Ухвала суду № 65482996, 15.03.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/938/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

15 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і ОСОБА_1,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду від 10 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Свалявського районного суду від 10 листопада 2016 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено (а.с.85-88).

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Доводить про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Указує на неналежну оцінку доказів. Вважає, що побудований відповідачкою хлів і гноєсховище підлягають знесенню, оскільки побудовані з порушенням санітарних норм відносно її будинку.

У письмових запереченнях ОСОБА_3 не визнала скарги як безпідставної в просить залишити рішення суду без змін. Указує, що на території належного їй дворогосподарства хлів узагалі відсутній, а вигрібна яма переобладнана під грядку; порушення норм санітарних розривів між сараєм і житловим будинком позивачки допустила саме ОСОБА_2; спір між тими ж сторонами про переміщення хліву вже розглядався судом і в позові ОСОБА_2 було відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності того факту, що саме з вини відповідача допущено порушення норм санітарних розривів, тобто відстані від сараю до вікон житлового будинку (п.3.26 ДБН 360-91** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»), адже позивач отримав у дар житловий будинок, який за обємами втричі перевищує запроектований, на будівництво якого дано дозвіл.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін, з таких мотивів.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність повно зясованим фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та належним чином оціненим доказам у справі.

Установлено та не заперечується, що ОСОБА_2 є одноосібним власником житлового будинку № 43 в с. Голубине Свалявського району загальною площею 376 кв. м із надвірними спорудами (гараж, садовий будинок, два сараї, вбиральня, огорожа) на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору дарування від 13.12.2004 р. (а.с.5, 6) та власником земельної ділянки площею 0.16 га для обслуговування указаного будинку на підставі укладеного з ОСОБА_4 договору дарування від 14.12.2005 р. (а.с.7).

ОСОБА_3 є власником сусідньої садиби (домогосподарства) за № 44 в с. Голубине Свалявського району.

Предметом позову є усунення перешкод у користуванні належним ОСОБА_2 домоволодінням (№ 43) шляхом знесення хліву, розташованого на території домоволодіння ОСОБА_3 і ліквідування гноєсховища, яке примикає до хліва, а підставою побудова вказаних господарських споруд із порушенням санітарних норм відносно будинку позивачки.

При цьому факт невідповідності передбаченого державними будівельними нормами санітарного розриву, тобто відстані від сараю ОСОБА_3 до вікон житлового будинку ОСОБА_2, яка складає 35-71 см, підтверджений наявними в справі документами та матеріалами (а.с.8, 60, 80) і сторонами не заперечується.

Обєктом доказування у спорі є порушення цих правил саме відповідачкою.

Відповідно до оцінювального акту належного ОСОБА_3 житлового будинку з надвірними будівлями такий побудований у 1972 р. і хлів у його складі не значиться. Натомість наявний сарай площею 16 м кв. (а.с.21).

Згідно з Сучасним тлумачним словником української мови сарай це господарське приміщення для зберігання різного майна, хлів будівля, переважно, для свійських тварин, а гноїще місце, де складають гній, купа перегною.

Оскільки повторним актом обстеження дворогосподарства № 44 в с. Голубине (ОСОБА_3В.) від 23.09.2016 р. установлено, що в сараї утримуються свійські тварини (свиня, кози), то вказаний сарай належить вважати хлівом.

Разом із тим, як видно з рішення Свалявського районного суду від 22.01.2016 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, у задоволенні позовної вимоги про зобовязання перемістити хлів, який приносить шкоду як земельній ділянці так і утриманню майна в належному стані (будинку) на відстань 15 м. від будинку, відмовлено за безпідставністю (а.с.27-28).

Відповідно до будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, виданого ОСОБА_4, житловий будинок із надвірними спорудами в с. Голубине, № 42, розпочатий будівництвом у 1990 р. загальною площею 112 кв. м (житлова 52 кв. м ), однак у 2004 р. подарований ОСОБА_2 за № 43 уже загальною площею 376 кв. м (житлова 133.6 кв. м).

Тобто, належний ОСОБА_3 житловий будинок із надвірними будівлями (включно з сараєм) побудований задовго до побудови житлового будинку ОСОБА_4 та придбання його (у значно більшому розмірі та обємі) у власність позивачкою.

Згідно з повторними актами обстеження дворогосподарства № 44 в с. Голубине (ОСОБА_3В.) від 22.07.2016 р. і від 23.09.2016 р. рекомендації комісії, викладені в акті обстеження від 24.03.2016 р., виконані, а саме: вигрібна яма переобладнана на грядку, де вирощуються огірки, а на сараї встановлені жолоби для відводу дощових вод (а.с.60).

Тобто, на момент ухвалення судового рішення у справі гноєсховище (гноїще) вже було ліквідоване. Зворотного не доведено.

Апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зміст скарги зводиться лише до викладу обставин справи з посиланням на Державні санітарні норми та правила (п.2.22) та ДБН 360-91** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (п.3.26), тобто є аналогічним доводам позовної заяви, що з огляду на викладене не спростовує висновків суду першої інстанції.

Так, факт невідповідності санітарного розриву між сараєм (хлівом) і будинком позивачки установлений і не заперечується, однак доказів того, що це порушення сталося саме з вини ОСОБА_3, немає.

За правилами ст. 15 ЦК України, ст.ст. 10 ч.1, ч.3, ст. 60 ч.1, ч.4, ст. 213 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. 2. Рішення Свалявського районного суду від 10 листопада 2016 року залишити без змін. 3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: