доповненнями, для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія.

Така комісія здійснює безпосередній огляд об'єкта, що підлягає списанню; установлює причини невідповідності критеріям активу; визначає осіб, з вини яких сталося передчасне вибуття основних засобів з експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності; визначає можливість продажу (передачі) об'єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути отримані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, установлює їх кількість і вартість; - складає і підписує акти на списання основних засобів.

Водночас, суд звертає увагу, що позивачем як під час проведення перевірки, так і в ході судових засідань не надано до суду висновків відповідної експертної комісії (протоколів, актів) щодо неможливості використання в майбутньому списаних основних засобів, які мали залишкову балансову вартість станом на дату списання, за первісним призначенням, що, в свою чергу було б підставою для списання таких основних засобів, з огляду на їх непридатність у подальшому використанні.

Складені комісією акти на списання основних засобів відображаються в бухгалтерському обліку після їх затвердження (погодження) посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно законодавства (статуту підприємства) приймати рішення щодо розпорядження (відчуження, ліквідації) об'єктів основних засобів.

В актах на списання рекомендовано наводити дані, що характеризують об'єкти основних засобів: рік виготовлення або будівництва об'єкта, дата його надходження на підприємство і початок експлуатації, первісна (переоцінена) вартість об'єкта, сума нарахованого зносу, передбачений і фактичний строк корисного використання, проведені ремонти, причини вибуття тощо. Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Типові форми актів встановлено наказом Міністерства статистики України від 29.12.95 р. N 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку".

Документами, що підтверджують знищення, розібрання або перетворення основного засобу є висновки відповідної експертної комісії щодо неможливості використання в майбутньому цих засобів за первісним призначенням та акти на їх списання відповідної форми (Лист Міжрегіонального Головного управління ДФС-Центральний офіс з обслуговування великих платників від 18.11.2015 р. N 25655/10/28-10-06-11).

Так, форма № 03-3 застосовується для оформлення вибуття основних засобів (крім автотранспортних засобів) при повному або частковому їх списанні. Акт складається у двох примірниках комісією, призначеною керівником підприємства, будови, організації, затверджується керівником підприємства (організації) або особою, на те уповноваженого. Перший примірник акта передають до бухгалтерії, другий залишається у особи, відповідальної за зберігання основних засобів, та є підставою для здачі на склад запчастин, що залишилися в результаті їх списання, а також матеріалів, металобрухту і т п.

За визначенням п. 4 П(С)БО 9 «Запаси» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 р. за № 751/4044 (далі по тексту - П(С)БО 9), «запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою».

Згідно п. 5 П (С)БО 9, запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси відповідно до п. 6 П(С)БО 9 включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва та адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, в установах, що виконують роботи та падають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством/у становою іде не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена і продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Таким чином, у випадку ліквідації основного фонду, внаслідок чого такий основний фонд не може використовуватися за первісним призначенням, та платником податку прийнято рішення про ліквідацію такого основного фонду, податкові зобов'язання з ПДВ на вартість основного фонду, що ліквідується, не визначаються за умови надання органу державної податкової служби відповідного документа про знищення, розібрання або перетворення основного фонду в інший спосіб, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися за первісним призначенням.

Окрім того, відповідно до п. 44 Методичних рекомендацій № 561 деталі, вузли, агрегати та інші матеріали, отримані при розбиранні і демонтажу основних засобів, що ліквідуються, оприбутковуються з визнанням іншого доходу і зарахуванням на рахунки обліку матеріальних запасів, включаючи матеріальні цінності і деталі з вмістом матеріалів, які приймаються (збираються) спеціалізованими заготівельними (переробними) підприємствами.

Такі запаси, отримані у процесі ліквідації 03, відповідно до п. 2.12 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Мінфіну України від 10.01.2007 року № 2 (далі - Методичні рекомендації № 2) оприбутковуються: за чистою вартістю реалізації (у п. 2.13 Методичних рекомендацій № 2 уточнено, що первісна вартість запасів, що надійшли на склад від ліквідації 03, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації); в оцінці можливого їх використання, яка може бути визначена виходячи з вартості подібних запасів за наявності їх на балансі підприємства, з урахуванням ступеня їх придатності до експлуатації.

Тільки за таких умов може утворитися дохід від ліквідації основних засобів за результатами оприбуткування запасів, з урахуванням дотримання платником податків процедури проведення списання виробничих активів.

Як вбачається з матеріалів справи та з пояснень позивача, за самостійним рішенням ліквідаційної комісії підприємства у жовтні-грудні 2014 року та березні-квітні 2015 року проведено списання виробничих активів, у зв'язку з тим, що вказані ТМЦ на ринку не користуються попитом, їх реалізація не можлива через втрату товарного вигляду від довгого зберігання, а відтак ТМЦ підлягають списанню та подальшому облікуванню на складах, як брухт чорних металів та алюмінію після проведення переплавки.

Відповідно до правової позиції позивача, ліквідаційна комісія призначена наказом від 06.10.2014 року на підставі протоколу наглядової ради № 27/14 від 06.10.2014 року протягом жовтня 2014 року та ліквідаційна комісія, призначена на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Автрамат» (протокол № 6 від 06.11.2015 року), протягом листопада 2014 року - грудня 2014 року, березня - квітня 2015 року здійснили списання основних засобів згідно актів на списання основних засобів форми № 03-3 (т. 5 а.с.1-9, 11-14, 16-34, 36, 38-43, 54-57, 60, 62, 64-66, 77-82, 89-90, 92-95, 97-100, 102-103, 105, 107-108, 110-111, 113-114, 116-117, 119, 121. 123, 125-143, 146, 148, 150-156, 159-160, 163, 165-166, 169, 172-173, 176-177, 180-181, 183-212, т. 6 а.с.1-75, 108-184), які підлягали переоцінці згідно актів переоцінки, у тому числі і лому металів ( т. 5 а.с. 10, 15, 35, 37, 44-53, 58-59, 61, 63, 67-76, 83-88, 91, 96, 101, 104, 106, 109, 112, 115, 118. 120, 122, 124, 144-145, 147, 149, 157-158, 161-162, 164, 167-168. 170-171, 174-175, 178-179, 182, т.6 а.с. 76-107, 186, 188, 222-235, т. 7 а.с. 4, 15-19, 24-25, 27, 29, 31, 34, 36, 39, 47-50, 53, 55, 57, 60-61, 65, 67-68, 70, 72, 75, 107-120, 124-125, 128, 131, 173-187, 189, 191, 205-206, 193, 195, 199) та актами списання тмц в кладову (т. 6 а.с. 185, 187, 189-221, т. 7 а.с. 1-2, 5-14, 20-23, 26, 28, 30, 32, 35, 37-38, 40-46, 51-52, 54, 56, 58-59, 62-64, 66, 69, 71, 73-74, 76-106, 121-123, 126-127, 129-130, 132-172, 200-204).

Щодо посилання позивача про проведення попередньої уцінки основних засобів перед їх списанням, що було оформлено залученими до матеріалів справи відповідними актами переоцінки (уцінки) основних засобів, то суд звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до п. 35 Методичних рекомендацій № 561, переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума дооцінки (уцінки) вартості і зносу об'єкта основних засобів визначається як різниця цих показників до і після застосування індексу переоцінки.

Якщо залишкова вартість об'єкта дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта. При цьому для таких об'єктів, що продовжують використовуватися, обов'язково визначається ліквідаційна вартість.

Дані про переоцінку (зміна вартості і зносу) відображаються у регістрах аналітичного обліку основних засобів (інвентарна картка обліку основних засобів, книга обліку основних засобів, Відомість обліку необоротних активів і зносу).

Як вбачається з пояснень свідка ОСОБА_7, який був допитаний в судових засіданнях, як державний ревізор -інспектор ГУ ДФС у Харківській області, що проводив перевірку ПАТ «Автрамат» та який був допитаний у рамках кримінального провадження № 32015220000000238 щодо вчинення головою ліквідаційної комісії ОСОБА_8 правопорушення за ч.2 ст. 212 КК України, акти переоцінки (уцінки) основних засобів ПАТ «Автрамат» за 2014-2015 роки не були надані перевіряючому під час проведення перевірки ПАТ «Автрамат» у період з 28.08.2015 року по 07.09.2015 року (т. 11 а.с. 27).

Також свідок пояснив, що вказані акти переоцінки повністю суперечать первинній бухгалтерській документації ПАТ «Автрамат», яка досліджувалась під час перевірки.

Зокрема, члени комісії, які здійснювали списання, а також голова ліквідаційної комісії ОСОБА_9 затвердили своїми підписами факт списання основних засобів саме по такій балансовій вартості, яка зазначена в актах списання, а не по іншій.

У балансі підприємства за 2014 рік, ліквідаційному балансі підприємства за 2014 рік не відображено проведення жодних переоцінок (уцінок) основних засобів підприємства та товарів. (т. 12 зворотній бік а.с.27).

Окрім того, свідок ОСОБА_7 висловив сумнів щодо справжності актів переоцінки (уцінки), оскільки вказані документи не затверджені посадовою особою підприємства та вони не відображені в бухгалтерських регістрах і проводках ПАТ «Автрамат» (т. 12 а.с.28, зворотній бік а.с. 28).

Між тим, як вбачається із показань свідка ОСОБА_10(який працював на посаді Голови правління ПАТ «Автрамат» з кінця липня 2014 року по 06.11.2014 року, та був допитаний у рамках кримінального провадження № 32015220000000238), на ПАТ «Автрамат» жодних переоцінок основних засобів не було проведено, наказів про проведення такої переоцінки ним не було підписано та видано, а надані для огляду акти свідок бачить вперше (т. 12 а.с. 30-31).

Водночас, свідок ОСОБА_9 (який був допитаний у рамках кримінального провадження № 32015220000000238) відмовився наданавати відповіді на питання про видачу наказів про призначення комісій з проведення переоцінки основних засобів та процес здійснення переоцінки таких засобів (т. 12 а.с. 33).

Також, як вбачається з показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (підписи яких наявні в актах переоцінки основних засобів ПАТ «Автрамат» та які були допитані у рамках кримінального провадження № 32015220000000238 ), акти огляду основних засобів перед їх переоцінкою не складались, нормативні документи, якими передбачено порядок проведення такої переоцінки (уцінки) вказаним особам не відомі (т.12 а.с. 34-48).

Окрім того, ОСОБА_11 зазначила, що списання основних засобів відбувалось саме за балансовою вартістю основних засобів, яка зазначена в актах списання.

Згідно показань свідка ОСОБА_14 (бухгалтера ПАТ «Автрамат", який був допитаний у рамках кримінального провадження № 32015220000000238) акт уцінки від 13.03.2015 року та акт від 20.10.2014 року повністю ідентичні та свідчать про уцінку одних тих самих основних засобів ПАТ «Автрамат».

Також, свідок пояснив, що якби вищезазначені акти переоцінки створювались в бухгалтерії ПАТ «Автрамат» за допомогою програми « 1-С підприємство», вони б формували бухгалтерські проводки, які б змінили балансову вартість основних засобів та ТМЦ на дату створення актів уцінки, а відповідно під час формування в подальшому актів списання, в них балансова вартість основних засобів та ТМЦ дорівнювала б нолю (т. 12 а.с. 185-186).

Поряд з цим, відповідно до наданих для експертного дослідження у рамках судової економічної експертизи (яка була проведена у рамках кримінального провадження № 32015220000000238) актів на списання основних засобів, оборотно-сальдових відомостей по рахункам 103,104,105,106, 131, 976 залишкова балансова вартість ліквідованих за рішенням власника основних засобів дорівнює 11480956,71 грн., а податкове зобов'язання з ПДВ, розраховане у відповідності до п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України дорівнює 2296190,80 грн., тобто частина списаних основних засобів станом на дату списання мала залишкову балансову вартість.

Окрім того, у примітках до річної фінансової звітності за 2014 рік (т. 8 а.с. 59-61) графа «уцінка» не заповнена підприємством.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 189.9, п. 189.10 ст. 189 Податкового кодексу України є обґрунтованими, а збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість жовтні-грудні 2014 року та березні-квітні 2015 року на суму 2307106грн. є вчиненим у відповідності до вимог діючого законодавства.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 66033, 00грн., у зв'язку з не включенням підприємством операцій з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, то суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган обґрунтовує правомірність нарахування грошових зобов'язань зі сплати ПДВ у розмірі 66033, 00грн. тим, що ПАТ "Автрамат" у січні, лютому, березні 2015 року здійснювались операції з реалізації металобрухту та шлаку кольорового металу з контрагентами ТОВ "Реметалл" та ТОВ "Укр Мет-Північ" з вказівкою операцій, які звільнені від оподаткування.

Так, між ПАТ "Автрамат" та ТОВ "Укр Мет-Північ" укладено договір продажу брухту чорних металів № 11400068 від 01.06.2014 року (т. 10 а.с. 139-140), виконання якого підтверджується специфікаціями (т. 10 а.с. 133-138), актами приймання металів чорних (вторинних), ТТН, видатковими накладними, податковими накладними (т. 9 а.с. 120-169, т. 10 а.с. 1-132).

Також, між ПАТ "Автрамат" та ТОВ «РЕМЕТАЛЛ» укладено договір поставки № 11200015 від 16.01.2015 року, предметом якого є постачання шлаку алюмінієвого, виконання якого підтверджується видатковими та податковими накладними.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарі/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарі/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарі/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій і постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості іа даними бухгалтерського обліку, що склалися станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції.

Стаття 30 Податкового кодексу України визначає податкову пільгу, як передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України, у редакції яка діяла на момент спірних правовідносин).

Як встановлено пунктом 30.3 вищевказаної статті Податкового кодексу України, платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Відповідно пункту 30.9 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

За пунктом 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України у редакції, яка діяла до 01.01.2014 року, тимчасово, до 01.01.2014 року, від оподаткування ПДВ звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів та деревини товарних позицій 4401, 4403, 4404 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) (крім брикетів та гранул товарної підкатегорІЇ УКТ ЗЕД 4401 30 90 00). Переліки таких відходів та брухту чорних і кольорових металів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України 12.01.2011 року прийняв постанову № 15 (далі по тексту - Постанова КМУ № 15), якою з урахуванням змін і доповнень, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 року № 9 затвердив переліки підходів та брухту чорних і кольорових металів, операції і постачання яких, зокрема операції з імпорту, тимчасово, до 01.01.2014 року, звільняються від обкладення 1ІДВ.

Законом України від 19.12.2013 року № 713-УИ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставок окремих товарів», який набрав чинності 1 січня 2014 року, внесено зміни до пункту 23 підрозділу 2 розділу XX ПК, згідно з якими пролонговано пільговий режим оподаткування ПДВ, запроваджений щодо операцій з постачання окремих груп товарів, до 01.01.2015 року.

Постановою № 43, що набрала чинності 18.02.2014 року, внесено зміни до постанови №. 15, зокрема у назві та пункті 1 цієї постанови цифри і слово « 1 січня 2014» замінено цифрами і словом « 1 січня 2015».

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 року, дію режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість для операцій з постачання, у тому числі операції з імпорту підходів та брухту чорних і кольорових металів, а також паперу та картону для утилізації (макулатури та відходів) товарної позиції 4707 згідно з УКТ ЗЕД, визначеного пунктом 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, продовжено до 01.01.2017 року.

В подальшому Кабінет Міністрів України Постановою № 136 продовжив до 01.01.2017 року дію переліку, визначеного Постановою № 15. Постанова № 136 набрала чинності з дня опублікування (газета «Урядовий кур'єр» № 58 від 31.03.2015р.), а саме 31.03.2015 року.

Таким чином, в період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року був відсутній відповідний нормативио-правовий акт Уряду, який визначав би переліки відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких звільняються віл оподаткування податком на додану вартість, або продовжував би дію Постанови КМУ № 15.

Відповідно до роз'яснень, наданих ДФС України в листі від 02.03.2015 року № 7012/7/99-99-19-03-02-17, враховуючи те, що «дія постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 15, якою затверджено переліки підходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких тимчасово звільнялися від оподаткування одатком на додану вартість, обмежувалась періодом до 2014 року операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, що здійснювалися (ються) суб'єктами господарювання з 01.01.2015 і до дати набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом Уряду, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у загальнопостановленому порядку з нарахуванням податку за ставкою 20 відсотків».

Виходячи з вищенаведеного, з у рахуванням роз'яснень ДФС України, в період з 01.01.2015 року по 31.03 2015 року включно операції з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів, у тому числі їх імпорту, оподатковувалися в загальному порядку з нарахуванням ПДВ за ставкою 20 відсотків.

Таким чином, приймаючи до уваги вищезазначені норми права, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків податкового органу про нерозповсюдження податкових пільг на операції ПАТ "Автрамат" з постачання відходів та брухту чорних і кольорових металів за період січень-березень 2015 року, з огляду на що висновок контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму 66033, 00грн. є правомірним.

Щодо нарахування контролюючим органом суми грошових зобов'язань податку на прибуток ПАТ "Автрамат" у розмірі 7299641,98 грн., як витрати, понесені у зв'язку з переоцінкою заборгованості за кредитним договором та по операціям з курсовими різницями, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з пояснень податкового органу, підприємством під час проведення перевірки не надано жодного документу щодо підстав та правильності формування витрат у розмірі 7299641, 98грн., які сформувались у результаті курсових різниць по бухгалтерському обліку.

Так, контролюючий орган звернув увагу, що ПАТ "Автрамат" не заповнено рядок 06.4.12 "відємне значення курсових різниць згідно з п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України" (додаток 5 до декларації з податку на прибуток за 2014 рік) та підприємством не подано до контролюючого органу уточнюючої декларації із зазначенням в рядку 06.4.12 суми у розмірі 7299641, 98грн.

Відповідно до п. 44.1. п. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податку зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Згідно п. п. 153.1. п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Відповідно до п.п. 153.1.2 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України встановлено, що визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Отже, суд вважає за потрібне зазначити, що витрати при купівлі валюти у будь-якому випадку включаються в податкову звітність (незалежно від того, чи валюта використана до кінця періоду чи ні), крім того балансова вартість іноземної валюти повинна визначатися за курсом НБУ або на дату звітного балансу, або на дату здійснення операції в залежності від того, яка дата настала пізніше.

Відповідно до вимог пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Від'ємне значення по придбаній валюті відображається у ряд. 06.4.39 «Інші витрати господарської діяльності, до яких розділом ІІІ Податкового кодексу України прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат» додатку ІВ рядка 06.4 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

З наведених норм вбачається, що платник податків має включити до витрат підприємства від'ємне значення курсових різниць, оскільки при купівлі валюти у будь-якому випадку витрати відображаються в податковому обліку за період, в якому була придбана валюта незалежно від того, чи вона була використана до кінця звітного періоду чи ні.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 12.05.2015 року по справі № К/800/57420/14.

Окрім того, пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 вплив змін валют курсів, затвердженого Наказом Міністрерства фінансів України від 10.08.2000 № 193, визначення курсових різниць за монетарними статями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу.

Також, відповідно до п. 8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 визначення курсових різниць в іноземній валюті проводиться на такі дати: 1) на дату здійснення розрахунків; 2) на дату балансу.

Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 21 за пасивними статтями, а саме таким є рахунок 632, при збільшенні курсу виникають "негативні" курсові різниці, котрі впливають на фінансовий результат та відображаються у складі витрат відповідного періоду.

Позивач зазначає, що валові витрати у сумі 7299641, 98 грн. виникли у зв'язку з витратами по операційним курсовим різницям, які виникли у зв'язку з переоцінкою заборгованості по вказаному кредитному договору з ПАТ "Радикал Банк" та витратами по операційним курсовим різницям у зв'язку з купівлею валюти у вказаних контрагентів.

Так, як вбачається з пояснень представника позивача, між ПАТ "Автрамат" та ПАТ "Радикал Банк" укладено кредитний договір № 4547/К-840/71200181 від 26.10.2012 року, предметом якого є питання надання та повернення кредитних коштів у розмірі 1500000 доларів США (т. 2 а.с. 94-102).

Також, між ПАТ "Автрамат" (Постачальник) укладено договори поставки з контрагентами (Покупцями): ТОВ " Елерон" (договір № 11200160" від 09.11.2012 року), ЗАТ " Костромський завод автокомпонентів" (контракт № 11200161 від 09.11.2012 року), ТОВ "Інтерсервіс - Юг" (договір № 11200156 від 18.10.2012 року) (т. 2.а.с. 139-201).

Оплата за виконання яких була проведена в російських рублях, про що позивачем зроблено відповідний розрахунок, який, на його думку, підтверджує наявність курсових різниць за 2014 рік у сумі 7299641, 98грн.

Між тим, податковий орган погоджується з проведенням ПАТ "Автрамат" зовнішньоекономічної діяльності по вказаним правочинам, однак при цьому відповідач зауважив, що фактично у даному випадку відбувся лише експорт ТМЦ, а виникнення від'ємного значення курсових різниць підприємством належним чином не відображено у податковій декларації за 2014 рік та/чи уточненнях до неї, як того вимагають приписи ст. 153 Податкового кодексу України.

Так, суд звертає увагу, що ПАТ "Автрамат" подано до ДПІ у Московському районі м. Харкова податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2014 рік та уточнюючу декларацію (т. 9 а.с. 9-19), в якій у рядку 06.4.12 "від'ємне значення курсових різниць згідно з п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України" вказано суму 7299641, 98грн.

Однак, контролюючим органом не прийнято вказану декларацію за 2014 рік, з огляду на порушення підприємством п. 48.1 ст. 48 ПК України, а відтак вказана декларація не вважається податковою звітністю (т. 9 а.с. 19).

Також, ДПІ у Московському районі м. Харкова запропоновано підприємству надати нову звітність, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства, доказів на виконання чого матеріали справи не містять, а позивачем до суду також не було залучено.

У відповідності до п. 49.1. ст. 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 49.15 ст. 49 Податкового кодексу України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Поряд з цим, п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України унормовано, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Отже, контролюючий орган зобов'язаний відмовити у прийняття податкової декларації у разі порушенням суб'єктом господарювання вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Пунктом 49.12 ст. 49 Податкового кодексу України урегульовано, що у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Згідно п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що законодавцем за платником податків закріплено право оскаржити рішення про відмову у прийнятті контролюючим органом податкової декларації у відповідності до ст. 56 ПК України, а у разі позитивного результату від такого оскарження - така податкова декларація вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду ані доказів того, що ПАТ "Автрамат" скористався правом на оскарження вказаного рішення податкового органу про відмову у прийнятті уточнюючої декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік та рішення за результати такого оскарження, ані доказів подачі до ДПІ нової звітності, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак вказана податкова звітність за 2014 рік по податку на прибуток не є поданою.

Поряд з цим, суд зазначає, що у звітній податковій декларації за 2014 рік (т. 8 а.с. 8) рядок 06.4.12 "від'ємне значення курсових різниць згідно з п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України" не заповнений.

Разом з тим, відповідно до, п.50.2 ст.50 Податкового кодексу України, платник податків під час проведення планових та позапланових перевірок не мас права подавати уточнюючі розрахунки по поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітній (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Приписами п.п. 54.3.1 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством.

Окрім того, відповідно до договору про надання аудиторських послуг №04/01-15 від 16.03.2015 року, укладеного ПАТ «Автрамат» з ТОВ «Аудит-96», останнім здійснена аудиторська перевірка фінансової звітності ПАТ «Автрамат» за 2014 рік, що охоплює період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року та включає: баланс (звіт про фінансовий результат) станом на 31.12.2014 року; звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік; звіт про рух грошових коштів за 2014 рік; звіт про власний капітал за 2014 рік; примітки до річної фінансової звітності за 2014 рік.

Так, баланс (звіт про фінансовий результат) станом на 31.12.2014 року - на сторінці 2 код рядка 1412 (Накопичені курсові різниці) містить прочерки про наявність курсових різниць на ПАТ «Автрамат» станом на 01.01.2014 року та станом на 31.12.2014 року, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2014 рік - на сторінці 2 графа 2 (Сукупний дохід) рядок 2410 (накопичені курсові різниці) містить прочерки про наявність курсових різниць на ПАТ «Автрамат» як на протязі 2014 року, так і на протязі 2013 року, звіт про власний капітал за 2014 рік - сторінка 1 рядок 4113 (накопичені курсові різниці) містить прочерки про наявність курсових різниць на ПАТ «Автрамат» на протязі 2014 року.

Таким чином, приймаючи до уваги, що уваги вищезазначені обставини, зважаючи на те, що ПАТ «Автрамат» у відповідності до вимог Податкового кодексу України не зафіксовано належним чином у податковій звітності за 2014 рік суми від'ємного значення курсових різниць за результатами зовнішньоекономічної діяльності, а наявність такої курсової різниці не відображена у звітах про фінансовий результат та на балансі підприємства, а також з огляду на те, що позивачем курсові різниці від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, визначалися саме на дату здійснення господарської операції та доходи від курсових різниць за час знаходження валюти на рахунку позивача включалися до складу доходів/витрат за 2014 рік, то суд приходить до висновку про не законність заниження позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік у сумі 7299641, 98грн.

З приводу висновків податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу витрат суму у розмірі 3020030, 02грн., як витрати по списанню оcновних засобів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.27, п.14.1.3, п. 14.1.19 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п. 144.2., 144.3 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на: утримання основних засобів, що знаходяться на консервації; ліквідацію основних засобів; придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку; витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування: витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів; витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування; витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів; вартість гудвілу; витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Окремо слід зазначити, що термін "витрати", який вживається в пп. 14.1.27. ст. 14, пп. 138.4., 138.5. ст.138, п.144.1. ст.144, пп. 146.11., 146.12. ст. 146 є загальними нормами по формуванню (визначенню) об'єкта оподаткування.

Відповідно до п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Приймаючи до уваги, що в судовому порядку підтверджено факт порушення ПАТ «Автрамат» процедури списання основних засобів, зокрема щодо порядку створення відповідних комісій, підписання актів не уповноваженими особами та відсутність актів огляду основних засобів, які підлягали списанню, як того вимагають норми діючого законодавства, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для віднесення ПАТ «Автрамат» витрат по списанню основних засобів у сумі 3020030,02 грн.

Щодо правомірності нарахування податковим органом грошових зобов'язань у розмірі 35615, 00грн., як витрат вартості по списанню паливо-мастильних матеріалів (ПММ), то податковий орган посилається на те, що позивачем до перевірки не було надано документів щодо використання палива у господарській діяльності ( маршрутних листів, ТТН, звітів та ін.. первинних документів, складених за результатами списання палива щодо конкретних потреб підприємства).

З пояснень позивача вбачається, що ПАТ "Автрамат" витрати у розмірі 35615, 00грн. сформовано як витрати по придбанню дизпалива та бензину у ТОВ "Реноме", ТОВ ВТФ "Авіас", ПП "Окко-нафтопродукт" АЗС, ТОВ "Окко-схід" АЗС, ТОВ ПКФ ЛТД АЗС "Варта-компані", ПАО "Укрнафта", ПАТ "Гонг".

Так, між ТОВ ВТФ "Авіас" (постачальник) та ПАТ "Автрамат" )покупець) укладено догорів поставки № 088/11400001 від 08.01.2014 року бензину та дизпалива (т. 1 а.с. 142-143). Реальність виконання вказаного договору, на думку позивача, підтверджується накладними, специфікаціями, податковими накладними (т. 1 а.с. 144-157).

Також, як вбачається з пояснень представника позивача, ПАТ "Автрамат" було здійснено закупівлю бензину та дизпалива на заправках ПАО "Укрнафта", ПП "Окко-нафтопродукт", ТОВ ВКФ" Варта-компані ЛТД", ТОВ "Окко-схід", що, на думку, позивача підтверджується копіями фіскальних чеків.

На підставі вказаних чеків водії підприємства звернулись до уповноважених осіб підприємства зі звітами про використання коштів та службовими записками з проханням повернути витрачені грошові кошти.

Списання бензину відбувалось на підставі актів, які складались за місяць.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що у вказаних службових записках (т. 2 а.с. 2, 7) не зафіксовано конкретної дати та назви підприємства, де було закуплено паливо, що в свою чергу унеможливлює зясування періоду, за який потрібно повернути витрачені кошти та повязаність саме цих витрачених водієм коштів із покупкою бензинку саме в конкретного продавця відповідно до наданого фіскального чеку (т. 2. а.с. 3, 10).

Також, суд зазначає що з наданих фіскальних чеків не можливо встановити покупця ПММ, що в свою чергу унеможливлює з'ясування зв'язку між покупкою саме цих ПММ із використанням їх в подальшій господарській діяльності підприємства.

Водночас, матеріали справи не містять, а позивачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду маршрутних листів, які зазначені у відомостях (т.2 а.с. 21-25, 28-33, 36-40, 43-47, 49-52), ТТН, та ін. первинних документів, складених за результатами списання палива щодо конкретних потреб підприємств, які б підтверджували інформацію щодо фактичного використання ПММ, відміток про втримання товару покупцями іншої інформації обов'язкової для заповнення.

Відсутність вище перерахованого унеможливлює підтвердити проставлений кілометраж, достовірність даних по списанню паливо-мастильних матеріалів в межах господарської діяльності підприємства.

Також, надані до перевірки первинні документи (акти писання палива) не містять даних про обсяг та зміст господарських операцій, реальний потрібний обсяг використання пального, а службові записки на компенсацію витрат на ПММ також не містять посилань на конкретну мету використаних паливних матеріалів.

Окрім того, суд звертає увагу, що в акти на списання ПММ, які були використані для заправки транспортних засобів, містять посилання лише на загальний тип (вид) транспортного засобу без будь-яких конкретних ідентифікуючих ознак автомобілів (як то державний номер).

У бухгалтерському обліку списання паливо-мастильних матеріалів має бути відображено бухгалтерським записом Дт 93 Кт 203. На основі подорожнього листа підприємство має щомісячно оформляти звіти по виду палива в розрізі автомобілів, суми по яких мають відображатись на рахунку 203 паливо.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Відповідно абзацу 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність з Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст.4 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність з України" бухгалтерський облік господарських операцій будується на принципі превалювання сутності над формою - операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків збільшити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати, які мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена зокрема підпунктом 1.2 п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88) визначено, що господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів створених відповідно до вимог даного Положення.

Підпунктом 2.1 п. 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Підпунктом 2.4 п.2 Положення № 88 встановлені обов'язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення №88).

Відповідно до пп.2.16 п. 2 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Отже, будь-які документи на основі яких складається бухгалтерський та податковий облік (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти прийому-передачі виконаних робіт, подорожні листи, ттн тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто підтвердженням її здійснення. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. Тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які дають змогу встановити фактичне здійснення господарських операцій.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що ПАТ "Автрамат" віднесено до складу витрат витрати по списанню паливно-мастильних матеріалів, які не підтверджено документально, а надані документи не розкривають змісту та обсягу господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення у податковому обліку.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "АВТРАМАТ" до Київської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 13 березня 2017 року.

Суддя Р.В. Мельников