Постанова № 65500902, 15.03.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1186/16

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

15 березня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С.

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника позивача: Федчук С.М.

представників відповідачів: Коляди Н.П., Мєлєкєсцева О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури, третя особа на стороні позивача - Державна екологічна інспекція в Хмельницькій області до виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства Кам'янець-Подільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивав звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним з моменту прийняття і скасувати рішення виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради № 205 від 18.02.2016 року "Про затвердження актів обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню", в частині затвердження акту комісійного обстеження №13 від 11.02.2016 року та надання дозволу представнику виконавця робіт по видаленню зазначених в акті № 13 зелених насаджень, зобов'язання департаменту житлово-комунального господарства видати ордери на видалення вказаних дерев; визнати протиправним і скасувати ордер на видалення зелених насаджень від 09.03.2016 року.

Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.12.2016 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем - виконавчим комітетом Кам'янець-Подільської міської ради подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представники відповідачів вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник позивача проти доводів апелянта заперечила та просила суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій 11.02.2016 комісією Кам'янець-Подільської міської ради проведено обстеження зелених насаджень на об'єкті природно-заповідного фонду - в каньйоні р. Смотрич, на відрізку від кладки під Новопланівським мостом до шлюзів та визначено зелені насадження, що підлягають видаленню.

Рішенням виконавчого комітету Кам'янець - Подільської міської ради № 205 від 18.02.2016 "Про затвердження актів обстеження зелених насаджень що підлягають видаленню".

Відповідно до зазначеного Рішення відповідачем було затверджено Акт обстеження зелених насаджень №13 від 11.12.2016 року з необхідністю видачі ордера на видалення зелених насаджень самосійних дерев не більше як 5 см. в діаметрі, які ростуть в каньйоні річки Смотрич на відрізку накладки під Новопланівським мостом до шлюзів.

09 березня 2016 року видано ордер на видалення зелених насаджень відповідно до договору, термін видалення до 09 квітня 2016 року.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що оскаржене рішення виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради №205 від 18.02.2016 року "Про затвердження актів обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню", прийнято поза межами повноважень та без дотримання порядку і не в спосіб, передбаченому чинним законодавством.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Так, в обґрунтування оскарженої Постанови судом першої інстанції вказано, що роботи по видаленню зелених насаджень проводились без попередньої екологічної експертизи, без встановлення лімітів на спеціальне використання природних ресурсів, при прийняті рішення №205 від 18.02.2016 р. та видачі ордеру на видалення відповідач-1 діяв поза межами повноважень та без дотримання порядку і не в спосіб, передбачені чинним законодавством України.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» у порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам, організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством - на пільгових умовах.

Відтак, до ознак, що характеризують спеціальне природокористування, віднесено: надання природних ресурсів у користування чи оренду; мета, з якою воно здійснюється (переважно виробничо-господарська); спеціальний дозвіл на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів; використання природних ресурсів за цільовим призначенням; здійснюється за плату; переважне використання технічних пристроїв і споруд.

Проте, в оскарженій постанові суду першої інстанції не вказано та не обґрунтовано, в чому саме полягало спеціальне використання природних ресурсів відповідно до рішення відповідача-1, яке є предметом спору.

Разом з тим, рішенням відповідача-1, яке є предметом спору, затверджено акти обстеження зелених насаджень та надано дозвіл на видалення самосіву діаметром до 5 см, а також сухостійних, аварійних та фаутних дерев. Тобто йдеться виключно про санітарну очистку в межах території населеного пункту. В рішенні відповідача-1 не передбачалось подальше використання деревини у виробничо-господарській діяльності, самі природні ресурси в користування чи в оренду не передавались.

Відповідно до охоронного зобов'язання від 06.12.2012 р. №ППР-150-576, на яке вказує суд першої інстанції, відповідачі навпаки зобов'язані не допускати засмічення та забруднення території Смотрицького каньйону.

За змістом пп. 7 п. «а» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів місцевих рад відноситься організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку населення.

Водночас, видалення самосіву діаметром до 5 см, а також аварійних, сухостійних та фаутних дерев не потребує проведення попередніх екологічних експертиз або затвердження спеціальних лімітів, що чітко врегульовано ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Порядком видалення дерев, кущів, газонів та квітників у населених пунктах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 р. №1045.

Таким чином, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідач-1 своїм рішенням, яке є предметом спору, фактично здійснював спеціальне використання природних ресурсів без затверджених лімітів, оскільки воно стосується виключно видалення самосіву - тобто санітарної очистки території населеного пункту.

В свою чергу, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача-1 повноважень щодо прийняття рішень про видалення зелених насаджень (в даному випадку самосіву) прямо суперечить вказаним нормам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко та повно визначений обсяг повноважень виконавчих комітетів місцевих рад. Так, у сфері поводження із зеленим насадженнями, які є об'єктами благоустрою населених пунктів, повноваження виконавчого комітету встановлені в пп. 7 п. «а» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та в абз. 1, абз. 4 ч. 1 ст. 1, ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Спосіб та порядок прийняття рішень виконавчими комітетами місцевих рад визначені ст.ст. 51, 52, 53, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п. 3.2. Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду до охоронного зобов`язання додаються завірені в установленому законодавством порядку уповноваженим органом копії картографічних оглядових матеріалів меж території, що передається під охорону.

Департаментом екології та природних ресурсів не надано жодних документів про межі об`єкту природно-заповідного фонду, відсутні також і картографічні оглядові матеріали меж. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ч. 1 ст. 25, ст. 47 Закону України "Про землеустрій" встановлено спосіб визначення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду України - їх межі визначаються за проектами землеустрою. В зв`язку із відсутністю вказаної документації неможливо встановити, що обстеження, акт про яке затверджений оскаржуємим рішенням, відбулось саме на об`єкті природно-заповідного фонду.

Додатково факт відсутності меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в каньйоні річки Смотрич підтверджується листом департаменту екології та природних ресурсів Хмельницької ОДА від 11.01.2017 року №03-2/106, в якому зазначено, що лише після винесення меж в натурі геологічної пам`ятки природи загальнодержавного значення "Смотрицький каньйон" можна буде встановити належність даної території до природно-заповідного фонду.

Зважаючи на викладене, абсолютно неможливо стверджувати про те, що рішення відповідача-1, яке є предметом спору в даній справі, стосувалось видалення самосіву саме в межах природно-заповідного фонду, оскільки таких меж не існує. Дана обставина встановлена рішенням суду та визнана департаментом екології та природних ресурсів, який є стороною у справі.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради задовольнити повністю.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 березня 2017 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Смілянець Е. С.