Ухвала суду № 65501124, 01.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Київ К/800/55893/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,

представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року

у справі № 810/1464/13-а

за позовом ОСОБА_5

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення від 12 грудня 2012 року № 3025/0002051720/293.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 12 грудня 2012 року № 3025/0002051720/293.

В касаційній скарзі Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного Управління Міндоходів у Київській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою прийняття податкового повідомлення - рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 78 419,93 грн., з яких: 52 279,95 грн. - основного платежу та 26139,98 грн. - штрафних (фінансових) санкцій з підстав порушення позивачем норм пп. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 26 листопада 2012 року № 4519/17-2/2253412978/121 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Інтер Групп Союз" за липень 2011 року.

Згідно з висновками цього акту позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 52 279,95 гривень, в тому числі: за серпень 2011 року на 15 616,25 грн., за вересень 2011 року на 36 663,70 грн.

Такі висновки податкового органу мотивовані безпідставністю формування позивачем податкового обліку за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ "Інтер Групп Союз", які були вчинені без мети настання юридичних наслідків, обумовлених цими правочинами, оскільки під час здійснення заходів податкового контролю (використані результати перевірок) встановлено, що, з огляду на відсутність/недостатність необхідних фізичних, технічних та технологічних можливостей у цього платника податків до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини щодо здійснення ФОП ОСОБА_5 господарських операцій з ТОВ "Інтер Групп Союз" підтверджені належними первинними документами, зв'язок цих операцій із його господарською діяльністю є встановленими в судовому процесі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до абзаців першого - третього п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (абзаци другий та третій в редакції, чинній до 01 липня 2015 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердженімитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України ).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), до витрат в податковому обліку обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, а саме: договір від 01 липня 2011 року № 28 із ТОВ "Інтер Групп Союз", згідно з умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар (папір для гофрування) у кількості, у строки, за ціною та якісними характеристиками, узгодженими сторонами у відповідних додатках до цього договору та накладних документах; податкові накладні; платіжні доручення; подальше використання позивачем придбаного товару у господарській діяльності шляхом реалізації іншому контрагенту, що підтверджується довіреностями на отримання товару від позивача, податковими та видатковими накладними (а.с. 88-98), - та зроблено обґрунтований висновок, що податковим органом не доведено недостовірність даних податкового обліку позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі досліджених доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ТОВ "Інтер Групп Союз" та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України дійшли обґрунтованих висновків, що господарські операції відбулися, підтверджені належними первинними документами і були здійснені позивачем з метою провадження господарської діяльності.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, то касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 810/1464/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна