Постанова № 65491769, 22.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2017 р. Справа№ 910/2531/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 22.03.2017 року

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіейчес Україна" на ухвалу господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року

у справі№ 910/2531/17 (суддя - Трофименко Т.Ю.)

за позовом Фермерського господарства "Братерське"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт СП";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіейчес Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порттрансбуд"

про повернення неоплаченого товару

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Братерське» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт СП" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіейчес Україна" про повернення неоплаченного товару, а саме соняшника у кількості 3 966,9 тонн, вартістю з ПДВ 42 247 485 грн. та розірвання договору поставки від 01.02.2017 року № 2.

Представником позивача, разом з позовною заявою, було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд: накласти арешт на соняшник у кількості 3 966,9 тонн, загальною вартістю 42 247 485 грн., що знаходиться на елеваторі ТОВ "Порттрансбуд" (Житомирська обл., Овруцький р-н, с. Радчиці, вул. Шевченка, 39).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року у справі № 910/2531/17 задоволено заяву Фермерського господарства "Братерське" про вжиття заходів до забезпечення позову, з метою забезпечення позову накладено арешт на соняшник у кількості 3 966,9 тони, загальною вартістю 42 247 485 грн., що знаходиться на елеваторі ТОВ "Порттрансбуд" (Житомирська обл., Овруцький р-н, с. Радчиці, вул Шевченка, 39).

Зазначена вище ухвала мотивована тим, що ТОВ "Агропродукт СП" порушуючи вимоги ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України, не виконало обов'язків передбачених договором поставки від 01.02.2017 року № 2 та всупереч його умовам безпідставно відчужило ТОВ "Сіейчес Україна" товар, право власності на який належить ФГ "Братерське". ТОВ "Агропродукт СП" в свою чергу знаходиться в скрутному матеріальному становищі та не бажає повертати борг, а в позивача є підстави вважати, що ТОВ "Сіейчес Україна" намагатиметься відчужити незаконно набуте ним майно, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Овруцький р-н, с. Радниці, вул. Шевченка,39 - ТОВ "Порттрансбуд", і такі дії щодо розпорядження товаром можуть зробити неможливим виконання рішення господарського суду; невжиття заходів щодо накладення арешту на товар переданий ТОВ "Агропродукт СП" може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року у справі № 910/2531/17, ТОВ "Сіейчес Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Іоннікової І.А., Тарасенко К.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіейчес Україна" надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року по справі № 910/2531/17 скасувати.

Представник Фермерського господарства "Братерське" у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду від 21.02.2017 року, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник третьої особи також надав суду свої пояснення по справі, які колегією суддів прийняті до уваги.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт СП" у судові засідання суду апеляційної інстанції, ані 21.03.2017 року, ані 22.03.2017 року не з'явились про день та час розгляду справи, відповідач-1 був повідомлений належним чином.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників сторін, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ "Агропродукт СП" про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином. Участь в судовому засіданні 22.03.2017 року представників ТОВ "Агропродукт СП", судом обов'язковою не визнавалась.

Також, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений п'ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України..

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі № 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Відповідно до статті 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно з нормами статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Як встановлено ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення.

Відповідно до ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Відповідно до змісту п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як зазначено в п. 3 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2015 року у справі № 905/3147/14-908/4637/14.

Як встановлено судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та вбачається з її матеріалів, позивачем не було надано суду доказів того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на реалізацію майна, яке було поставлене за договором поставки № 2 від 01.02.2017 року. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість з реалізації майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Обираючи, який саме захід забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого. За позовами про визнання права власності (іншого речового права) або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуальне визначене майно. В такому разі в ухвалі про забезпечення позову мають зазначатися ознаки, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна, та за необхідності місцезнаходження майна.

Зокрема така ж позиція наведена в п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", відповідно до якої у спорах щодо витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника господарський суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не зазначивши його видових ознак, державного реєстраційного номера, номера двигуна та ін., що відрізняло б саме цей автомобіль від будь-якого автомобіля взагалі.

При цьому, вживаючи заходів забезпечення позову судом першої інстанції накладено арешт на соняшник у кількості 3 966,9 тонн, загальною вартістю 42 247 485 грн., що знаходиться на елеваторі ТОВ "Порттрансбуд" (Житомирська обл., Овруцький р-н, с. Радчиці, вул. Шевченка, 39), без зазначення видових ознак такого майна, що б відрізняло його від іншого такого ж майна.

Відповідно до постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 р. №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовними вимогами.

За таких обставин, господарський суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних.

Як вбачається з матеріалів справи ФГ "Братерське" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Агропродукт СП" і ТОВ "Сіейчес Україна" про повернення неоплаченого товару, а саме соняшника у кількості 3 966,9 тонн, вартістю з ПДВ 42 247 485 грн. та розірвання договору поставки від 01.02.2017 № 2.

31 січня 2017 року між ТОВ "Агропродукт СП" (продавець) та ТОВ "Сіейчес Україна" (покупець) було укладено договір поставки № 4П16Е414.НС, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю насіння соняшника українського походження врожаю 2016 року (товар), на умовах, передбачених договором, а покупець зобов'язувався прийняти товар, який за якістю та кількістю відповідає умовам, визначеним договором та оплатити його вартість. Відповідно до складських квитанцій на зерно №555 та №556 від 02.02.2017 року, ТОВ "Агропродукт СП" поставило ТОВ "Сіейчес Україна" соняшник класу "некласне" та "3 клас".

Колегія суддів звертає увагу на те, що у договорі поставки від 01.02.2017 року № 2, укладеного між ФГ "Братерське" та ТОВ "Агропродукт СП" відсутні індивідуально визначені ознаки поставленого ТОВ "Агропродукт СП" соняшнику.

Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

У відповідності до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Відповідно до Технічних умов ДСТУ 7011:2009 "Соняшник", затверджених наказом Держспоживстандарту України від 27.04.2009 року № 169 розрізняються такі класи соняшнику: перший, другий, третій клас, для виробництва кондитерських виробів та для виробництва олеїнової кислоти.

У своїй ухвалі господарський суд м. Києва не навів ознаки, які ідентифікують відповідне майно (соняшник) та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна.

Позивач у своїй заяві просив накласти арешт на соняшник у кількості 3 966,9 тонн, загальною вартістю 42 247 485 грн., що знаходиться на елеваторі ТОВ "Порттрансбуд", а не певне індивідуально визначене майно, що на переконання колегії суддів, є порушенням імперативних приписів ч. 1 ст. 67 ГПК України, оскільки суд повинен точно визначити на яке саме майно накладати арешт, а не обмежуватися фактичним посиланнями на загальний характер такого майна.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9, "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовними вимогами.

Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочності продавця на відчуження майна.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Сіейчес Україна" набуло право власності на соняшник у кількості 3 966,9 тони на підставі оплатного договору поставки від 31.01.2017 року № 4П16Е414.НС.

З огляду на вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що заявником у заяві про вжиття заходів для забезпечення позову шляхом накладення арешту лише зазначається ймовірність настання певних складнощів при виконанні судового рішення у разі задоволення позову, при цьому матеріали справи не дають можливості встановити дійсність спору між ФГ "Братерське" та ТОВ "Сіейчес Україна", на майно якого накладено арешт, що у свою чергу суперечить положенням законодавства та роз'ясненням з приводу застосування норм права, наданими судами вищих інстанцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що господарським судом м. Києва без достатніх правових підстав було застосовано положення ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, ухвала господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 66, 67, 99, 101-106, ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіейчес Україна" на ухвалу господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року по справі № 910/2531/17 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року по справі № 910/2531/17 скасувати.

3. Матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 21.02.2017 року у справі № 910/2531/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко