Ухвала суду № 65499834, 21.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Унікальний номер справи 752/6061/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/796/3321/2017 Головуючий в 1 інстанції - Шкірай М.І.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, змінивши підстави позову в ході судового розгляду, в якому просила визнати недійсним кредитний договір № ML-008/434/2006 від 04.06.2006 року, з урахуванням змін внесених до нього згідно з Додатковим договором № 1 від 05.01.2009 року та Додатковим договором № 2 від 14.07.2009 року з моменту його укладення. ,

В обґрунтування позову позивач вказувала, що між нею та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір № ML- 008/434/2006 від 04.06.2006 року, Додатковий договір № 1 від 05.01.2009 року та Додатковий договір № 2 від 14.07.2009 року до вказаного кредитного договору.

Позивач вважає, що вказані угоди є недійсними, оскільки станом на день їх укладення законодавством не передбачалась можливість для учасників цивільних відносин виражати свої договірні зобов'язання в іноземній валюті, в тому числі в доларах США.

Крім того позивач вказує, що перед укладення кредитного договору її не було надано інформацію визначену в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з боку відповідача мала місце нечесна підприємницька практика, що свідчить про недійсність договору відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням , позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

В скарзі вказувала на не повне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Суд не врахував, що зобов'язання за кредитним договором були виражені в іноземній валюті, а тому такий договір є нікчемний відповідно до ст. 228 ЦК України.,

Висновок суду про відсутність порушень з боку відповідача ст. 11, 18, 19. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» є недоведений.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач її представник та третя особа доводи скарги підтримали.

Представник відповідача доводи скарги заперечувала.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відмовляючи в задоволенні позову суд вважав встановленими такі обставини: 14 червня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «ОТП Банк». укладено кредитний договір відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 60000 доларів США на придбання нерухомого майна, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 11% річних з кінцевим терміном повернення до 14 червня 2021 року.

05 січня 2009 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору , якию внесено зміни до вказаного договору в частині графіку погашення платежів.

14 липня 2009 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору № МL-008/434/2006 від 14 червня 2006 року, яким внесено зміни до вказаного договору в частині графіку погашення платежів.

Статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Кредитний договір між сторонами укладено 14 червня 2006 року, вже після введення заборони на валютне кредитування фізичних осіб, тому обставина укладення договору в доларах США не свідчить про недійсність договору.

З копії анкети-заяви фізичної особи на отримання кредиту від 31 травня 2006 року вбачається, що позивача повідомлено про інформацію визначену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». (а.с 78)

Також судом не встановлено, що при укладенні договору було порушено вимоги ст. 19 Закону України «Про Захист Прав споживачів» та мала місце нечесна підприємницька практика, а договір містить несправедливі умови.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок районного суду про безпідставність заявлених позовних вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи скарги з приводу недійсності кредитного договору, через те, що валютою виконання зобов'язання була визначена грошова одиниця : долар США, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, що має місце у даному випадку.

Така ліцензія та дозвіл НБУ в АКБ «Райффайзенбанк України» під час надання кредиту була, що підтверджується копіями цих документів на а.с. 75, 76.

Доводи скарги про те, що анкета-заява, не містить положень, які обов'язково повинні бути узгоджені відповідно п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів не приймає, оскільки на момент укладення договору ст. 11 вказаного закону діяла в такій редакції:

2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Суд вірно встановив, що позивачу така інформація була повідомлена. Про що вона особисто, своїм підписом підтвердила в анкеті заяві, яка долучена до справи на а.с. 78.

Доводи скарги з приводу того, що в договір включено несправедливі умови, щодо застосування додаткових штрафних санкцій за невиконання умов договору, то колегія суддів, перевіривши вказані доводи встановила, що додатковий штраф за невиконання умов договору передбачений в разі прострочення більш ніж на 15 та 30 днів, тобто застосування вказаного штрафу пов'язане з терміном прострочення виконання. Оскільки з цими умовами позивач була ознайомлена при укладенні договору то вважати їх несправедливими підстав не має, так як позивач розуміла порядок застосування і розмір штрафних санкцій і жодної нечесної підприємницької діяльності в даному випадку відповідач не допускав.

Доводи скарги в частині , передбачення додатком до кредитного договору комісії за дострокове погашення кредиту, колегія суддів також не приймає, оскільки наявність таких положень договору не доводить його недійсність в цілому.

Крім того з позивача в даній справі рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 31 травня 2016 року достроково стягнута заборгованість за кредитним договором, а тому за обставинами даної справи, умова на яку посилається позивач про комісію за дострокове погашення кредиту не виконувалась і вже не може бути виконана, а тому її наявність не може стати підставою для недійсності всього кредитного договору, за яким судом вже стягнуто всю суму боргу.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дав належну оцінку доводам позивача та наданим доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Допущена в рішенні суду описка, щодо дати його постановлення,замість 28.11.2016 року, помилково зазначено 23.11.2016 року, що підтверджується резолютивною частиною рішення. яка датована 28.11.2016 року та протоколом судового засідання, повинна бути виправлена судом після повернення даної справи до районного суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: