Постанова № 65488071, 23.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2017 року № 826/17861/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, мотивуючи позовні вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте податковим органом без врахування того факту, що позивач не являється власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки в розумінні положень чинного законодавства, будь-які правовстановлюючі документи щодо прав на землю у позивача відсутні.

Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що враховуючи, що об'єктом нарахування податку фактично являється прибудинкова територія, а також земля, що розташована під приміщенням, яке являється об'єктом господарської діяльності, то в даному випадку має місце безпосереднє використання земельної ділянки для здійснення господарської діяльності, оскільки виокремити дану земельну ділянку як окремий об'єкт оподаткування - неможливо. При цьому, протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач обґрунтовує тим, що сума податкового зобов'язання не підтверджена жодними розрахунками та в десятки разів перевищує суму земельного податку за частину ділянки аналогічного розміру під багатоквартирним будинком.

В позовній заяві позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.04.2016 року №217-1305, винесене Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Позивач в судове засідання не прибула, подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відносно ОСОБА_1 саме як фізичної особи, а не суб'єкта підприємницької діяльності - платника єдиного податку. Крім того, представник податкового органу зазначив, що з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

Зважаючи на клопотання позивача, суд на підставі вимог ч. 6 ст. 128 КАС України вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2016 року Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №217-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб розмірі 66955,97 грн.

Незгода позивача з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно із пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 15.04.2004 року, укладеного між малим приватним підприємством «Київбудпроектсервіс» (продавець) та суб'єктом підприємцької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (покупець), покупець купив нежиле приміщення (в літері «А»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відчужується нежиле приміщення АДРЕСА_1 (в літ. «А») загальною площею 55,00 кв.м. приміщення АДРЕСА_1 є відокремленими.

Крім того, 25.05.2004 року між Територіальною громадою Подільського району м. Києва в особі голови Фонду приватизації комунального майна Подільського району міста Києва (продавець), та суб'єктом підприємцької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення АДРЕСА_2 (в літ. А) загальною площею 65,50 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Вказані вище нежилі приміщення прийняті позивачем, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 23.04.2004 року та 23.06.2004 року.

Наведене свідчить, що позивач є власником нежилих приміщень та не є власником/користувачем земельної ділянки, на якій розташовані будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що в постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла наступних висновків: "У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.".

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, як вбачається із постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, відмовляючи фізичній особі - підприємцю у задоволенні позовних вимог та стверджуючи про правомірність податкового повідомлення-рішення, яким нараховано земельний податок, серед іншого виходила з того, позивач (платник єдиного податку), крім того, що був власником нежилого приміщення, що знаходилось в багатоквартирному будинку, ще й був землекористувачем земельної ділянки, на якій було розташоване те приміщення, що підтверджувалось витягом з технічної документації, черговим кадастровим планом-реєстром земельних ділянок та витягом з бази даних міського земельного кадастру.

Отже, пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України встановлено строк сплати податку на землю, особами які є власниками/користувачами земельної ділянки.

В той же час, як вказувалось вище, матеріалами даної справи підтверджується, що позивач не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки на якій розташований будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1

Таким чином, враховуючи, що позивач не є власником/користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, то нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки, яка знаходиться під цим приміщенням, є протиправним та суперечить вимогам пункту 287.8. статті 287 Податкового кодексу України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У свою чергу, відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України присудженню на користь позивача підлягають документально підтверджені понесені ним судові витрати.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві №217-1305 від 21.04.2016 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 669,56 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39467012).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов