Постанова № 65487397, 20.03.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2017 р. справа № 820/335/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекціії м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнаня протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № 1057-1303 від 14.12.2016.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, оскільки у даному випадку відсутні підстави для виконання податкового обов'язку з транспортного податку з громадян через викрадення автомобіля. Посилаючись на наведені міркування, представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач, Центральна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з поданим позовом не погодився, зазначивши, що відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України громадянин повинен сплачувати транспортний податок за наявний у нього на праві власності автомобіль.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи позивач є власником транспортного засобу - автомобілю марки LEXUS модель RX350, об'єм двигуна 3456 куб. см., рік випуску 2014, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 10).

14.12.2016 року відповідачем, Центральною ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення № 1057-1303 про визначення гр.ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок за 2016 рік в розмірі 25000 грн.

Перевіряючи відповідність спірного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння транспортного податку унормовані, насамперед, приписами ст.265 і ст.267 Податкового кодексу України.

Так, податковий обов'язок за публічним платежем - транспортний податок був запроваджений Законом України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015 року та яким, зокрема, у новій редакції була викладена ст.267 Податкового кодексу України.

Законом України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі - Кодекс), зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016 року.

Суд зауважує, що станом на 01.01.2016р., станом на дату прийняття спірного рішення суб'єкта владних повноважень, а також станом на дату вирішення судом даного спору ані приписи Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", ані приписи Законом України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", ані приписи ст.267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, з будь-яких інших причин дії не втратили, а відтак, є чинними.

У розумінні ст..265 Податкового кодексу України транспортний податок є складовою частиною податку на майно.

Згідно з абз.1 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на 01.01.2016 року) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З приписів наведеної норми чітко слідує, що законодавцем запроваджено дві умови, за одночасної наявності яких у особи як потенційного платника податку на майно (транспортного податку) і виникає податковий обовязок стосовно конкретного належного йому на праві приватної власності легкового автомобіля, а саме: 1) вік автомобіля - існування (не закінчення, тривання, продовження) періоду часу в пять років від року випуску автомобіля, 2) перевищення показником середньоринкової вартості автомобіля межі у 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.

При цьому, п.14.1.220 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Отже, у разі можливості встановлення календарної дати випуску конкретного легкового автомобіля початок перебігу та завершення, згаданого у Податковому кодексі України пятирічного строку не може бути ототожнено з календарним роком (відлік якого розпочинається 1 січня і завершується 31 грудня кожного року), адже цей строк (вік автомобіля) починає свій перебіг на наступний день від дати випуску автомобілю і збігає у останній день пятого послідовного року.

Правильність саме вказаного тлумачення підтверджується змістом п.267.6.7 ст.267 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.

Викладений в законі механізм справляння транспортного податку передбачає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.267.5.1 ст.267 Податкового кодексу України), а податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.267.6.2 ст.267 Податкового кодексу України).

Звідси слідує, що контролюючий орган приймає податкове повідомлення рішення про визначення розміру транспортного податку фізичній особі громадянину за звітний базовий податковий період (слід розуміти поточний календарний рік) протягом дії цього ж звітного податкового року, а не по його завершенню.

При цьому, слід врахувати, що оскільки фізична особа громадянин не подає і не повинна подавати податку звітність по транспортному податку, то запроваджені ст.102 Податкового кодексу України наслідки збігу присікального строку для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобовязання платника податків у даному випадку застосуванню не підлягають.

Таким чином, строкові межі (чи-то протягом поточного звітного податкового року до його завершення, чи-то протягом наступного (наступних) звітного податкового року (років)) прийняття контролюючим органом податкового повідомлення рішення про визначення фізичній особі громадянину суми податкового зобовязання з транспортного податку у силу закону та поза розумним сумнівом не мають жодного прямого впливу на права та обовязки цієї особи як платника податку.

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.10) позивач 05.03.2015р. набув у власність автомобіль марки LEXUS модель RX350, об'єм двигуна 3456 куб. см., рік випуску 2014.

Таким чином, станом на момент придбання у власність автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком відносно позивача поза розумним сумнівом дотримано критерій правової визначеності.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що з 01.01.2016 року мінімальний місячний розмір заробітної плати склав - 1.378,00грн.

За правилами ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на 01.01.2016р.) об'єктом оподаткування транспортним податком є автомобілі середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто - 1.033.500,00грн.

Відповідно до поданих письмових пояснень відповідач обчислив вартість даного автомобіля на рівні ціни нового автомобіля (2.077.606,67грн.), зменшеної на коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів до 2 років (50), із застосуванням коефіцієнту різниці між фактичним та середньорічним пробігом транспортних засобів (1), тобто у сумі - 1.038.803,34грн. (а.с.35).

Проте у повторно поданих письмових поясненнях відповідач наводить інший показник вартості цього є самого автомобіля - 1.537.428,94грн.

Як встановлено судом, розбіжності виникли за рахунок застосування у другому розрахунку коефіцієнта - 74 замість застосованого у першому розрахунку коефіцієнта - 50.

Відтак, проведені ДПІ розрахунки у даному конкретному випадку є явно суперечливими, що має суттєве (а понад те навіть і вирішальне) значення для кваліфікації спірного автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком за 2016 рік.

За відсутності письмового розрахунку суми спірного зобов'язання, який був би складений ДПІ до моменту прийняття спірного податкового повідомлення - рішення, суд сприймає дану обставину як підставу для скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

У той же час аргумент про стабільність податкового законодавства у даному конкретному випадку не може бути визнаний судом достатньою самостійною підставою для скасування податкового обовязку, так як, по-перше, у спірних правовідносинах такий обовязок був встановлений ще нормами Закону України від 28.12.2014 року №71-VIII і існував відповідно з дати набрання чинності згаданим актом законодавства (тобто на момент придбання платником у власність легкового автомобіля вже був запроваджений і платник мав бути обізнаний з цією обставиною), а по-друге, норми Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII неконституційними не визнані, а відтак, не можуть бути проігноровані судом при вирішенні спору.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги приписи ч.2 ст.19 Конституції України і враховує, що порядок реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах має відповідати положенням ст..ст.54, 58, 267 Податкового кодексу України.

Відсутність у фізичної особи громадянина обовязку подавати податку звітність з транспортного податку позбавляє контролюючий орган безспірних правових підстав для прийняття рішення про проведення будь-якої перевірки з питання справляння транспортного податку, як-то: планової, позапланової, фактичної чи камеральної у порядку ст..ст.75-86 Податкового кодексу України.

Між тим, саме реалізація податковою інспекцією функції контролю у спосіб здійснення перевірки (починаючи з етапу листування між контролюючим органом та платником податків і завершуючи етапом документального закріплення результатів проведеного контролю шляхом складання акту перевірки) у даному випадку найбільш відповідає інтересам платника податків, позаяк у силу приписів ст..86 Податкового кодексу України саме зі змісту акту перевірки особа може дізнатися про суть податкового обовязку, виконання якого покладається на таку особу.

Таким чином, складення акту перевірки здатне забезпечити найсприятливіші для особи умови захисту прав, свобод та інтересів, позаяк дозволяє реалізувати у кожному конкретному випадку принцип правової визначеності.

Однак, за наявності у ст..54 Податкового кодексу України спеціальної норми про повноваження контролюючого органу приймати податкові повідомлення рішення у випадках, коли контролюючий орган є відповідальним за нарахування податкового зобовязання та існуванні такої ж згадки у приписах ст..267 Податкового кодексу України, факт непроведення податковою інспекцією перевірки не може бути визнаний судом підставою для скасування спірного рішення.

Водночас з цим, суд зауважує, що абзацу 2 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII передбачено, що середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

За правилами абз.2 і 3 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України у редакції Закону Закону України від 21.12.2016 року №1797-VIII середньо ринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.

Отже, законодавцем чітко визначено низку складових елементів, параметри яких мають бути враховані ДПІ при обчисленні транспортного податку громадянам за належні їм на праві власності легкові автомобілі.

У ході розгляду справи судом встановлено, що ДПІ не складався письмовий розрахунок податку з урахуванням всіх обов'язкових величин, а наведені у письмових поясненнях розрахунки є суперечливими і не дозволяють однозначно кваліфікувати належний позивачу автомобіль як об'єкт оподаткування транспортним податком станом на 01.01.2016 року.

За таких обставин суд вважає, що в силу приписів ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція), ст.ст. 6, 8, 19, 62, 129 Конституції України, ст.8 КАС України, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.4 Податкового кодексу України, рішень Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (2010 рік, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та у справі Серков проти України (2011 рік, заява 39766/05) усі сумніви стосовно розуміння змісту норм закону та оцінки обставин фактичної дійсності мають тлумачитись на користь платника податків.

Окремо суд зважає на ту обставину, що старшим слідчим Шевченківського відділення Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до вимог ч.1 та ч.4 ст. 214 КПК України внесено відомості про кримінальне правопорушення за №12016220480001389 від 23.03.2016 за фактом угону автомобіля LEXUS модель RX350, об'єм двигуна 3456 куб. см., рік випуску 2014, який належить позивачу.

Суд зазначає, що вказані обставини підтверджені наявними в матеріалах доказами, а саме копією витягу з кримінального провадження №12016220480001389 (а.с.11) та довідкою старшого слідчого Шевченківського відділення Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області (а.с. 12).

Відповідно до приписів пп. 267.6.8 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України у разі незаконного заволодіння третьою особою легковим автомобілем, який відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктом оподаткування, транспортний податок за такий легковий автомобіль не сплачується з місяця, наступного за місяцем, в якому мав місце факт незаконного заволодіння легковим автомобілем, якщо такий факт підтверджується відповідним документом про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, виданим уповноваженим державним органом.

У разі повернення легкового автомобіля його власнику (законному володільцю) податок за такий легковий автомобіль сплачується з місяця, в якому легковий автомобіль було повернено відповідно до постанови слідчого, прокурора чи рішення суду. Платник податку зобов'язаний надати контролюючому органу копію такої постанови (рішення) протягом 10 днів з моменту отримання.

Отже, відсутність у позивача об'єкта оподаткування, виключає можливість визначення йому податкового зобов'язання, у зв'язку з чим відповідач не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень за правилами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів юридичної правильності і фактичної обгрунтованості спірного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході розгляду справи доводи відповідача про існування у позивача невиконаного податкового обов'язку з транспортного податку за 2016 рік не знайшли свого підтвердження, то позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № 1057-1303 від 14.12.16.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (інн: НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1) витрати на сплату судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп. (шістсот сорок гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекціії м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39859805 , пр.Науки,9, м.Харків, 61166).

Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Роз'яснити, що постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повідомити, що повний текст постанови виготовлено 22.03.2017 року.

Суддя Старосєльцева О.В.