Рішення № 65492262, 20.03.2017, Великомихайлівський районний суд Одеської області

Справа № 498/15/15-ц

Номер провадження 2/498/3/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року смт. Велика Михайлівка

Великомихайлівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Рімашевської О.В.,

за участю секретарів судового засідання Правда Н.А., Гонтаренко О.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача Шавша В.І., представника відповідача Корой І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Михайлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним, визнання права власності на житловий будинок,

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення ціни продажу за договором купівлі-продажу житлового будинку -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, який було укладено між сторонами 27.01.2014 року. Також просила суд визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь ціну продажу будинку АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 27.01.2014 року в сумі 40000,00 грн., а також грошові нарахування за прострочення виконання зобов»язання за період з 26.07.2014 року по 14.11.2016 року : 3% річних в сумі 2771,51 грн., інфляційні нарахування на суму невиконаного зобов»язання в розмірі 29920,00 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 18355,33 грн.; всього стягнути 91046,84 грн.

В судовому засіданні позивач підтримала заявлені вимоги; зустрічний позов визнала в сумі 40000,00 грн. Суду пояснила, що 27.01.2014 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за ціну - 48000,00 грн. Вказаний договір належним чином зареєстрований в нотаріальній конторі. За умовами договору покупець віддав продавцю 8000,00 грн. в оплату будинку, решту 40000,00 грн. покупець мала віддати продавцю 25.07.2014 року, після чого нотаріус мав зареєструвати перехід права власності на будинок. Позивач вказує, що 25.07.2014 року вона приїхала до нотаріальної контори із грошима для передачі продавцю, але ОСОБА_4. до нотаріальної контори не з»явилась, після чого здійснила спроби виселити покупця із будинку та розірвати укладений договір в судовому порядку. ОСОБА_1 вказала, що протягом майже трьох років вона намагалась віддати продавцю 40000,00 грн. в рахунок оплати будинку, але продавець відмовляється приймати кошти. Вказала, що не мала іншої можливості вручити кошти, крім як передати їх особисто в руки продавцю. Вказала на відсутність депозиту у нотаріуса та можливість втрати коштів при поміщені їх на депозитний рахунок суду або виконавчої служби. Вказала, що вона не має сплачувати штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання через небажання продавця приймати кошти в оплату будинку. Вказала, що умови про придбання будинку в кредит договір купівлі-продажу не містить, тому вона не має сплачувати проценти за несвоєчасне виконання зобов»язання в сумі 40000,00 грн.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Шавша В.І. в судовому засіданні підтримав заявлений первісний позов, зустрічний позов визнав частково в сумі 40000,00 грн. Надав пояснення, аналогічні поясненням позивача.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилась, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача адвокат Корой І.Д. в судовому засіданні первинний позов не визнав, зустрічний позов підтримав у повному обсязі. Суду пояснив, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов»язання за укладеним договором купівлі-продажу будинку, оскільки не сплатила продавцю обумовлену договором вартість будинку в сумі 40000,00 грн. до 25.07.2014 року, як це обумовлено договором, у зв»язку з чим заявлений зустрічний позов. Всі нарахування на суму невиконаного грошового зобов»язання вважає правомірними, оскільки продавець до теперішнього часу позбавлений і будинку і коштів за нього. Вказав, що за період прострочення виконання зобов»язання через значну інфляцію реальна вартість грошей знизилась, у зв»язку з чим її необхідно компенсувати. Вказав, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу є дійсним, але визнавати право власності на будинок за ОСОБА_1 нема підстав, оскільки вона не виплатила повну вартість будинку. Також зазначив, що ОСОБА_1 не була позбавлена права внести суму в рахунок виконання зобов»язання на депозитний рахунок нотаріуса чи суду, як це передбачено законодавством, але вона голослівно заявляє про небажання ОСОБА_4 приймати кошти, хоча жодного разу ОСОБА_1 наявність у неї коштів не підтвердила.

Вислухавши пояснення учасників провадження, дослідивши письмові матеріали справи, матеріали цивільної справи №498/1231/14 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання договору, стягнення збитків та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, оцінивши доказі в їх сукупності відповідно до вимог ст.. 212 ЦПК України, суд дійшов до наступного.

Судом встановлені фактичні обставини справи:

27.01.2014 року ОСОБА_4(продавець) та ОСОБА_1(покупець) уклали договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, відповідно до умов якого продаж майна вчиняється за 48000,00 грн., з яких 8000,00 грн. продавець отримав від покупця, решта 40000,00 грн. будуть сплачені до 25 липня 2014 року. П. 5.3 договору передбачає, що право власності на нерухоме майно у покупця, згідно зі ст.. 334 ЦК України, виникає з моменту виконання всіх умов договору та з дня державної реєстрації такого права. Договір був посвідчений державним нотаріусом Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрований в реєстрі за №2-61 (а.с.13-15).

Сторони в судовому засіданні підтвердили факт укладення договору на вказаних умовах; підтвердили, що фактично продавець ОСОБА_4 отримала 8000,00 грн., тоді як зобов»язання в частині сплати 40000,00 грн. до теперішнього часу не виконані. Право власності на будинок зареєстроване за ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими учасниками провадження, не підлягають доказуванню.

Статтею 204 ЦК України проголошена презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між сторонами, недійсним в судовому порядку не визнавався, відповідає вимогам чинного законодавства, належним чином пройшов нотаріальне посвідчення. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20.08.2015 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про розірвання вказаного договору; вказане рішення суду апеляційної інстанції оспорювалось в касаційному порядку та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.10.2015 року було залишено без змін.

Встановивши зазначені обставини суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу житлового будинку від 27.01.2014 року є дійсним, тому визнання його дійсним в судовому порядку не відповідає вимогам діючого законодавства і позов ОСОБА_1 в цій частині не підлягає задоволенню.

Розглянувши позов ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, суд дійшов до наступного.

За правилами статей 525, 526 та 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із дослідженого судом договору купівлі-продажу житлового будинку встановлено, що перехід права власності на будинок від продавця до покупця виникає у продавця з моменту виконання умов договору та з дня державної реєстрації права (п.5.3 договору).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що до теперішнього часу умови договору покупцем не виконані, а саме - не здійснена повна оплата вартості будинку в сумі 40000,00 грн. Судом роз»яснювалось ОСОБА_1. та її представнику, що вона має право внести відповідні кошти на депозитний рахунок суду в забезпечення своїх вимог, але ОСОБА_1 не реалізувала свої права. Пояснення позивача за первинним позовом в тій частині, що вона ніби то отримувала роз»яснення від працівника канцелярії суду та працівника ТУ ДСА України в Одеській області та їй рекомендували не вносити кошти на депозитний рахунок, оскільки вона може їх втратити, суд оцінює критично, оскільки вказані обставини не підтверджені будь якими доказами, крім того, депозитний рахунок відкривається в Державному казначействі та гроші, внесені на депозит, не можуть бути витрачені на інші цілі.

Враховуючи встановленим факт невиконання ОСОБА_1 умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу будинку в частині несплати повної вартості будинку в сумі 40000,00 грн., суд визнає вимоги позивача про визнання за нею права власності на будинок необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши зустрічний позов ОСОБА_4, суд дійшов до наступного.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В судовому засіданні із пояснень сторін та дослідженого договору купівлі-продажу будинку суд встановив, що вартість будинку, за домовленість сторін, склала 48000,00 грн., з яких продавець отримав від покупця лише 8000,00 грн., 40000,00 грн. до теперішнього часу продавцю не сплачені. ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні визнали зустрічний позов в даній частині.

На підставі наведеного, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в рахунок оплати вартості будинку, 40000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України,боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 625 ЦК України,боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Вимоги зустрічного позову в частині стягнення суми грошових нарахувань на суму простроченої заборгованості, підлягають задоволенню частково.

Перевіривши твердження ОСОБА_1 та її представника про те, що продавець відмовився отримувати від покупця гроші і у неї не було будь якого законного шляху для виконання зобов»язання, суд дійшов до наступного.

Статтею 537 Цивільного кодексу України визначено умови, за яких боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, зокрема в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Також чинним законодавством визначено місце вчинення даної нотаріальної дії. Так, прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів проводиться за місцем виконання зобов'язання та здійснюється за відповідною заявою заінтересованої особи (боржника) або за заявою ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом. Така заява реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії. Для вчинення цієї нотаріальної дії нотаріусом відкривається окремий поточний рахунок у будь-якій банківській установі. Державна нотаріальна контора відкриває рахунок для обліку депозитних сум в органах Державного казначейства України. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу, яка оформлюється у вигляді заяви, або за заявою та рішенням господарського суду, які подає ліквідатор громадянина-підприємця, видає йому належні грошові суми або цінні папери. Повернення грошових сум і цінних паперів особі, що внесла їх у депозит, допускається лише за згодою депонента (особи, на користь якої внесено таку суму). Вимога про повернення грошових сум і цінних паперів і згода на їх повернення повинні бути оформлені письмово.

Аналіз положень ст.. 537 ЦК України дозволяє зробити висновок, що вказана правова норма призвана захищати права добросовісного боржника при ухиленні кредитора від виконання його обов»язків по прийняттю зобов»язання. Таким чином законодавством чітко передбачені дії боржника при небажанні кредитора приймати зобов»язання. Вказана правова норма є нормою загальної дії; її застосування не обумовлено необхідністю зазначення вказаних можливостей в договорі, який укладений між сторонами.

Слід зазначити, що будь яких обмежень щодо вчинення зазначених дій боржником, який має бажання виконати грошове зобов»язання, немає. Тому посилання ОСОБА_1 на відсутність в нотаріальній конторі депозитного рахунку суд оцінює критично.

В матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні дані, що ОСОБА_1 вживала заходів для належного виконання зобов'язання по даному правочину, у зв'язку з чим, порушення зобов'язання визнається судом таким, що сталося з її вини.

У ст.. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, за вимогою кредитора зобов"язаний уплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та три відсотки річних від простроченої суми.

Стаття 625 ЦК розміщена в розд. І «Загальні положення про зобов'язання» кн. 5 ЦК, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).

Згідно з правовою позицією ВСУ України яка міститься в аналізі судової практики застосування ст.. 625 ЦК України, формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

На підставі зазначених правових позицій суд робить висновок, що вимоги ОСОБА_4 про стягнення грошових нарахувань відповідно до ст.. 625 ЦК України є правомірними, оскільки відповідач позбавлена можливості використовувати грошові кошти, виплату яких прострочив позивач, за час прострочення грошового зобов»язання реальна вартість грошей знецінилась, тому відповідач має право на компенсацію.

ОСОБА_4 та її представником наданий грунтовний та повний розрахунок сум інфляційних нарахувань та 3% річних на суму простроченого грошового зобов»язання в розмірі 40000,00 грн. Із наданих розрахунків вбачається, що за період з 26 липня 2014 року по 14.11.2016 року 3% річних від 40000,00 грн. склали 2771,51 грн; інфляційні нарахування на вказану суму за зазначений період становлять 29920,00 грн. ОСОБА_1 та її представник не оспорювали наданих відповідачем розрахунків.

На підставі зазначених обставин суд дійшов висновку, що зустрічний позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим зустрічний позов в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 18355,33 грн. задоволенню не підлягають, оскільки ст.. 1048 ЦК України, яка є підставною для нарахування вказаних процентів, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки регламентує правовідносини, які виникають при укладенні договору позики.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11,60,61,88 212-215, 209 ч. 3 Цивільного процесуального кодексу України, ст.. 204,525,526,527,629,625,537 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним, визнання права власності на житловий будинок - відмовити за необґрунтованістю вимог.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення ціни продажу за договором купівлі-продажу житлового будинку - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, номер облікової картки платника податків з ДРФО НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 номер облікової картки платника податків з НОМЕР_2, в рахунок виконання зобов»язань за договором купівлі-продажу житлового будинку від 27.01.2014 року, ціну продажу будинку в сумі 40000,00 грн., 3% річних за період з 26.07.2014 року по 14.11.2016 року в сумі 2771,51 грн., інфляційні нарахування на суму зобов»язання за період з 26.07.2014 року по 14.11.2016 року в сумі 29920,00 грн., всього стягнути 72691,51 грн.(сімдесят дві тисячі шістсот дев»яносто одна гривня 51 копійка).

В задоволенні зустрічного позову в іншій частині відмовити - за необґрунтованістю вимог.

Повний текст рішення складений 21 березня 2017 року.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Одеської області про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, через Великомихайлівський районний суд.

Суддя: О.В. Рімашевська