Рішення № 65497355, 14.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 615/923/16-ц Головуючий суддя І інстанції Товстолужський О. В.

Провадження № 22-ц/790/832/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: визнання права власногсті

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Гуцал Л.В., Котелевець А.В.,

за участю секретаря: Пашнєвої Ю.Є. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Валківського районного суду Харківської області від 18 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

встановила:

У липні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, мотивуючи який зазначили, що з 06 грудня 1996 року разом з донькою проживають та зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_1, який було побудовано та введено в експлуатацію колгоспом «Маяк» у 1991 році, але право власності у встановленому законом порядку не зареєстровано. Посилаючись на те, що вони добросовісно, відкрито та безперервно володіють і користуються будинком протягом 19 років, здійснили його капітальний ремонт, несуть витрати з його утримання, побудували надвірні будівлі, з урахуванням уточнених у серпні 2016 року позовних вимог, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати за ними за набувальною давністю право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 18 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначив серед іншого, що в 1991 році спірний будинок прийнято в експлуатацію, а відсутність реєстрації права власності на нього не є перешкодою для задоволення заявлених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку не зареєстроване, а тому відсутні підстави для визнання такого права за позивачами за набувальною давністю.

Проте повністю погодитись з такими висновками не можна з наступних підстав.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 06 грудня 1996 року проживають та зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_1.

Згідно листа комунального підприємства «Валківське бюро технічної інвентаризації» від 09 вересня 2011 року технічна інвентаризація та реєстрація права власності на вказаний будинок не проводились.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За замістом зазначеної статті набувальна давність поширюється на випадки фактичного незаконного володіння особою чужим майном, при цьому володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, за яких виникло володіння чужою річчю не давали сумніву щодо правомірності набуття права володіння цим майном.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

З підстав набувальної давності може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю (п.14 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07 лютого 2014 року).

Отже, відсутність зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на спірний будинок не є підставою для відмови у задоволенні позову про визннання права власності за набувальною давністю.

Разом з тим, в розумінні ст. 344 ЦК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є добросовісними володільцями спірного житлового будинку, оскілки при заволодінні нерухомим майном знали про відсутність у них підстав для набуття права власності, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання за позивачами права власності на цей будинок за набувальною давністю.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 18 листопада 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді