Ухвала суду № 65499812, 21.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 760/21067/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Шереметьєва Л.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3502/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача 100 000 грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 25 травня 1980 року по 26 червня 1980 року. Загальний стаж військової служби з серпня 1967 року по 16 травня 1991 року. Звільнений в запас з правом носіння військової форми та закріплений за Мелітопольським міським військкоматом.

В результаті проходження військової служби отримав ряд захворювань: гіпертонічна хвороба II ступеня, високого ризику, гіпертрофію лівого шлуночку. ІХС: дифузний кардіосклероз, ексатрасистологія. СНІ. ФК І. Хронічний простатит. СКД. Хронічний подагричний артрит, поліатрит з переважним ураженням суглобів ступнів. Облітеруючий артеросклероз артерій нижніх кінцівок. Ішемія І ст. Цукровий діабет, тип-2, легка форма, гепатоз, поширений остеохондроз хребта, корінцевий больовий синдром, початкова катаракта ОІ, Ангіопатія сітківки, ДДПП, вертеброгенна люмбалгія справа, помірний больовий синдром.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причин зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 09 квітня 2012 року зазначені захворювання пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

В зв'язку з цими захворюваннями він неодноразово проходив лікування в амбулаторних умовах та стаціонару в різних лікувальних установах. Після лікування його стан не покращився.

У зв'язку із погіршенням стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, у нього постійно виникають головні болі та неврози. Він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт. Вся пенсія, яку він отримує як інвалід II групи, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, лікування.

Вважає, що статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» на відповідача, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, покладається обов'язок відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я внаслідок поранення, отриманого під час проходження військової служби.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.02.2017 року позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди - задоволено частково.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник МОУ подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є спеціальним законом, а сама норма ст. 17 даного Закону носить імперативний характер та встановлює, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди провадиться у встановленому законом порядку. При цьому в статті не зазначено про розповсюдження дії даної норми на осіб звільнених з військової служби. Судом не враховано того, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтвердили б факт вчинення посадовою чи службовою особою МОУ незаконних дій чи бездіяльності у відношенні позивача, що суперечить вимогам статей 58-60 ЦПК України. Позивачем не надано до суду, жодних доказів, які б підтвердили, що він проходив військову службу в ЗСУ або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Також, з матеріалів справи не вбачається, що позивач проходив чи проходить службу в резерві. Крім того, позивачем не надано документу, який би посвідчив, що на час проходження служби у ДРА він був громадянином України. Також посилався на те, що при встановленні вини Міноборони СРСР в отриманні захворювань позивача, належним відповідачем у зазначеній справі може бути лише Міноборони РФ, оскільки на Україні було створено Міністерство оборони України тільки у 1991 році без зазначення, що воно є правонаступником Міноборони СРСР.

В апеляційному суді представник відповідача доводи скарги підтримав.

Позивач просив розглянути справу без його участі.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я, розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних чи душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеню вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач проходив військову службу в тому числі і в Збройних Силах України.

16 травня 1991 року наказом №016 л/с начальника ПУВВ МВД СССР від 16 квітня 1991 року позивач звільнений з посади старшого (помічника) командира корабля екіпажа літака з правом носіння військової форми одягу.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причин зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України протокол №643 від 09 квітня 2012 року зазначені захворювання колишнього військовослужбовця пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АД №140950 від 09 липня 2012 року ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності, причиною захворювання вказано у зв'язку з виконанням службових обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно витягу з медичної карти №6504 Українського державного медико-соціального центру ветерани війни Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_1 має діагноз: гіпертонічна хвороба II ступеня, високого ризику, гіпертрофію лівого шлуночку. ІХС: дифузний кардіосклероз, ексатрасистологія. СНІ. ФК І. Хронічний простатит. СКД. Хронічний подагричний артрит, поліатрит з переважним ураженням суглобів ступнів. Облітеруючий артеросклероз артерій нижніх кінцівок. Ішемія І ст. Цукровий діабет, тип-2, легка форма, гепатоз, поширений остеохондроз хребта, корінцевий больовий синдром, початкова катаракта 01, Ангіопатія сітківки, ДДПП, вертеброгенна люмбалгія справа, помірний больовий синдром. Зазначені хвороби підтверджуються виписками з Запорізької обласної клінічної лікарні, Комунальної установи «Запорізький обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» Запорізької обласної ради.

Судом встановлено та підтверджено наданими позивачем доказами, причиною встановлення інвалідності стали захворювання, які пов'язані з проходженням ним військової служби.

Крім того, з лікарняних виписок вбачається, що позивач неодноразово проходив лікування в амбулаторних умовах та стаціонарі в різних лікувальних установах.

Тобто судом встановлено, що позивачу завдана моральна шкода , внаслідок погіршення стану його здоров'я.

Наявність причинно-наслідкового зв'язку між виконанням обов'язків військової служби та наслідками (у тому числі і у заподіянні позивачеві моральної шкоди) підтверджується також призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено фак.. завдання йому маральної шкоди. При цьому встановлюючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості..

Виходячи з наявних в матеріалах справи письмових доказів, вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновок суду про наявність передбачених Законом підстав для відшкодування такої шкоди позивачу в розмірі, визначеному судом відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи скарги про те, що ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є спеціальним законом, а сама норма ст. 17 даного Закону носить імперативний характер та встановлює, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної шкоди провадиться у встановленому законом порядку, при цьому в статті не зазначено про розповсюдження дії даної норми на осіб звільнених з військової служби, колегія не приймає виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 3 ст. 17 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

2. Дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

3. Дія цього Закону не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Таким чином, позивач є інвалідом, який отримав інвалідність внаслідок проходження військової служби, а тому на нього поширюється також дія вказаного Закону

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зі змінами та доповненнями, затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, в якому зазначено, що на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

Таким, чином оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт проходження військової служби на території Демократичної республіки Афганістан у період з 25 травня 1980 року по 26 червня 1980 року на позивача поширюються положення ЗУ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Доводи скарги про те, що судом не враховано того, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтвердили б факт вчинення посадовою чи службовою особою МОУ незаконних дій чи бездіяльності у відношенні позивача, що суперечить вимогам статей 58-60 ЦПК України, а також про те, що при встановленні вини Міноборони СРСР в отриманні захворювань позивача, належним відповідачем у зазначеній справі може бути лише Міноборони РФ, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано до суду, жодних доказів, які б підтвердили, що він проходив військову службу в ЗСУ або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є безпідставними та спростовується матеріалами справи.

Так, згідно з листом Генерального штабу Збройних Сил України Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142, документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що згідно військового квитка, позивач проходив військову службу, та згідно довідки МСЕК, отримав захворювання внаслідок виконання обов'язків військової служби, тобто позивач, відповідно, зазнав моральної шкоди внаслідок отримання такого захворювання.

Також з копії військового квитка позивача вбачається, що, звільнившись у запас в 1991 році, він продовжував перебувати на військовому обліку. Крім того, у 2014 році позивач отримував наступну військове звання вже у складі Збройних сил України (а.с. 10). Інвалідність у зв'язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби, позивачу встановлено тільки в 2012 році.

Доводи скарги про те, що позивачем не надано документу, який би посвідчив, що на час проходження служби у ДРА він був громадянином України при вирішенні даної справи, правового значення не мають, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що позивач є громадянином України і на останнього поширюються положення ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким, чином на думку колегії суддів, позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди, оскільки внаслідок захворювань позивач проходить стаціонарні лікування, стан його здоров'я не покращується, він страждає на головні болі, запаморочення, погіршення пам'яті, не може належним чином матеріально забезпечувати свою родину, тобто порушені його нормальні життєві зв'язки і він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Наявність причинно-наслідкового зв'язку між виконанням обов'язків військової служби та наслідками у вигляді ушкодженням здоров'ю позивача, а відтак, і заподіянні йому моральної шкоди, підтверджена довідкою акту огляду МСЕК та наданням позивачу пільг ветерана війни інваліда війни.

Також колегія суддів бере до уваги той факт, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру завданої моральної шкоди сторонами не оскаржувалось, і відповідно не перевірялось в цій частині.

Суд при винесенні рішення правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: