Постанова № 65502057, 14.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14 березня 2017 року № 826/14484/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Федорчука А.Б. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - відповідач 1, Держгеокадастр України), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Держгеокадастру України від 06.09.2016 №1146 - то «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області за угодою сторін»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 06.09.2016 №241-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 06.09.2016 №1146-то «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області за угодою сторін»;

- зобов'язати Держгеокадастр України поновити ОСОБА_1 на роботі - на посаді начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області з 06.09.2016;

- стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.09.2016 по день поновлення на посаді включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 05.08.2015 призначений на посаду начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області. Наказом в.о.голови Держгеокадастру від 06.09.2016 №1146-то його звільнено з посади за згодою сторін на підставі заяви позивача. Наказом в.о.начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 06.09.2016 №241-к позивачу оголошено зазначений наказ та зазначено, що датою звільнення необхідно вважати 06.09.2016. Позивач вважає, що його звільнено за угодою сторін незаконно, оскільки з його боку було відсутнє дійсне волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем 2 та звільнення з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області. Крім того, позивач зазначає, що заява про звільнення оформлена без зазначення дати її підписання та без зазначення дати звільнення. Наміру звільнення він не висловлював та умов такого звільнення не погоджував з роботодавцем. З цих підстав позивач вважає, що оскаржувані накази є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а він - поновленню на посаді.

В судовому засіданні позивач та його уповноважений представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечили, просили повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що підставою для видачі наказу була власноручно за власним бажанням написана заява позивача, в якій відображено його бажання звільнитися з посади за угодою сторін.

Виходячи з положень частини 4 статті 122 КАС України, за згодою сторін судом ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 05.08.2015 №778 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області, як такого, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.09.2016 №1146-то позивача звільнено з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін.

Підставою звільнення у цьому наказі вказана заява ОСОБА_1, лист Мінагрополітики від 06.09.2016 №37-25-3-7/14101.

В судових засіданнях позивач та його представник наполягали на тому, що жодних заяв про звільнення ОСОБА_1 не писав та не подавав до Держгеокадастру, оскільки не мав намірів звільнятися.

Незгода із прийнятими наказами, якими порушено, на думку позивача, його права, свободи та інтереси, зумовила звернення його з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу».

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону України «Про державну службу» визначено умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та встановлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст.ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

При цьому за угодою сторін, тобто за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, припиняється як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір (наприклад, контракт).

З огляду на положення статті 21 КЗпП України сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, яким і приймається рішення про припинення трудового договору за угодою сторін.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 №4, від 26.10.1995 №18, від 25.05.1998 №15) судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП).

Відтак, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Аналізуючи дефініцію «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, суд приходить до висновку, що відповідна угода розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Саме тому звільнення носить назву за згодою сторін - така згода досягається виключно між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи.

Дослідивши наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_1 про звільнення його із займаної посади за власним бажанням, вбачається, що вказана заява не містить ні дати її написання, ні вказівки на дату звільнення позивача, ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Вказана заява також не містить резолюції посадової особи уповноваженого органу.

Тобто з наведеного вбачається, що відсутня повна згода сторін на звільнення позивача за угодою сторін.

Щодо доводів відповідача 1 про те, що незазначення позивачем у заяві дати звільнення свідчить про згоду позивача на визначення Держгеокадастром, як роботодавцем, остаточної дати звільнення шляхом видання відповідного наказу (наказ виданий в день реєстрації заяви), суд зазначає, що наведенні твердження відповідача 1 вже самі по собі свідчать про відсутність конкретної угоди між працівником та роботодавцем з цього питання, оскільки визначення дати звільнення трактувалося роботодавцем самостійно на власний розсуд, що суперечить розумінню звільнення за угодою сторін згідно чинного законодавства.

Також слід зазначити, що представник відповідача 1 не надав будь-яких доказів відносно того яким чином вказана заява потрапила до Держгеокадастру та хто її прийняв, в той час як позивач наполягав, що він її не підписував та не подавав взагалі.

На підставі частини 2 статті 71 КАС України та пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», саме суб'єкт призначення, який є роботодавцем, повинен довести, що звільнення працівника відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

З наявних матеріалів справи та пояснень представника відповідача 1 неможливо встановити дату та спосіб досягнення між позивачем та суб'єктом призначення взаємної домовленості про звільнення в певний строк.

В свою чергу, позивач стверджує, що з його сторони було відсутнє дійсне волевиявлення на припинення трудових відносин з Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та звільнення з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородняському районі Київської області. За фактом підробки та використання заяви про ніби-то звільнення його із займаної посади за угодою сторін, 06.09.2016 позивач подав доповідні на ім'я в.о. Голови Держгеокадастру України і в.о.начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області із вимогою провести службову перевірку та притягнення винних до відповідальності.

Також, 07.09.2016 позивач за фактом підробки заяви про звільнення його із займаної посади за угодою сторін подав заяву до Фастівської місцевої прокуратури про вчинення злочину, яку зареєстровано у Бородянському відділенні поліції Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та внесено відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за №12016110120000976.

Окрім того, в матеріалах справи міститься висновок експерта від 17.01.2017 №105/1, який складений експертом 4 центру (Центр судових і спеціальних експертиз) Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби Безпеки України ОСОБА_2 (освіта вища юридична, кваліфікація експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи за спеціальністю «Дослідження почерку і підписів», свідоцтво №326, видане ЕКК СБУ 16.04.2008 строком дії до 13.03.2018) на підставі постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 11.01.2017, винесеної слідчим СВ Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3

Відповідно до вказаного висновку видно, що була проведена судово-почеркознавча експертиза за матеріалами кримінального провадження, внесеного 16.09.2016 до ЄРДР за №12016100090010819, на предмет вирішення поставленого питання щодо виконання підпису від імені ОСОБА_1 на заяві про звільнення його із займаної посади за угодою сторін.

За результатами проведених досліджень, експертом зроблено висновок, про те що «Підпис від імені ОСОБА_1, розташований під рукописними записами «Прошу звільнити мене із займаної посади за згодою сторін.» в заяві ОСОБА_1 №28-30570/0/1-16 від 05.09.2016, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.».

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку статті 11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами частини 2 статті 71 КАС України з дотриманням вимог ст.86 цього Кодексу.

Оцінюючи цей висновок за правилами статті 86 КАС України, суд вважає його належним, допустимим і достовірним доказом, який свідчить на користь позиції позивача. При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), яка визначає предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Суд також враховує, що відповідачами не надано доказів на користь протилежних твердженням позивача, незважаючи не те, що відповідачі, які є суб'єктами владних повноважень, заперечують проти задоволення позову і в силу частини 2 статті 71 КАС України зобов'язані довести правомірність оскаржуваних наказів та наявність підстав для звільнення позивача за угодою сторін.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що між ОСОБА_1 та Держгеокадастром, як суб'єктом призначення, не було досягнуто взаємної домовленості щодо звільнення на підставі п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін, а тому у відповідача 1 були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказів від 06.09.2016 №1146 - то «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області за угодою сторін» та від 06.09.2016 №241-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 06.09.2016 №1146-то «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області за угодою сторін» та поновлення ОСОБА_1 на роботі - на посаді начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області з 06.09.2016 підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.09.2016 по день поновлення на роботі включно, суд приходить до наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника, згідно частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР, визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Із пункту 5 зазначеного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку визначено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 06.09.2016 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за липень 2016 року та серпень 2016 року.

Згідно довідки про доходи позивача, виданої 15.09.2016, заробітна плата позивача за липень 2016 року (18 робочих дні) становить 5153,29 грн., за серпень 2016 року (22 робочих дні) - 6782,07 грн., що разом становить 11935,36 грн. Середньоденна заробітна плата позивача складає 298,38 грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 07.06.2016 по 13.03.2017 складає 130 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 2407.06.2016 по 13.03.2017 становить 38 789,40 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 256 КАС України постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; виконуються негайно.

Згідно пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак постанова суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню.

Згідно приписів статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.09.2016 №1146-то «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області за угодою сторін».

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 06.09.2016 №241-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 06.09.2016 №1146-то «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області за угодою сторін».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області з 06.09.2016.

Стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 вересня 2016 року по 13 березня 2017 року в розмірі 38 789,40 грн. (тридцять вісім тисяч сімсот вісімдесят дев'ять гривень 40 коп.).

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держгеокадастру у Бородянському районі Київської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда

Суддя А.Б. Федорчук