Постанова № 65499389, 14.03.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2282/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю: секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Федорової І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької виховної колонії про визнання дій неправомірними, стягнення заобітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької виховної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Полтавській області про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення 9 558,90 грн. грошовою компенсації за невикористані дні відпустки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 305 353,75 грн та стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у січня 2009 року звільнена з посади головного бухгалтера Кременчуцької виховної колонії (№69), на момент звільнення, і по даний час, відповідачем не здійснено нарахування та виплата компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до ст.117 КЗпП України відповідач повинен виплати їй середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні позивач відмовилася від вимоги щодо стягнення на її користь моральної шкоди в сумі 5000 грн, інші вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.

В судовому засіданні протокольною ухвалою відповідача Кременчуцьку виховну колонію Управління державної пенітенціарної служби України в Полтавській області замінено на належного відповідача Кременчуцьку виховну колонію.

В судовому засіданні представник відповідача просила відмови у задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях відповідач зазначає, що головний бухгалтер Кременчуцької виховної колонії (№69) ОСОБА_1 була переміщена з Кременчуцької виправної колонії та призначена на посаду головного бухгалтера Кременчуцької виправної колонії, в рамках одного відомства, а не звільнена. Таким чином, позивач не може претендувати на компенсацію невикористаних відпусток за час проходження служби. Крім того, заяв від позивача про перерахунок невикористаної відпустки до Кременчуцької виправної колонії (№69) не надходило.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що наказом Управління департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області від 16 січня 2009 року майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-062793), головним бухгалтером Кременчуцької виправної колонії (№69), увільнивши її від посади головного бухгалтера Кременчуцької виховної колонії, з 23 січня 2009 року /а.с.9/.

Відповідно до наказу Кременчуцької виховної колонії УДДУПВП у Полтавській області від 23 січня 2009 року №9о/с по особовому складу звільнено майора внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Кременчуцької виховної колонії 22 січня 2009 року у зв'язку з призначенням на посаду головного бухгалтера Кременчуцької виправної колонії (№69) з 23 січня 2009 року.

Невикористана чергова відпустка: за 2005 рік - 10 діб, за 2006 рік - 18 діб, за 2007 рік - 32 доби, за 2008 рік - 30 діб /а.с.8/.

Відповідно до довідки №9/819, яка видана Кременчуцькою виправною колонією (№69), невикористана відпустка майора внутрішньої служби ОСОБА_1, на час переведення її до Кременчуцької виправної колонії №69, а саме на 23 січня 2009 року становить 90 діб: за 2005 рік - 10 діб, за 2006 рік - 18 діб, за 2007 рік - 32 доби, за 2008 рік - 30 діб, у 2009 році відпустка не надавалася /а.с.20/.

У зв'язку з тим, що Кременчуцькою виправною колонією (№69) не здійснено розрахунок та виплату компенсації за невикористані відпустки при звільненні позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача суд виходив із наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Порядок та умови надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ врегульоване розділом VI Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №144 (надалі по тексту - Порядок №114), зокрема, пунктом 56 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Разом з тим, питання щодо виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки пунктом 56 Положення № 114 не врегульовані.

Враховуючи те, що Верховний Суд України у постанові від 14 жовтня 2014 року (справа № 21-413а14) висловив правову позицію, щодо приписів пункту 56 Положення № 114, які, на його думку, є юридично недосконалими, а тому при застосуванні законодавства його тлумачення має здійснюватися з урахуванням змісту норм, що є вищими, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ, мають право на отримання грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.

Так, із матеріалів справи вбачається, що майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-062793) звільнено з посади головного бухгалтера Кременчуцької виховної колонії 22 січня 2009 року у зв'язку з призначенням на посаду головного бухгалтера Кременчуцької виправної колонії (№69) з 23 січня 2009 року (наказ №9 о/с від 23 січня 2009 року /а.с.8/.

В даному наказі визначено, що невикористана чергова відпустка ОСОБА_1 складає: за 2005 рік - 10 діб, за 2006 рік - 18 діб, за 2007 рік - 32 доби, за 2008 рік - 30 діб (всього 90 діб).

Крім того, інформація щодо невикористаних відпусток ОСОБА_1 підтверджується довідкою №9/819 Кременчуцької виховної колонії /а.с.20/.

Відповідно до довідки Кременчуцької виправної колонії від 07 лютого 2017 року №9/23 нараховано ОСОБА_1 грошове утримання за січень 2009 року 10575,47 грн /а.с.56/.

В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів щодо виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку під час звільнення з посади головного бухгалтера Кременчуцької виховної колонії відповідно до наказу №9 о/с від 23 січня 2009 року.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суд вважає, що позивач при звільненні мала право на отримання компенсації за 90 днів невикористаної відпустки (за 2005 рік - 10 діб, за 2006 рік - 18 діб, за 2007 рік - 32 доби, за 2008 рік - 30 діб), тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Кременчуцької виховної колонії щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 9 558,90 грн.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки при її звільненні.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 №21-1765а15.

З урахуванням абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).

Судом встановлено, що згідно з довідкою Кременчуцької виховної колонії від 24 жовтня 2016 року №9/6-22-16/С-20 середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 106,21 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку складає 305353,75 (106,21 середньоденна заробітна плата х 2875 (кількість робочих днів з 2009 рік - 343 дні, 2010 рік - 365 днів, 2011 рік - 365 днів, 2012 рік - 366 днів, 2013 рік - 365 днів, 2014 рік - 365 днів, 2015 рік - 365 днів, 2016 рік - 341 днів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача потрібно стягнути із Кременчуцької виховної колонії середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 305353,75 грн.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач, як податковий агент згідно з нормами Податкового кодексу України та як страхувальник згідно з Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини першої статі 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Кременчуцької виховної колонії щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку.

Стягнути з Кременчуцької виховної колонії на користь ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 9 558,90 грн. (дев'ятьтисяч п'ятсот п'ятдесят вісім гривень дев'яносто копійок).

Стягнути з Кременчуцької виховної колонії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 305 353,75 грн. (триста п'ять тисяч триста п'ятдесят три гривні сімдесят п'ять копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької виховної колонії на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 березня 2017 року.

Суддя С.С. Бойко