Ухвала суду № 65500258, 21.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1207/16 Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Київської митниці Державної фіскальної служби, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Київська міська митниця Державної фіскальної служби про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- стягнути з відповідачів 758 686,69 грн., які складаються з: 412 179,52 грн. - заборгованість по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням і затримкою виконання рішення щодо поновлення на посаді; 37 024,00 грн. - грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки; 309 483,17 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат;

- зарахувати час вимушеного прогулу до спеціального трудового стажу та зобов'язати відповідачів зробити всі відрахування відповідно до діючого законодавства для зарахування цього стажу при отриманні пенсії в майбутньому;

- привести запис у трудовій книжці до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 позов задоволено частково: стягнуто з Державної фіскальної служби України (м. Київ, площа Львівська, 1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) суму заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 342 452 (триста сорок дві тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн. 45 коп. та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 30 815 грн. (тридцять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідачі звернулися із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 у справі №2а-9431/10/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011, визнано незаконними дії Державної митної служби України щодо припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2, виконувача обов'язків заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці; визнано протиправним і скасовано наказ Державної митної служби України від 28.10.2010 № 2054-к в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_2, виконувача обов'язків заступника начальника відділу митного оформлення № 2 Бориспільської митниці; зобов'язано поновити ОСОБА_2 на державній службі в митних органах України на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.10.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2011 залишено без змін.

Відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 03.04.2015 № 302-о «Про виконання рішення суду» та наказу Київської митниці Міндоходів від 21.04.2015 №16-о «Про поновлення ОСОБА_2.», позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів.

Наказом Київської митниці Міндоходів від 22.04.2015 №17-о «Про звільнення ОСОБА_2.», позивач звільнений з Київської митниці доходів за угодою сторін.

ОСОБА_2 звертався до Київського окружного адміністративного суду із заявою про прийняття додаткового рішення в межах адміністративної справи № 2а-9431/10/1070 щодо отримання ним середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 28.10.2010 по 03.03.2011), однак, ухвалою від 09.02.2016 суд відмовив у прийнятті такого рішення.

При цьому, позивач вважає, що його право на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення щодо поновлення на посаді є порушеним, а тому, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що період часу з дня прийняття Київським окружним адміністративним судом постанови у справі № 2а-9431/10/1070 про поновлення позивача на займаній посаді (02.03.2011) по день прийняття Міністерством доходів і зборів України наказу про поновлення ОСОБА_2 (21.04.2015) є затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, в розумінні статті 236 КЗпП, у зв'язку із чим позовна вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням та затримкою виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суд першої інстанції зазначає, що оскільки середньоденна заробітна плата позивача складає 308,15 грн., то дану вимогу необхідно задовольнити в сумі 30 815грн. (100 - кількість днів невикористаної щорічної відпустки, помножити на 308,15 грн. - сума середньоденної заробітної плати). В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити, оскільки вони є необґрунтованими.

Апелянти у своїх скаргах зазначають, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не погоджуються з висновками суду першої інстанції, оскільки вважають, що всі дії та рішення посадових осіб митниці є правомірними та відповідають вимогам законодавства України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням та затримкою виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів в сумі 412 179, 52 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (далі - КЗпП), (ст.1 КЗпП).

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з приписами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як було встановлено судом першої інстанції, наказом Державної митної служби України від 28.10.2010 №2054-к, відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу митного оформлення № 2 Бориспільської митниці. Однак, постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 ОСОБА_2 поновлено на державній службі в митних органах України на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 2 Бориспільської митниці.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Отже, відповідно до приписів статті 235 Кодексу законів про працю України, період з 28.10.2010 по 02.03.2011 є вимушеним прогулом ОСОБА_2

З матеріалів справи випливає, що наказом Міністерства доходів і зборів України від 03.04.2015 №302-о «Про виконання рішення суду» та наказом Київської митниці Міндоходів від 21.04.2015 №16-о «Про поновлення ОСОБА_2.», з 22.04.2015 позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що період часу з дня прийняття Київським окружним адміністративним судом постанови у справі №2а-9431/10/1070 про поновлення позивача на займаній посаді (02.03.2011) по день прийняття Міністерством доходів і зборів України наказу про поновлення ОСОБА_2 (21.04.2015) є затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, в розумінні статті 236 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до вимог пункту 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових та інші.

Із виписок з особового рахунку позивача за серпень, вересень та жовтень 2010 року, які надані Київською митницею Державної фіскальної служби, вбачається, що до загальної нарахованої суми заробітної плати входили: матеріальна соціальна допомога, одноразові премії, заробітна плата за дні відрядження, які позивач не відраховував при здійсненні розрахунку середньоденної заробітної плати, в результаті чого невірно розрахував суму заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі та інші.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що середньоденна заробітна плата позивача складає не 370, 24 грн., як зазначає позивач в позовній заяві, а 308,15 грн., як зазначено у протоколі розрахунку про середню заробітну плату ОСОБА_2 від 14.06.2016 вих. №109.

Для розрахунку кількості робочих днів за весь період вимушеного прогулу позивача, яка склала 1 123 дні, враховувались нормативно-правові акти, якими регулюються питання кількості робочих днів, а саме: розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 1084-р «Про перенесення робочих днів у 2015 році»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.2013 № 920-р «Про перенесення робочих днів у 2014 році»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 №1210-р «Про перенесення робочих днів у 2013 році»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 №1210-р «Про перенесення робочих днів у 2012 році»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2010 № 2130-р «Про перенесення робочих днів у 2011 році»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2009 №1412-р «Про перенесення робочих днів у 2010 році».

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час (абз.2 п.32 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

У заяві про зменшення позовних вимог від 26.06.2016 позивач зазначив, що 03.01.2011 був прийнятий на роботу до ТОВ «АЙ СІ ЕМ ГРУП» та отримав заробітну плату за січень та лютий 2011 року в розмірі 3 600,00 грн., яка має враховуватись при розрахунку відшкодування за час вимушеного прогулу.

Отже, сума заробітної плати за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2 за період з 28.10.2010 по 02.03.2011 складає 342 452,45 грн. (1123 - дні вимушеного прогулу, помножити на 308,15 грн. - середньоденна заробітна плата, мінус 3 600,00 грн. - заробітна плата отримана від ТОВ «АЙ СІ ЕМ ГРУП»).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням та затримкою виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Щодо вимоги про стягнення грошової компенсація за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 37 024,00 грн., колегія суддів наступне.

Згідно із статтею 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням заробітної плати.

Стаття 75 Кодексу законів про працю України визначає, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік.

Відповідно до статті 82 Кодексу законів про працю України до обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Згідно із статтею 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, час вимушеного прогулу (з 28.10.2010 по 02.03.2011) та час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 ( з 02.03.2011 по 21.04.2015), який разом складає 1 123 дні, має враховуватись при обчисленні стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, за яку в розумінні статті 83 Кодексу законів про працю України виплачується грошова компенсація.

Судом першої інстанції встановлено, що пунктом 2.2. наказу Київської митниці Міндоходів від 22.04.2015 № 17-о «Про звільнення ОСОБА_2.» вирішено виплатити позивачу грошову компенсація за не використані ним 7 днів щорічної відпустки за період з 30.10.2010 по 02.01.2011. Разом з тим, відповідно до вимог статті 82 Кодексу законів про працю України, дні щорічної відпустки мають обчислюватись за період з 28.10.2010 по 21.04.2015, які складають в даному випадку 107 днів.

У зв'язку із тим, що на виконання пункту 2.2. наказу Київської митниці Міндоходів від 22.04.2015 №17-о «Про звільнення ОСОБА_2.» позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 7 календарних днів за період роботи з 30.10.2010 по 02.01.2011, то він просить стягнути компенсацію за 100 днів невикористаної щорічної основної відпустки, розрахунок яких зазначений в позовній заяві.

Колегія суддів зазначає, що оскільки середньоденна заробітна плата позивача складає 308,15 грн., то судом першої інстанції вірно задоволено вимогу позивача про грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 30 815 грн. (100 - кількість днів невикористаної щорічної відпустки, помножити на 308,15 грн. - сума середньоденної заробітної плати).

Щодо вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат, то колегія суддів вважає, що дана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).

Згідно із статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як вже було зазначено вище, постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2011 у справі №2а-9431/10/1070, яка набрала законної сили, зобов'язано поновити ОСОБА_2 на державній службі в митних органах України на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці, однак, вказане рішення суду не містить зобов'язання відповідача щодо виплати позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу (з 28.10.2010 по 02.02.2011).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дохід, який може бути підставою для компенсації у відповідності до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», позивачу не нараховувався, відповідно підстави для нарахування компенсації відсутні, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно вимоги позивача зарахувати час вимушеного прогулу до спеціального трудового стажу та зобов'язати відповідача зробити всі відрахування відповідно до діючого законодавства, для зарахування цього стажу при отриманні пенсії в майбутньому, а також привести запис у трудовій книжці до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція), колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявний протокол від 22.04.2015 № 41 засідання постійно діючої комісії Київської митниці ДФС по визначенню стажу роботи/служби для встановлення надбавки за вислугу років, рішенням якої ОСОБА_2 визначено стаж роботи (державної служби) станом на 22.04.2015 (на дату звільнення з митних органів за угодою сторін) з урахуванням записів в трудовій книжці працівника, включаючи період вимушеного прогулу (04 роки 05 місяців 22 дні).

Крім цього, як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів звернення з такими вимогами безпосередньо до відповідача у порядку, встановленому законодавством, а також, вказані вимоги є передчасними, оскільки з них випливає, що позивач допускає можливе в майбутньому порушення його прав, що є неприпустимим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянтів судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015).

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру; у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив 1 378 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру (стягнути з відповідачів 758 686,69 грн., які складаються з: 412 179,52 грн. - заборгованість по заробітній платі у зв'язку із незаконним звільненням і затримкою виконання рішення щодо поновлення на посаді; 37 024,00 грн. - грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки; 309 483,17 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат) та дві вимоги немайнового характеру (зарахувати час вимушеного прогулу до спеціального трудового стажу та зобов'язати відповідачів зробити всі відрахування відповідно до діючого законодавства для зарахування цього стажу при отриманні пенсії в майбутньому; привести запис у трудовій книжці до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок).

Отже, ставка судового збору за подачу позову становить 7 992, 40 грн.:

- за дві вимоги немайнового характеру - (1 378 грн. х 2) = 1 102, 40 грн.

- за вимогу майнового характеру - (1 378 грн. х 5 м.з.п.) = 6 890, 00 грн..

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідачам потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційних скарг у розмірі по 8 791, 64 грн. (7 992, 40 грн. х 110 %)

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державної фіскальної служби України, Київської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 - без змін.

Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 8 791, 64 грн.

Стягнути з Київської митниці Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 8 791, 64 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 23.03.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.