Рішення № 65494524, 21.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/899/16-ц 22-ц/774/303/К/17

Справа № 184/899/16-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц/774/303/К/17 Гаєвий О.В.

Категорія № 27 (ІV) Доповідач Бондар Я.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П.., Митрофанової Л. В.,

секретар : Чубіна А.В.,

за участю: відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк», в інтересах якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіна М.А. (надалі -ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулась до суду із указаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28.12.2007 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3, яка у зв'язку із укладанням шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3, уклали кредитний договір № 84/гр, за умовами якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 100000 грн., терміном до 27.12.2017 року зі сплатою 18,00 % на рік, із цільовим використанням на придбання квартири №22, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року.

В метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №84/гр. між банком та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, за умовами якого вона передала в іпотеку вищезазначену квартиру.

В порушення умов договору ОСОБА_3 свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує, не повертає банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, тому станом на 18.03.2016 року, утворилась заборгованість у розмірі 262946,80 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що належить ОСОБА_3,, шляхом її продажу ПАТ «ВіЕйБі Банк» від свого імені будь-якій особі - покупцю за початковою ціною , визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки , проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому ст..38 ЗУ «Про іпотеку», з наданням позивачу усіх прав продавця. Передати предмет іпотеки - квартиру в управління ПАТ «ВіЕйБі Банк»на умовах безоплатності послуг управителя на період до її продажу. Стягнути судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповним дослідженням фактичних даних, а також невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вважає, що судом невірно застосовано перебіг строку позовної давності до вимог позивача, не взявши до уваги строк дії договору до 27 грудня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.12.2007 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 84, за умовами якого позичальник отримала в кредит кошти у розмірі 100000 гривень на проведення розрахунків по договору купівлі продажу квартири від 28 грудня 2007 року, згідно якого ОСОБА_3 придбає у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яке стане власністю ОСОБА_3 в майбутньому. Кредит надано на строк до 27.12.2017 року зі сплатою 18,00 % на рік ( а.с.7-11)..

З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №84/гр. між банком та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, за умовами якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1( а.с.15-19).

В порушення умов договору ОСОБА_3 з січня 2008 року свої зобов'язання за вказаним договором не виконує, не повертає банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, тому за кредитним договором № 84, станом на 18.03.2016 року, утворилась заборгованість у розмірі 262946,80 грн.(а.с.27-29).

Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, майно поручителя в порядку, передбаченому законодавством та Договором іпотеки ( а.с.10).

Відповідно до п.4.1.6 умов іпотечного договору у разі порушення позичальником зобов'язань за Кредитним договором чи іпотекодавцем за цим Договором, а також обов'язків іпотекодавця/позичальника іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а у разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки ( а.с.16).

Як видно з матеріалів справи позивачем 27 січня 2016 року на адресу відповідача надсилалась вимога про усунення порушень, погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 126324,40 грн. та у зв'язку із невиконанням погашення існуючої заборгованості, право позивача на звернення стягнення на іпотечне майно. Згідно зворотного поштового повідомлення вимогу відповідач отримала 03 лютого 2016 року, що підтверджено її підписом.

За умовами п.2.3.2 договору іпотеки узгоджена сторонами вартість квартири , що є предметом іпотеки становить 126 174 грн. ( а.с.15).

Згідно свідоцтва про шлюб 20 червня 2015 року відповідач ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_3, змінивши прізвище на «ОСОБА_3» ( а.с.58).

Відмовляючи ПАТ «ВіЕйБі Банк» в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, керувався ст..267 ЦК України та виходив з пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

В ході судового розгляд встановлено, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» належним чином виконав перед ОСОБА_3 свої зобов'язання, надавши кредит в обумовленому розмірі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих кредитних коштів, якому відповідає право кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) вимагати їх повернення.

В порушення умов договору, ст.1054 ЦК України ОСОБА_3 зобов'язання належним чином не виконує, допускаючи їх грубе порушення, сплативши вперше та востаннє єдиний платіж за кредитним договором у грудні 2007 році, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.27).

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначені види забезпечення виконання зобов'язання, серед яких, зокрема, застава. До окремого виду застави закон відносить іпотеку як заставу нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 ЦК України).

Згідно роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві, що також встановлюється ст.20 ЦК України, ст.ст.3,4 ЦПК України і взаємоузгоджується з визначеним ст.10 ЦПК України принципом диспозитивності цивільного процесу.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі ст.599 ЦК України. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому, здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту, на чому також ґрунтуються правові висновки Верховного суду України в постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-1080цс15.

Положеннями п.4.1.6 іпотечного договору (а.с.15), які кореспондуються з ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку», передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково.

Згідно ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.

Аналізуючи перелічені вище докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність неналежного виконання відповідачем ОСОБА_3 кредитно-договірних зобов'язань.

Проте, із визначеним позивачем ПАТ «ВіЕйБі Банк» розміром заборгованості у сумі 262946,80 грн. погодитися не може, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Отже, оскільки за умовами договору, укладеного між сторонами погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником кожного місяця до дати встановленої в Графіку, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не меншій суми чергового платежу, встановленого у Графіку п.2.5.1 кредитного договору, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням дати оплати чергового щомісячного платежу позичальником востаннє у грудні 2007 року та дати звернення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до суду із позовом у травні 2016 року, колегія суддів приходить до висновку, що до вимог у період з січня 2008 року по травень 2013 р., позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом, про застосування якого заявлено відповідачем у справі ( а.с.55-57), отже розмір заборгованості за кредитним договором буде становити період в межах строку позовної давності з травня 2013 року по березень 2016 р. у загальному розмірі в межах заявлених позовних вимог 108658,20 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 47521 грн., заборгованість за відсотками 52800 грн., комісія - 2520 грн., плата за пропуск платежів - 5817,20 грн. ( а.с.27-29).

Визначаючи спосіб реалізації предмета іпотеки, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто нормами чинного законодавства сторонам договору надано право самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору, зокрема заставодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Аналогічної думки притримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 06.03.2013 року у справі № 6-10цс13.

До способів реалізації предмета іпотеки за рішенням суду віднесено, зокрема, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві (ст.39 Закону України «Про іпотеку»), застосування якого погоджено сторонами в п.7.2 іпотечного договору (а.с.17).

За змістом ст.38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, то дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобовязань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобовязання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Як роз'яснено в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15), наданій заявницею для порівняння, та у постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).

З урахуванням зазначених правових висновків, колегія суддів вважає за необхідне визначити початкову ціну реалізації іпотечного майна у грошовому виразі на підставі п.2.3.2 Договру іпотки у розмірі узгодженому сторонами 126 174 грн., що також передбачено п.7.4.2 договру Іпотеки.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного урахування вимог законодавства, тому на підставі п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Враховуючи наявність у відповідача непогашеної заборгованості за кредитним договором, право позивача на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, тому можливість його застосування із визначенням способу реалізації предмету іпотеки квартири АДРЕСА_1, шляхом його продажу ПАТ «ВіЕйБі Банк» від свого імені з іншою особою-покупцем за початковою ціною, не нижчою ніж узгодженою сторонами п.2.3.2 договору іпотеки у розмірі 126 174 грн., з наданням позивачеві всіх прав покупця, у тому числі, але не виключно: укладати договір купівлі- продажу, отримувати дублікати правоустановчихдокументів на вказаний предмет іпотеки в органах БТІ, органах нотаріату та інших органах державної влади, місцевого самоврядування та у будь-яких інших установах незалежно від форми власності; отримувати всі необхідні документи та довідки.

В задоволені іншої частини позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» про передачу іпотечної квартири в управління позивача до її продажу - відмовити, оскільки цей порядок не передбачений та не узгоджений умовами договору Іпотеки, укладеному між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції із урахуванням встановленому судом розміру заборгованості , яка визначає ціну позову у розмірі 108658,20 грн./100 х 1,5 = 1629,87 грн. ( за 1 інстанцію)+ 1629,87 х110%( за апеляційне провадження)=3422,72грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314- 316 ЦПК України, колегія судів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»- задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 84/гр, що на 18 березня 2016 року становить 108658,20 грн., та складається із заборгованості за тілом кредиту - 47521 грн., заборгованості за відсотками 52800 грн., комісії - 2520 грн., плати за пропуск платежів - 5817,20 грн., звернути стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки від 28 грудня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 77,4 кв. м, в тому числі: житловою площею 50,0 кв. м, шляхом її продажу Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» від свого імені будь-якій особі-покупцю за початковою ціною, визначеною та узгодженою сторонами згідно п.2.3.2 договору іпотеки у розмірі 126 174 грн., з наданням Публічному акціонерному товариству «Всеукраїнський Акціонерний Банк»» всіх прав продавця, у тому числі, але не виключно укладати договір купівлі-продажу, отримувати дублікати правовстановлюючих документів на вказаний предмет іпотеки в органах БТІ, органах нотаріату та інших органах державної влади, місцевого самоврядування та у будь-яких установах незалежно від форм власності; отримувати всі необхідні документи та довідки (в тому числі витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності) для продажу вищезазначеного предмета іпотеки у Державній реєстраційній службі України та всіх підпорядкованих структурних підрозділах, в органах нотаріату або у інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснювати будь-які платежі у якості продавця в процесі укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки; звертатися до суб'єктів оціночної діяльності із заявою про проведення експертної оцінки предмета іпотеки, а також ставити підписи від свого імені за одержання експертної оцінки; отримувати довідки та документи, які необхідні для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; надати приватному нотаріусу право відкрити розділ на предмет іпотеки та зареєструвати право власності на предмет іпотеки за набувачем покупцем квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 77,4 кв. м, в тому числі: житловою площею 50,0 кв. м,; отримувати в органах місцевого самоврядування за місцезнаходженням предмета іпотеки довідки про склад сім'ї іпотекодавця, копії будинкових книг, технічну документацію.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» у відшкодування судових витрат із сплати судового збору 3422,72грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М.Бондар

Судді: А.П. Барильська

Л.В.Митрофанова