Постанова № 65500713, 20.03.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 року Справа № 876/460/17, 876/579/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Кухтея Р.В., Сапіги В.П.

за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

за участю представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_3, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці про визнання протиправною та скасування відмови, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання до вчинення дій, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернулась з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (далі - відповідач-1, Управління МВС України на Львівській залізниці), Головного управління Національної поліції України у Львівській області (далі - відповідач-2, ГУНП у Львівській області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Управління МВС України на Львівській залізниці в направленні після поновлення позивачки ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ матеріалів її особової справи в ГУНП у Львівській області для вирішення питання про подальше проходження нею служби у вказаному територіальному органі поліції;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Львівській залізниці ОСОБА_4 від 01.08.2016 за № 11о/с «Про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ», в частині звільнення з 06.11.2016 року із органів внутрішніх справ за ст. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ ОСОБА_3 старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України на Львівській залізниці;

- поновити ОСОБА_3 на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України на Львівській залізниці;

- зобов'язати Управління МВС України на Львівській залізниці та ГУНП у Львівській області утриматися від вчинення дій по позбавленню права ОСОБА_3 для виявлення бажання проходити службу в органах поліції;

- зобов'язати Управління МВС України на Львівській залізниці після поновлення ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ направити матеріали її особової справи в ГУНП у Львівській області для вирішення питання про подальше проходження нею служби у вказаному територіальному органі поліції;

- зобов'язати ГУНП у Львівській області після поновлення в органах внутрішніх справ та отримання матеріалів її особової справи із Управління МВС України на Львівській залізниці призначити ОСОБА_3 на відповідну посаду з урахуванням її рівня кваліфікації, досвіду та спеціального звання у порядку переведення із Управління МВС України на Львівській залізниці;

- стягнути з Управління МВС України на Львівській залізниці в користь ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу із 09.11.2015 року по день постановлення судового рішення, виходячи із середньоденного грошового забезпечення за відпрацьований робочий день в розмірі 224,63 грн.;

- стягнути із Управління МВС України на Львівській залізниці грошове забезпечення за період проходження служби ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ із 16.09.2015 року по 06.11.2015 рік в розмірі 8 311,31 грн.;

- зобов'язати Відповідачів в місячний термін після набрання судовим рішенням законної сили подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016 року, визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Львівській залізниці полковника міліції ОСОБА_5 №65о/с від 03.09.2015 року «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ за ст. 64 «г» (через скорочення штатів) ОСОБА_3 старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС на Львівській залізниці. Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України на Львівській залізниці з 16.09.2015 року. На виконання судового рішення 01.08.2016 року Відповідачем-1 видано наказ № 10о/с про поновлення позивача на службі в Управлінні МВС України на Львівській залізниці.

Водночас, того ж дня наказом № 11о/с «Про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ» позивача звільнено з 06.11.2016 року із органів внутрішніх справ за ст. 64 «г» (через скорочення штатів). Вважає вказаний наказ протиправним та просить скасувати такий, оскільки позивача у встановлений законодавством строк не повідомлено про наступне звільнення у зв'язку з скороченням штату працівників, відповідачем не встановлено неможливості подальшого використання ОСОБА_3 на службі. Крім того, зазначає, що за положеннями ст. 184 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення з ініціативи власника жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Управлінням МВС України на Львівській залізниці не дотримано вказаних положень законодавства України в частині обов'язкового працевлаштування позивача. Додатково зауважила, що вона відповідає всім критеріям, встановленим законом для поліцейських й обмежень, пов'язаних зі службою в поліції згідно з статтею 61 Закону України «Про Національну поліцію» немає.

Ухвалою суду від 16.12.2016р закрито провадження в адміністративній справі в частині позовної вимоги про стягнення з Управління МВС України на Львівській залізниці грошового забезпечення за період проходження служби ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ з 16.09.2015 по 06.11.2015 в розмірі 8636,64 грн.

Суд виходив з того, що дана вимога вже була предметом судового розгляду в попередній справі та судове рішення набрало чинності.

Не погодившись із вказаною ухвалою, стороною позивача скеровано апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить його скасувати та в цій частині скерувати справу на новий розгляд.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року позов задоволено частково. Суд виходив з того, що на час винесення спірного наказу та звільнення ОСОБА_3 з займаної посади на неї поширювались гарантії передбачені ст. 184 КЗпП України, тобто допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Подібне узгоджено з п. 9 постанови ПВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Відповідачем не надано доказів вжиття заходів для працевлаштуванням позивача до винесення оскаржуваного наказу.

Крім того, суд звертає увагу на неналежне виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2016 року у справі № 813/6450/15, де зазначено, що ОСОБА_3 відноситься до категорії осіб, на яких поширюються передбачені ст.184 КЗпП України гарантії, а тому звільнення її з посади у зв'язку з скороченням штатів можливе за умови обов'язкового працевлаштування.

Пунктами 9 та 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» закріплено умови продовження служби працівників міліції в органах Національної поліції не можуть застосовуватись до правовідносин сторін у цій справі, оскільки в період з 03.09.2015 року по 07.11.2015 рік позивач не перебувала на службі в міліції (була звільнена), відтак не мала можливості виявити бажання у встановлений законом спосіб щодо продовження служби в поліції.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Врешті вимог відмовлено, оскільки позивач на час звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до 07.08.2016 року, відповідно ОСОБА_3 не здійснювалось нарахування заробітної плати.

Відносно подачі звіту про виконання рішення, то суд вправі зобов'язувати, а не обов'язково повинен.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, сторона позивача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить його скасувати та задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Покликання маються на те, що судом помилково визначено період вимушеного прогулу за який необхідно виплатити грошове забезпечення із 08.08.2016 року по 16.12.2016 року, а не із 07.11.2015 року по 16.12.2016 рік, а також невірно визначено суму.

Перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та неотримання у вказаний період грошового забезпечення не може бути перешкодою для отримання коштів, на які вона має право за Законом, в тому числі на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу із 07.11.2015 року по день постановлення судового рішення. Вказане підтверджується правовою позицією ВСУ (справа №21-395а13 від 14.01.2014 року).

В мотивувальній частині постанови місцевий суд не навів розрахунку розміру грошового забезпечення.

Щодо вимоги про зобов'язання ГУНП у Львівській області по працевлаштуванню позивача, то остання намагалась збільшити позовні вимоги, але суд лисом повернув позивачу, чим позбавив права на зміну позовних вимог. Разом з тим, оскільки позивач проходила службу в органах внутрішніх справ, то її обов'язкове працевлаштування повинно відбутися шляхом переводу для подальшої служби в органах внутрішніх справ.

Безпідставно не задоволено вимогу щодо утримання від вчинення дій по позбавленню прав позивача на продовження служби, оскільки її вже вдруге звільнено незаконно.

Відносно подання звіту про виконання рішення, то позивач відчуває занепокоєння щодо неможливості своєчасного поновлення її на роботі, що й мало місце при виконанні попереднього судового рішення.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Покликання маються на те, що відповідно до наказів МВСУ як уповноважений орган, ліквідував усі посади в УМВСУ на Львівській залізниці та не вважав за необхідне визначати правонаступника.

На виконання рішення суду було скеровано лист до МВСУ та отримано роз'яснення, що після набрання чинності ЗУ «Про Національну поліцію» органи внутрішніх справ були ліквідовані. Проходження служби врегульовано спеціальним законодавством, зокрема ЗУ «Про міліцію» та постановою КМУ від 29.07.1991 року №1414, ЗУ «Про Національну поліцію». Відповідності до останнього, неприйняття працівника на службу до поліції у відповідний термін є безальтернативною підставою для його звільнення зі служи в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, що й було зроблено відносно позивача.

Не можна погодитись, що до досліджуваних правовідносин застосовуються норми КЗпП України. Подібне стосується і присудженого грошового забезпечення. Грошове забезпечення проводиться згідно постанови Кабінету Міністрів України (КМУ) від 07.11.2007 року № 1294 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС.

Не взято до увагу, що до виконання посадових обов'язків позивач не приступала, а її посада скорочена 22.06.2015 року.

Стороною позивача скеровано заперечення на апеляційну скаргу, де зазначається, що спеціальне законодавство не врегульовує питання щодо прав і пільг матерів, які мають дітей віком до трьох років, а п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх України, затверджене постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114 відсилає до застосування загального законодавства. Врешті аргументи подібні висновкам місцевого суду в цій частині.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставина справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач неодноразово зверталась з заявами та рапортами, адресованими Міністру внутрішніх справ (листи від 11.08.2015 та від 29.09.2015), Голові Національної поліції України (лист від 25.11.2015), в яких виявляла бажання подальшого проходження служби.

Крім того, 16.06.2016 позивач звернулась з заявою до Головного управління Національної поліції України про поновлення терміну для написання заяви про призначення на посади, що заміщаються поліцейськими та призначення на відповідну посаду в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області.

Листом від 30.06.2016 №0п-216/05/3/71-2016 позивача повідомлено, що на даний час у Головному управлінні Національної поліції у Львівській області прийом поліції тимчасово не здійснюється.

Із матеріалів справи встановлено, що посада старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України на Львівській залізниці скорочена, у зв'язку з ліквідацією Управління МВС України на Львівській залізниці, відтак позивач підлягала звільненню з займаної посади.

Водночас, відповідно до наказу УМВС України на Львівській залізниці від 06.12.2013 № 38 о/с позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 19.11.2013 року по 07.08.2016 рік.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення, зокрема, жінок які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Із матеріалів справи не вбачається документів, які б підтверджували надання доказів вжиття заходів для працевлаштування позивача до винесення оскарженого наказу.

Вказані вище листи-звернення позивача до керівництва МВС України, Національної поліції України та ГУНП у Львівській області свідчать про її намір продовжувати службу в органах поліції. Ці обставини не були враховані Відповідачем-1 при прийнятті оскарженого рішення. Більше того, спірний наказ прийнято 01.08.2016 року, однак звільнено позивача з 06.11.2015 року без жодних нормативних обґрунтувань такого рішення щодо дати звільнення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав в УМВС України на Львівській залізниці для прийняття наказу № 11 о/с від 01.08.2016 року «Про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ» в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ за ст. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 року, відтак такий наказ був прийнятим без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників. А тому, оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_6 з посади підлягає скасуванню.

Врешті вимоги сторони позивача які незадоволені судом першої інстанції є передчасними, позаяк суд розглядає спори щодо порушених прав, а не ті які будуть порушені в майбутньому, відтак в цій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Вимога сторони позивача в частині зобов'язання подати звіт зводиться до права суду обрати такий захід, а не його обов'язок. Апеляційний суд не знаходить достатньо аргументів для скасування судового рішення місцевого суду в цій частині.

Щодо довідки про нараховування грошового забезпечення позивачу, то колегія суддів вважає помилковим розрахунки суду першої інстанції, адже потрібно брати до уваги період із 08 серпня 2016 року по 16 грудня 2016 року, відтак сума грошового забезпечення повинна становити 21137,04 гривень. Оскільки стороною відповідача проігноровано вказівки суду про проведення розрахунків за вказаний період та не спростовано вказаної суми, відтак колегія суддів вважає за необхідне використати розрахунки сторони позивача викладені в апеляційній скарзі, які перевірені в ході судового розгляду.

Що стосується апеляційної скарги на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року про закриття провадження в справі в частині позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне вказати, що вимога про стягнення з Управління МВС України на Львівській залізниці грошового забезпечення за період проходження служби ОСОБА_3 в органах внутрішніх справ з 16.09.2015 року по 06.11.2015 рік в розмірі 8636,64 грн., вже була предметом судового розгляду та судове рішення набрало чинності, тому у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України суд має підстави для закриття провадження в цій частині вимог справи.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг являються частково суттєвими і складають підстави для висновку про не в повній мірі правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи в частині розміру грошового забезпечення.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 198 п.3 ч.1, 202, 205, 207, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці задоволити частково.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року по справі № 813/2949/16 в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_3 20233 (двадцять тисяч двісті тридцять три) гривень 67 копійок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

В цій частині прийняти нову постанову про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_3 21137,04 (двадцять одну тисячу сто тридцять сім) гривень 04 копійки грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

Врешті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року по справі № 813/2949/16 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року про закриття провадження по справі № 813/2949/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

судді Р.В. Кухтей

В.П. Сапіга

Повний текст виготовлено 24.03.2017 року.