Рішення № 65476709, 20.03.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/6167/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/554/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 33

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Прокуратури Сумської області

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 лютого 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Сумської області, Управління Служби безпеки України в Сумській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 в особі представника адвоката ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, який в подальшому уточнив, і, посилаючись на те, що незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду за період з 20 серпня 2009 року по 07 червня 2014 року відносно нього було здійснено кримінальне переслідування, загальна тривалість якого, на його думку, становить 4 роки 9 місяці 10 днів, з яких позивач безпосередньо знаходився під вартою 1 рік 7 місяців 9 днів, під підпискою про невиїзд 3 роки 2 місяці 18 днів, а також весь цей час він незаконно перебував під слідством і судом, внаслідок чого зазнав моральних страждань, тому просив стягнути за рахунок Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду в сумі 14 435 712 грн., витрати на проведення судово-психологічної експертизи в сумі 11 921 грн., а також витрати, повязані з прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 13 000 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 8225 грн. 49 коп. витрат за проведення судово-психологічної експертизи.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 443 грн. 62 коп. витрат, повязаних з прибуттям до судового експерта.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Вказане рішення суду Прокуратура Сумської області оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині визначення розміру стягнення моральної шкоди, зменшивши її до розміру, розрахунок якого необхідно провести відповідно до положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також в частині стягнення витрат за проведення судово-психологічної експертизи, стягнувши суму пропорційно до задоволених вимог, та просить скасувати рішення суду в частині стягнення витрат, повязаних з прибуттям позивача до судового експерта і ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у вирішенні вказаного питання.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції, визначаючи розмір стягнення моральної шкоди на користь позивача, не навів обґрунтування з цього приводу, внаслідок чого неправомірно стягнув значно завищену суму коштів. Зокрема, розрахунок грошової компенсації за спричинену ОСОБА_3 моральну шкоду, наведений у висновку судово-психологічної експертизи від 30 грудня 2016 року за № 699, який був покладений судом в основу рішення, є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеня моральних страждань з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей підекспертного і субєктивних наслідків зазначеної ситуації, тому при вирішенні питання про визначення розміру компенсації моральної шкоди висновок експертизи з цього приводу повинен перевірятися у сукупності з іншими доказами у справі. Крім того, як зауважує відповідач, дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 проводилось майже через три роки після закриття кримінального провадження, дані брались зі слів позивача та медичної документації, в той час як дослідження його емоційного стану до порушення стосовно нього кримінальної справи для зясування глибини душевних страждань не проводились і експерту для врахування при складанні висновку не надавались.

Також, як зауважує відповідач, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відтак, на думку прокуратури, розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за один місяць перебування під слідством та судом не може бути меншим, ніж 1600 грн., тобто не меншим одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року, з огляду на п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ.

З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що витрати на проведення судово-психологічної експертизи повинні відшкодовуватись за рахунок коштів Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.

Крім того, на думку відповідача, рішення суду є необґрунтованим в частині стягнення витрат, повязаних з прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп., так як вони не відносяться до судових витрат у розумінні ст.79 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів прокурора Прокуратури Сумської області Вортоломей М.Ф. та співробітника Управління Служби безпеки України в Сумській області ОСОБА_5 про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_3 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 03 квітня 2006 року по 16 травня 2012 року ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Зарічного РВ СМУ ГУ УМВС України в Сумській області (т.1, а.с.95, 96).

Прокуратурою м. Суми від 20 серпня 2009 року відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за ч.2 ст.368 КК України (т.1, а.с.22-30).

Згідно протоколу про затримання підозрюваного у вчиненні злочину ОСОБА_3 20 серпня 2009 року о 14-годині був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (т.1, а.с.16). Під час проведення досудового розслідування 26 серпня 2009 року ОСОБА_3 було предявлено обвинувачення у злочині, передбаченому ч.2 ст.368 КК України, а 28 серпня 2009 року позивачу був обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту (т.1, а.с.17-18, 22-30). Крім того, 25 січня 2010 року ОСОБА_3 було предявлено обвинувачення за ч.2 ст.365 та ч.2 ст.368 КК України (т.1, а.с.19-21).

17 лютого 2010 року відносно ОСОБА_3 був складений обвинувальний висновок (т.1, а.с.22-30) і направлений до суду для розгляду.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 13 серпня 2010 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.189, ч.2 ст.365 КК України, і призначено покарання у вигляді пяти років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю у сфері проходження як публічної служби, так і служби в правоохоронних органах строком на три роки (т.1, а.с.33-50).

Однак, ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 02 листопада 2010 року вказаний вирок Зарічного районного суду м. Суми був скасований у звязку з неповнотою судового слідства та невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а справу направлено на новий судовий розгляд (т.1, а.с.51-58).

За наслідками нового судового розгляду вироком Зарічного районного суду м. Суми від 06 січня 2012 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.365, ч.2 ст.368 КК України, і призначено покарання у вигляді 1 року 7 місяців 9 днів позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю у сфері проходження як публічної служби, так і служби у правоохоронних органах строком на 3 роки з конфіскацією майна, (крім житла) (т.1, а.с.59-68).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 12 квітня 2012 року вказаний вирок Зарічного районного суду м. Суми від 06 січня 2012 року залишено без зміни (т.1, а.с.70-74).

Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2013 року ухвалу Апеляційного суду України від 12 квітня 2012 року щодо ОСОБА_3 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд (т.1, а.с.75-80).

При новому апеляційному розгляді ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 травня 2013 року скасовано вирок Зарічного районного суду Сумської області від 06 січня 2012 року стосовно ОСОБА_3, а кримінальну справу направлено прокурору м. Суми для провадження додаткового розслідування (т.1, а.с.81-89).

Постановою прокурора у кримінальному провадженні заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Сумської області від 30 травня 2014 року кримінальні провадження, внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань стосовно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.368 та ч.5 ст.27 ч.3 ст.364 КК України, закрито у звязку з відсутністю у його діяннях складу вказаних кримінальних правопорушень (т.1, а.с.91-93).

Згідно з висновком судово-психологічної експертизи від 30 грудня 2016 року за № 699 ситуація, що досліджується у справі: кримінальне переслідування з 20 серпня 2009 року по 30 травня 2014 року (згідно постанови про закриття кримінального провадження), є психотравмувальною для ОСОБА_3 За умов ситуації притягнення позивача до кримінальної відповідальності та наслідків цього йому завдані моральні страждання, які, з огляду на їх інтенсивність, тривалість, широкий діапазон деструктивного впливу на основні сфери життєдіяльності, є суттєвими, що є психологічною підставою для правового вирішення питання про відшкодування йому моральної шкоди, орієнтований розмір відшкодування якої становить: по критерію «незаконне притягнення до кримінальної відповідальності» 510 мінімальних заробітних плат, що на момент дослідження складає 864 000 грн., по критерію «незаконне тримання під вартою» 8337,6 мінімальних заробітних плат, що на момент дослідження складає 13 340 160 грн., по критерію «інше незаконне обмеження волі» 144,72 мінімальних заробітних плат, що на момент проведення дослідження складає 231 552 грн. (т.2, а.с.142-168, 169-179).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті незаконного перебування ОСОБА_3 під слідством і судом він зазнав душевних страждань, були порушені його нормальні життєві звязки, чим йому було завдано моральну шкоду, розмір якої суд визначив у сумі 13 000 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції стягнув на користь позивача судові витрати зі сплати вартості судово-психологічної експертизи у сумі 8225 грн. 49 коп. та витрати, повязані з прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.

Виходячи з вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Як передбачено п.2 ст.2 вказаного Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

В п.5 ст.3 цього Закону йдеться про те, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, і моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини 1, 5, 6 статті 4 вказаного Закону).

У положеннях ч.ч.2, 3 ст.13 цього Закону зазначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Також в п.2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, йдеться про те, що вищевказаний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв'язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів.

Виходячи з вимог п.17 вказаного вище Положення, передбачене частиною 5 ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, як розяснив з цього приводу Пленум Верховного Суду України у п.14 постанови «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Також у п.9 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром зарплати, то суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної зарплати, що діє на час розгляду справи.

Аналіз наведених норм права, розяснення щодо застосування цього законодавства дають підстави стверджувати, що відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому, при вирішенні вказаного питання суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В той же час, визначаючи саме розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції помилково керувався тільки висновком судово-психологічної експертизи від 30 грудня 2016 року за № 699, враховуючи, що при виконанні дослідження майже через три роки після закриття кримінального провадження стосовно позивача експерт застосовував загальнонаукові психологічні методи діагностично спрямованої бесіди, спрямованого спостереження, експериментально-психологічну та спеціальні методики, тобто, його висновки носять ймовірний характер, а сам розрахунок грошової компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру та ступеня його моральних страждань з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей підекспертного.

В той же час, колегія суддів погоджується з висновком експертизи щодо заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок незаконного перебування під слідством і судом.

Відтак, відповідно до ст.212 ЦПК України суд повинен був досліджувати вказаний висновок судової експертизи в сукупності з іншими наявними у справі доказами.

Разом з тим, як вбачається з висновку комісійної судово-медичної експертизи від 11 березня 2016 року за № 16, прямого причинно-наслідкового звязку між виникненням у ОСОБА_3 ряду захворювань та його перебуванням під вартою у Сумському СІЗО немає (т.2, а.с.79-91).

До того ж, інших доказів щодо заподіяння позивачу моральної шкоди саме у визначеному ним розмірі він не надав, а матеріали справи інших доказів, окрім висновку експертизи, стосовно цього також не містять.

Відтак, на думку колегії суддів, межі відшкодування позивачу моральної шкоди за час його незаконного перебування під слідством та судом повинні визначатись у розмірі, співмірному з мінімальною заробітною платою, визначеною законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, з урахуванням принципу розумності і справедливості.

При цьому, відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року за № 1774-VІІІ, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Таким чином, ураховуючи, що загальний період незаконного перебування позивача під слідством і судом тривав з 20 серпня 2009 року по 30 травня 2014 року, що становить 4 роки 9 місяців 10 днів, тому розмір відшкодування моральної шкоди має становити не менше 91 733 грн. 33 коп. (1600 грн. * 57 міс. 10 днів).

У той же час, ураховуючи, що із зазначених 57 місяців 10 днів саме під вартою ОСОБА_3 перебував 19 місяців 1 день (з 28 серпня 2009 року до 29 березня 2011 року), тому з огляду на фактичні обставини справи, глибину фізичних і моральних страждань позивача у цей період, вимог закону щодо розумності і справедливості колегія суддів вважає за можливе визначити загальний розмір відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 400 000 грн.

У звязку із зазначеним, відповідно до ст.88 ЦПК України позивачу пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають відшкодуванню сплачені ним і документально підтверджені витрати на проведення судової психологічної експертизи.

Зокрема, виходячи з матеріалів справи, та, враховуючи, що позов задоволено на 2,77% (400 000 грн. * 100% / 14 435 712 грн.), тому на користь позивача має бути стягнута компенсація понесених ним і документально підтверджених судових витрат з оплати судово-психологічної експертизи в сумі 330 грн. 21 коп. (11 921 грн., сплачених за проведення експертизи, * 2,77%).

Крім того, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь позивача як судових витрат, повязаних з його прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

За змістом пунктів 2, 46 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначені ЦПК України види судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатись обовязок нести інші витрати, не передбачені законодавством.

Витрати, пов'язані з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, у разі визнання їх судом необхідними (наприклад, зберігання речових доказів; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача; витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією у місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного папера (стаття 262 ЦПК) тощо) несе сторона, яка заявила про їх вчинення.

Таким чином, витрати, повязані з прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп. не є судовими витратами в розумінні ст.79 ЦПК України, тому не мають враховуватись судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки не застосував закон, який підлягає застосуванню при визначенні розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, а його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди та стягнення судових витрат з оплати судово-психологічної експертизи необхідно змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 400 000 грн., а розмір судових витрат з оплати судово-психологічної експертизи до 330 грн. 21 коп. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат, повязаних з прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп. необхідно скасувати і ухвалити в цій частині нове, яким відмовити позивачу у стягненні вказаної суми як судових витрат.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції підлягають розподілу в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено на 97,23% (100% - 2,77%), однак враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», тому Прокуратурі Сумської області необхідно компенсувати за рахунок держави понесені нею і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3908 грн. 06 коп. (4019 грн. 40 коп. * 97,23%).

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.п.2, 3; 309 ч.1 п.п.1, 3, 4; 314 ч.2; 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника Прокуратури Сумської області задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 лютого 2017 року в даній справі в частині вирішення позову про стягнення моральної шкоди та судових витрат змінити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 400 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Компенсувати ОСОБА_3 за рахунок держави судові витрати з оплати судово-психологічної експертизи в даній цивільній справі в сумі 330 грн. 21 коп.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 лютого 2017 року в даній справі в частині стягнення на користь ОСОБА_3 витрат, повязаних з прибуттям до судового експерта в сумі 443 грн. 62 коп. скасувати і в цій частині ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у стягненні вказаної суми в якості судових витрат.

Компенсувати Прокуратурі Сумської області за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 3908 грн. 06 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -