Постанова № 65499742, 23.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2017 року № 826/11237/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Лагуна» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про скасування записів в Державному реєстрі іпотек,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося приватне підприємство «Лагуна» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в якому просить (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) суд: - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2014 року індексний номер: 12200537, 12200702 та від 07.04.2014 року індексний номер: 12210564, 12210573, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 щодо зміни умов обтяження об'єкту із місцезнаходженням: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - перереєстрація іпотеки не відповідають вимогам закону у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії з майном. Крім того, на думку позивача, документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно в спірній ситуації має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач та представник третьої особи до суду не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні, з огляду на неявку відповідача та третьої особи, судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

26.04.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", як кредитодавцем, та співвідповідачем: ОСОБА_2, як позичальником, було укладено договір про надання споживчого кредиту №11148811000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 120 000,00 швейцарських франків, який зобов'язувався повернути в повному обсязі в строк до 25.04.2014 року зі сплатою 8,99% річних.

П.1.5. кредитного договору передбачено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 у банку.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", як іпотекодержателем, та приватним підприємством "Лагуна", як іпотекодавцем, 28.04.2007 року був укладений договір іпотеки.

Згідно витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №12691829 від 25.05.2007 року на підставі договору іпотеки внесено відповідний запис про обтяження, а також внесено реєстраційний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Згідно п.1.1. Договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно - нежитлова будівля кафе з перукарнею - нежитлові приміщення (цегла) в цілому, загальною площею 463,3 кв.м., які є власністю іпотекодавця та розташовані в АДРЕСА_1. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 0,1134 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки визначена в розмірі 1 916 955 грн.

Між публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк", як продавцем, та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г.

Відповідно до п.2.1. договору продавець погодився продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець цим погодився придбати права вимоги за кредитами, прийняти їх та сплатити ціну купівлі.

Згідно п.2.3. договору від 08.12.2011 року права вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця та з урахуванням інших зобов'язань продавця та покупця, викладених у цьому договорі; зобов'язання продавця передати права вимоги за кредитами є виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами на дату закриття.

Датою закриття розділу 1 договору від 08.12.2011 року є 19 грудня 2011 року.

Зі змісту договору вбачається, що серед іншого, його додатками які свідчать про передачу прав вимог за кредитами є, зокрема, Перелік права вимоги за кредитами (додаток І), форма Акту приймання-передачі Прав вимоги за кредитами (додаток ПІ), та інше.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договорів купівлі - продажу прав вимоги від 08.12.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до державного реєстру іпотек були внесені реєстраційні записи/зміни щодо іпотекодержателя спірного майна, а саме - внесено ПАТ «Дельта Банк» як нового іпотекодержателя (№12210564 від 07.04.2014 року та №12200537 від 05.04.2014 року).

Позивач вважає оскаржувані рішення протиправними та такими, що прийняті всупереч чинному законодавству, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства станом на час прийняття оскаржуваного рішення та звертає увагу на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).

Частиною 1 ст. 2 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV).

Орган державної реєстрації прав, в силу приписів ст. 8 Закону № 1952-IV:

1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;

2) забезпечує ведення Державного реєстру прав;

3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом;

4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна;

5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

При цьому, ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV встановлено, що державний реєстратор, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до п. 5.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, що зазначений в п.1.3 цього договору, яке виникає у іпотекодержателя у випадку невиконання (або частково невиконання) боржником своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим договором, шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя; шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, сторони домовились, що добровільна передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється в порядку. Наведеному в п. 5.3.1 (застереження про добровільну передачу).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 3 Закону №898-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону №898-IV).

Так, згідно ч. 1 ст. 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 36 Закону №898-IV).

Між тим, в контексті ч. 3 ст. 36 Закону №898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що Законом №898-IV передбачене позасудове врегулювання, яке має відображатися в іпотечному договорі, як застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або здійснюватися згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню.

Дійсно, судом встановлено, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Проте, слід звернути увагу на обставини наявності чи відсутності повноважень для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Так, згідно п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек №410, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 №410 (у редакції чинній на момент реєстрації договору іпотеки) встановлено, що державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою може здійснюватися будь-яким реєстратором. Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно" від 04.07.2012 №5037-VI статтю 15 Закону №1952-IV доповнено новою частиною дев'ятою наступного змісту:

"Державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії".

Згідно п. 1 розділу II Закону N 5037-VI останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1 і 3 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2013 року, та абзаців четвертого - шостого підпункту 12 пункту 4 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2014 року.

Судом встановлено, що вказаний закон набрав чинності 08.08.2012 в частині доповнення частиною дев'ятою Закону N 1952-IV.

При цьому, відповідно ч. 5 ст. 3 Закону N 1952-IV заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Ідентична за змістом правова норма закріплена в ч. 1 ст. 16 Закону N 1952-IV.

Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Аналогічний висновок міститься в листі Міністерства юстиції України від 31.12.2015 №5462/К-25196/13 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.04.2016 №К/800/10620/16.

В контексті вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що нотаріальна дія щодо реєстрації права власності на підставі договору іпотеки за третьою особою мала вчинятися тим нотаріусом, яким посвідчено договір іпотеки.

При цьому, згідно відомостей Єдиного реєстру нотаріусів, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Тихан О.М., яким було посвідчено договір іпотеки, на даний час здійснює свою діяльність.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмітити, що у відповідача станом на час прийняття оскаржуваних рішень були відсутні повноваження для прийняття останнього, оскільки ним не вчинялися нотаріальні дії з нерухомим майном (квартирою), яке є предметом іпотеки.

Поряд з цим, відповідно до п.5 5 ч. 1 ст. 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Водночас, суду не доведено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу під час державної реєстрації обтяження - іпотеки на підставі договору купівлі-продажу права вимоги за кредитами, укладеного 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., вчинено інші нотаріальні дії, зокрема, щодо нотаріального посвідчення права, яке ним зареєстровано.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, в ході розгляду адміністративної справи судом встановлено, що спірні рішення прийняті відповідачем за відсутності на те повноважень та без дотримання вимог п. 9 ст. 15 Закону N 1952-IV (яка була чинною та підлягала обов'язковому застосуванню станом на момент державної реєстрації іпотеки, 27.12.2012 року).

Додатково суд зазначає, що листом №29448/0/11-16, 31352/0/11-16, 31351/0/11-16 від 28.12.2016 року Головне територіальне управління юстиції у м. Києві повідомило директору приватного підприємства «Лагуна», що за результатами проведеної в межах компетенції перевірки встановлено, що дії нотаріуса, направлені на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, нежитлову будівлю кафе з перукарнею - нежитлові приміщення (цегла) в цілому, зазначені в плані літерою «А», загальною площею 463,3 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,1134 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, здійснено з порушенням норм абзаців 2 та 3 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на час вчинення реєстраційних дій).

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення не відповідають критеріям, встановленим ч. 3 ст. 2 КАС України, а відтак підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 року (справа №826/22237/15), постановах Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2016 року (справа №826/12405/15), від 07.06.2016 року (справа №826/25450/15).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги, у той час коли, відповідачем на підставі ч. 2 ст. 71 КАС України доводи позивача не спростовано.

З урахуванням вищевказаного, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Окремо суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду.

Згідно з позицією Верховного суду України, що викладена у постанові від 14 червня 2016 року у справі №826/4858/15 (21-41а16) за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, суд дійшов висновку, що спір між сторонами випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України 14 червня 2016 року, приходжу до висновку про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

За визначенням частини першої статті 3 третьої Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частина друга статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що державний реєстратор серед іншого: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Наведені правові норми вказують, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому у межах спірних правовідносин є суб'єктом владних повноважень.

У постанові від 14 червня 2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач оскаржує рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень з мотивів відсутності правових підстав для реєстрації права обтяження на підставі договору іпотеки та договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з посиланням, зокрема, на порушення норм Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про нотаріат".

Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.

Наявність у справі серед інших доказів договору іпотеки, не свідчить про пов'язаність спірних правовідносин із невиконанням умов цивільно-правової угоди, оскільки такий договір відповідно до норм статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" може розглядатись як підстава для державної реєстрації прав.

Враховуючи вкладене, оскільки даний спір виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем, як державним реєстратором функцій, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд вважає, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 9, 71, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги приватного підприємства «Лагуна» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондратюка Віктора Станіславовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2014 року індексний номер: 12200537, 12200702 та від 07.04.2014 року індексний номер: 12210564, 12210573, щодо зміни умов обтяження об'єкту із місцезнаходженням: АДРЕСА_1.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Лагуна» (код ЄДРПОУ 25065012) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2760,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов