Ухвала суду № 65489367, 21.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року м. Київ К/800/14033/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Борисенко І.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року по справі № 805/4703/15-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Донбасекскавація» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Донбасекскавація» звернулось до суду з позовною заявою до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2015 року № 0000312201, згідно якого позивачу встановлено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2013 рік та 2014 рік в сумі 437715,00 грн.; № 0000322201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 605167,50 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 403445,00 грн., та за фінансовими санкціями в сумі 201722,50 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 березня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 07 липня 2015 року № 2623/22-01-01241384.

За результатами перевірки відповідачем встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме: підпункту 14.1.71 пункту 14.71 статті 14, пункту 146.13, пункту 146.14 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 437715,00 грн., пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 194.1 статті 194, пункту 198.2, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачу податку на додану вартість на загальну суму 403833,00 грн., пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України - надання з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків по податковому розрахунку доходу фізичних осіб за формою 1ДФ.

За висновками акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, витяги з Єдиного реєстру податкових накладних, звіт та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суди вірно звернули увагу на те, що оригіналів звітів про оцінку майна посадовим особам податкового органу позивачем не було надано, оскільки оригінали знаходяться тільки у нотаріуса, що посвідчував договори. Первинним документом, на підставі якого формуються показники доходів та витрат платником податків, зокрема, є договір купівлі-продажу, в якому зазначена сума в тому числі з ПДВ.

Крім того, відповідно до п. 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до 01 січня 2015 року, від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання, у тому числі операції з імпорту відходів та брухту чорних і кольорових металів.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року по справі № 805/4703/15-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Борисенко І.В. підпис Юрченко В.П.