Рішення № 65496943, 21.03.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3027/16-ц

Провадження № 2/645/197/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 березня 2017 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - Федорової О.В.

при секретарі судового засідання - Петленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 249 600 грн., три відсотки річних в сумі 22464 грн. за договором позики від 16.03.2012 року, оформленим між сторонами розпискою в порядку ст. 1047 ЦК України, а також моральної шкоди, яку позивач оцінює у 29000 грн.. В обґрунтування позову зазначила, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за вищевказаним договором від 16.03.2012 року, грошові кошти у встановлений у розписці строк позивачеві не повернув, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що зі слів відповідача їй відомо, що борг за договором позики відповідач повернув позивачеві близько півтора роки тому через гр. ОСОБА_4, у якого наявні розписки, що свідчать про повернення боргу. Крім того, представник заперечувала проти стягнення з відповідача моральної шкоди, посилаючись на те, що ані чинним законодавством, ані укладеним між сторонами договором позики не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, суд вважає необхідним зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 16.03.2012 року передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10000 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки, яка долучена до матеріалів справи.

Відповідно до змісту розписки ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу грошові кошти до 16.09.2012 року.

В подальшому, сторонами у цій же розписці продовжено строк повернення відповідачем позики позивачеві до 16.03.2013 року.

Позивач в обґрунтування позову стверджувала, що неодноразово зверталась до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак відповідач до теперішнього часу борг позивачу не повернув.

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 610, 612 ЦК України - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Сторони у розписці узгодили, що сума боргу підлягає стягненню в еквіваленті долару США на день повернення боргу.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, саме у національній валюті України підлягає стягненню борг.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-79 цс 14 від 2 липня 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Як роз'яснено у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Позивачем у своєму позові вказано гривневий еквівалент заявленої до стягнення основної суми боргу у розмірі, згідно із офіційним курсом долару станом на 14.06.2016 року, який станом на вказану дату за офіційним курсом Національного банку України складав - 24,96 грн.

Визначаючи еквівалент суми боргу у гривні за офіційним курсом Національного банку України, суд виходить з того, що на дату складання позову, відповідач має сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 10000,00 доларів США, що за курсом НБУ, станом на момент складання позову становить 10000,00 х 24,96 = 249600 грн..

З урахуванням наведеного, та приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача 249600 грн. є законною, обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

У зв'язку із простроченням відповідачем сплати суми основного боргу позивачем за період з 16.06.2013 року по 15.06.2016 року нараховано 3 % річних від простроченої суми у розмірі 22464,00 грн..

Таким чином, позовну вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 22464,00 грн. 3 % річних є законною, обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 29000 грн. моральної шкоди суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм, ні чинним законодавством ні договором позики від 16.03.2012 року не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року № 6-1790цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача 29000 грн. моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір в сумі 2720,64 грн. з відповідача пропорційно до задоволеної суми позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) борг за договором позики у сумі 249 600 гривень, три відсотки річних в сумі 22 464 гривень, витрати по сплаті судового збору в сумі 2720,64 грн..

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В. Федорова