Постанова № 65491701, 20.03.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.03.2017 справа №11/494

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:Сгара Е.В Склярук О.І., Гези Т.Д. Тимошенко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: від відповідача: від держвиконавця:Мицько Р.М. - довір. не прибув Ігнатенко О.Б. - довір. розглянувши апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від14.12.2016 у справі№ 11/494 (суддя Зюбанова Н.М.) за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до відповідача: Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Луганськтеплокомуненерго", м. Луганськ про за скаргою на діїстягнення 15 605 941 грн. 76 коп. Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Луганської області від 14.12.2016р. по справі №11/494:

- частково задоволено скаргу стягувача - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ за листом від 26.10.2016 № 31/13-3985 на дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України;

- визнано незаконними дії ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України по поверненню стягувачу без прийняття до виконання наказу суду від 05.10.2007 по справі №11/494 за повідомленням від 11.10.2016;

- визнано недійсним повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 11.10.2016. № 723/20.1/10;

- зобов'язано ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України вчинити дії щодо прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу суду від 05.10.2007 по справі № 11/494.

- відмовлено у задоволенні решти вимог за скаргою.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 14.12.2016р. по справі №11/494, та прийняти постанову якою у задоволенні скарги відмовити.

Скаржник вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята із порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначив, що заява стягувача про відкриття виконавчого провадження надійшла на адресу державного виконавця 10.10.2016р., у зв'язку із чим на спірні правовідносини підлягають застосуванню правові норми Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02.06.2016р.

Позивач у судовому засіданні 20.03.2017р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та такою, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач у судове засідання 20.03.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Держвиконавець у судовому засіданні 20.03.2017р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Луганської області 17.09.2007р. по справі №11/494 було прийнято рішення, яким позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ задоволено та стягнуто з Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства «Луганськтеплокомуненерго», вул. Карла Маркса, буд. 54, м. Луганськ, код 03340529, на користь Дочірньої компанії «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827, заборгованість у сумі 13595000 грн. 70 коп., пеню у розмірі 1134433 грн. 20 коп., інфляційні нарахування на суму заборгованості у розмірі 645597 грн. 35 коп., 3% річних у сумі 230910 грн. 51 коп., витрати зі сплати державного мита у сумі 25500 грн. 00 коп., а також витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп., про що 05.10.2007 було видано відповідний наказ.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.10.2016 р. наказ господарського суду Луганської області №11/494 від 05.10.2007р. повернуто стягувачу на підставі п. 9 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" із правом повторного пред'явлення виконавчого документу для виконання до 27.05.2017р.

В подальшому, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ 04.10.2016р. звернулась до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження № 31/13-3652 від 03.10.2016р. додавши оригінал наказу господарського суду Луганської області № 11/494 від 05.10.2007р.

На адресу стягувача 19.10.2016р. від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшло повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання від 11.10.2016 № 723/20.1/10 разом з оригіналом наказу господарського суду Луганської області на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погодившись із вищевказаною обставиною, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до місцевого господарського суду із скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якій просила:

- визнати незаконним рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 11.10.2016 № 723/20.1/10;

- визнання недійсним повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 11.10.2016 № 723/20.1/10;

- зобов'язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадим І.С. прийняти до виконання наказ господарського суду Луганської області від 05.10.2007 № 11/494 та відкрити виконавче провадження.

При розгляді вищезазначених вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

За приписами ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016р. визнано такими, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

В силу вимог ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Крім того, пунктом 7 перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, за загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Вищевказані висновки викладені в рішеннях Конституційного суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001 та від 09.02.1999р. №1-рп/99.

Як вже зазначалось вище, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №723/20.1/10 від 11.10.2016р., враховуючи той факт, що сума стягнення відповідно до наказу господарського суду Луганської області №11/494 від 05.10.2007р. складає 15 631 559,76 грн., тобто виконавчий документ було пред'явлено не за підвідомчістю.

Нормативною підставою для винесення державним виконавцем вищевказаного повідомлення №723/20.1/10 від 11.10.2016р. став п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-IIIV та п.4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5.

Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-IIIV виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Згідно п.4 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень в редакції від 29.09.2016р. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи або сума зобов'язання становитьдвадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-IIIV від 02.06.2016 року та Інструкція з організації примусового виконання рішень в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5 не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки зазначені нормативно-правові акти набрали чинності з 05.10.2016р.

В той же час, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ пред'явила до виконання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України наказ господарського суду Луганської області по даній справі 04.10.2016р., про що свідчить відповідний реєстр передачі документів державному виконавцю (а.с.16-18).

Таким чином, пред'явлення стягувачем наказу господарського суду Луганської області №11/494 від 05.10.2007р. відбулось під час дії попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999р. відповідно до ст.21 якого на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

За таких обставин, державним виконавцем безпідставно було застосовано положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016р. та Інструкцію з організації примусового виконання рішень в редакції від 29.09.2016р. та безпідставно повернуто виконавчий документ стягувачу.

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету."

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо визнання повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №723/20.1/10 від 11.10.2016р. недійсним, а дій державного виконавця щодо прийняття зазначеного повідомлення незаконними.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу суду від 05.10.2007 по справі № 11/494, в разі його подачі стягувачем до вищевказаного органу державної виконавчої служби, що не суперечить постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9.

Посилання апелянта, що заява стягувача про відкриття виконавчого провадження надійшла на адресу державного виконавця 10.10.2016р., у зв'язку із чим на спірні правовідносини підлягають застосуванню правові норми Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02.06.2016р. є безпідставними, необґрунтованими, враховуючи наявність в матеріалах справи реєстру передачі документів державному виконавцю від 04.10.2016р., який містить підпис відповідальної за прийняття документів особи та печатку Департаменту організаційного забезпечення та контролю, що є структурним підрозділом Міністерства юстиції України.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Луганської області від 14.12.2016р. по справі №11/494 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від 14.12.2016р. по справі №11/494 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 14.12.2016р. по справі №11/494 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: О.І. Склярук

Т.Д. Геза