Рішення № 65475932, 20.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/501/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів Станкевича В.А., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31 березня 2016р. по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою,-

в с т а н о в и л а:

09 липня 2015р. представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що за кредитним договором №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р. ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 11200доларів США на термін до 06 вересня 2022р.

В забезпечення зобовязань за вказаним кредитним договором 06 вересня 2007р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. У звязку з не виконанням своїх зобовязань за кредитним договором станом на 21 травня 2015р. виникла заборгованість у розмірі 17948,25 доларів США.

На підставі наведеного, представник банку просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р. в розмірі 17948,25доларів США, що за курсом НБУ на 21 травня 2015р. складає 373503грн.08коп. (а.с.2-3).

21 липня 2015р. представник ПАТ КБ « ПриватБанк» подав позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06вересня 2007р.

В обґрунтування позову представник банку послався на те, що 06 вересня 2007р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №ODKDG201420462, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 2800доларів США на термін до 06 вересня 2022р. У звязку з не належним виконанням своїх зобовязань, у ОСОБА_2 перед банком виникла заборгованість станом на 25 червня 2015р. у розмірі 5697,22 доларів США.

На підставі наведеного, представник банку просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. у розмірі 5697 доларів США 22 центи, що за курсом НБУ станом на 25 червня 2015р. складає 120610грн.21коп. (а.с.54-55).

Ухвалою суду від 07 вересня 2015р. вищезазначені позовні заяви банку були обєднані в одне провадження (а.с.84).

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги банку не визнав та просив суд відмовити у задоволені позову банку за кредитним договором №ODKDG201420461 за безпідставністю та недоведеністю, закрити провадження в частині позовних вимог банку за кредитним договором №ODKDG201420462 у звязку з набранням законної сили рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (а.с.37-42).

Відповідач ОСОБА_3 також позов не визнала, та 29 жовтня 2015р. подала зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим договору поруки від 06 вересня 2007р. за кредитним договором №ODKDG201420461 від 06 вересня 2007р. на підставі ч.1 ст.559 ЦК України, посилаючись на те, що Банком було змінено зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя (а.с.86-89).

Ухвалою суду від 30.10.2015р. зустрічний позов ОСОБА_3 було прийнято до спільного розгляду із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.97).

Представник банку зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, посилаючись на те, що в основному договорі та договорі поруки передбачена можливість зміни розміру процентної ставки і ця умова стала результатом домовленості сторін, тому банк вважав, що поручитель дав згоду на зміну розміру процентної ставки (а.с.107-109).

Ухвалою суду від 31 березня 2016р. відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України було закрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. у частині стягнення 4743,03 доларів США (а.с.122).

Рішенням суду від 31 березня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість:

-за кредитним договором №ODKDG201420461 від 06 вересня 2007р. станом на 21 травня 2015р. в сумі 399868грн.22коп.;

-за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. станом на 25 червня 2015р. в сумі 25017грн.05коп., і судові витрати в сумі 3904грн.17коп.

В задоволені решти позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 06 вересня 2007р., укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 (а.с.123-131).

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції, з проханням стягнути заборгованість за кредитним договором №ODKDG201420461 від 06 вересня 2007р. в повному обсязі, в тому числі і з поручителя ОСОБА_3, зазначивши в резолютивній частині суму заборгованості, що підлягає стягненню в доларах США тавідмовити в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 При цьому представник апелянта посилається на те, що суд невірно витлумачив та застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки на думку апелянта, відсутні підстави для зменшення заборгованості по кредитному договору №ODKDG201420461 від 06 вересня 2007р. на 70700грн.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач просив стягнути заборгованість у доларах США та зазначив еквівалент у гривні лише для визначення розміру судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з позовною заявою, тому безпідставно стягнув заборгованість у національній валюті.

Крім того, апелянт посилається на те, що невірним є визнання поруки припиненою з моменту укладення договору та суд не врахував, що поручитель ознайомлений зі всіма умовами кредитного договору, в тому числі і можливістю внесення змін до договору (п.п.2.3.1, 5.2 кредитного договору та п.3 договору поруки), тому підстав для припинення поруки немає (а.с.132-136).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника Банку, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_2, якій просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша кредитна станова (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, у встановлений строк його виконання.

Згідно із ст. 1049 ЦК України (правила якої застосовуються до відносин за кредитним договором) позичальник зобовязаний повернути кредитодавцю грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Правовими наслідками невиконання зобовязання або його виконання з порушенням умов, окрім стягнення основного боргу, є покладення на сторону обовязків, передбачених ст.611 ЦК України, зокрема сплата неустойки (пені, штрафу).

Так, відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення свого зобовязання, при цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання, а пенею - неустойка що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 вересня 2007р. між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ODKDG101420461, відповідно до якого ОСОБА_4 надав відповідачу грошовий кредит в сумі 11200 доларів США у вигляді не поновлюваної кредитної лінії для придбання нерухомого майна, а також 1890 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% щомісяця від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 договору (а.с.13-15).

З метою забезпечення кредитного договору №ODKDG101420461 та виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх кредитних зобовязань, 06 вересня 2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки за №0461/Р1, яким була встановлена солідарна відповідальність боржника та поручителя (а.с.20).

Окрім цього, з метою забезпечення цього ж кредитного договору, 10 вересня 2007р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3, як дружиною та майновим поручителем, був укладений договір іпотеки, відповідно до п.35 якого відповідач ОСОБА_3 в якості забезпечення кредитного договору №ODKDG101420461 передала в іпотеку належний їй жилий будинок №12, розташований в м. Кодима по вулиці Паризької комуни (нині вулиця ОСОБА_5), Одеської області (а.с.92-95).

06 вересня 2007р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №ODKDG201420462, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 2800 доларів США (а.с.61-63).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобовязання.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012р. був задоволений позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення по кредитним договорам №№ ODKDG101420461 та ODKDG101420462 від 06 вересня 2007р.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок №12, розташований в м.Кодима по вулиці Паризької комуни Одеської області, що належить ОСОБА_3, вартістю 70700грн. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у зазначеному будинку зі зняттям з реєстраційного обліку.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODKDG101420462 від 06 вересня 2007р. в сумі 4743,03 доларів США, яка виникла станом на 25 квітня 2012р.

В задоволені позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки відмовлено у повному обсязі (а.с.43-45).

Зазначене рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012р. було залишено без змін ухвалами апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2013р. та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013р. (а.с.46-49,50-51).

23 липня 2013р. між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткова угода до кредитного договору № ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р., пунктом 3 якої в новій редакції був викладений підпункт 7.1 пункту 7 кредитного договору №ODKDG101420461, зокрема збільшено процентну ставку за користування кредитом з 1% до 1.17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з погашення відповідно до графіку, доданого до цієї додаткової угоди, зі щомісячною сплатою на рахунок банку 260.03 доларів США (а.с.16).

У звязку з неналежним виконанням своїх зобовязань ОСОБА_2 за кредитним договором №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р. виникла заборгованості, розмір якої станом на 21 травня 2015 року склав 17948,25 доларів США, з яких:

-заборгованість за кредитом 13657,22 доларів США;

-заборгованість по процентам за користування кредитом 2049,11 доларів США;

-заборгованість по комісії за користування кредитом 255,78 доларів США;

-пені за несвоєчасність виконання зобовязання за договором 1120,02 доларів США;

-штраф (фіксована частина) 12,01 доларів США;

-штраф (процентна складова) 854,11 доларів США.

Розмір заборгованості за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. станом на 25 червня 2015р. склав 5697.22 доларів США, з яких:

-заборгованість за кредитом 2866,67 доларів США;

-заборгованість по процентам за користування кредитом 618,76 доларів США;

-заборгованість по комісії за користування кредитом 101,44 доларів США;

-пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором 1827,81доларів США;

-штраф (фіксована частина) 11,81 доларів США;

-штраф (процентна складова) 270,73 доларів США.

Суд першої інстанції зменшив розмір заборгованості за кредитним договором №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р. на 70700грн., оскільки врахував рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012р., яким звернуто стягнення на предмет іпотеки вартістю 70700грн.

Пунктом 9 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за № 5 від 30 березня 2012р. передбачено, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598ЦК). ОСОБА_4 підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК (пункт 17 Постанови Пленуму ВССУ).

Судова колегія звертає увагу на те, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором ODKDG101420462 від 06 вересня 2007р. представником банку не оскаржено.

В частині вказаних позовних вимог Банком було оскаржено ухвалу суду від 31 березня 2016р., якою судом відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України було закрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. у частині стягнення 4743,03 доларів США (а.с.122).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2017р. вказана ухвала Кодимського районного суду від 31 березня 2016р. залишена без змін.

Доводи апелянта, що суд необґрунтовано стягнув заборгованість у національній валюті є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Пунктом 12 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за № 5 від 30 березня 2012р.у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533ЦК. Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Як вбачається з тексту позовних вимог банку на аркуші справи 5 (зворот), представник банку просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 17948,25 доларів США, що за курсом НБУ від 21 травня 2015р. складає 373503грн.08коп. за кредитним договором № ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р.

Судом першої інстанції безпідставно було стягнуто заборгованість в національній валюті в той час, як ОСОБА_4 просив стягнути заборгованість в іноземній валюті.

ОСОБА_4 у поданій позовній заяві 21 липня 2015р. просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. у розмірі 5697,22 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25 червня 2015р. складає 120610грн.21коп. (а.с.54-55).

Судом першої інстанції обґрунтовано було зменшено розмір заборгованості з урахуванням рішення Кодимського районного суду від 19 грудня 2012р., та стягнуто 954,19 доларів США, але також безпідставно вказано про стягнення заборгованості в національній валюті в сумі 25017грн.05коп. (5697,22долара США-4743,03долара США=954,19доларів США).

Тому апеляційна скарга Банку в частині стягнення заборгованості у іноземній валюті підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст.553, ч. І ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобовязальними відносинами, втім є самостійним субєктом у відносинах із кредитором.

Згідно із ст.558 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.559 ЦК України порука припиняється: 1) з припиненням забезпеченого нею зобов'язання; 2) у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; 3) якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; 4) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; 5) після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Частиною 1 ст.559 ЦК України визначено, що припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

Судом встановлено, що 23 липня 2013р. у звязку з укладенням між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 додаткової угоди до кредитного договору №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р., було збільшено процентну ставку за користування кредитом до 1.17 % на місяць на суму залишку заборгованості згідно з графіком, доданим до цієї додаткової угоди (а.с.16-18).

Судом встановлено, що вказаною додатковою угодою змінено редакцію кредитного договору №ODKDG101420461 та збільшено з 1.0% до 1.17 % розмір процентів за користування кредитом та збільшено розмір щомісячного платежу зі 158.02 доларів США до 1260.03 доларів США. Укладений сторонами договір поруки визначає обсяг відповідальності позичальника ОСОБА_2, а отже і поручителя ОСОБА_3

Відповідно до п. 13 договору поруки будь-які зміни і доповнення до нього вносяться лише за згодою сторін, в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової письмової угоди.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що укладання додаткової угоди призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_3 у порівнянні з тим обсягом, який був встановлений у договорі поруки та у первісному кредитному договорі.

ОСОБА_4 висновок суду відповідає фактичним обставинам та ґрунтується на законі.

Доводи представника банку про те, що суд не вірно визнав поруку припиненою з моменту укладення договору не відповідає дійсності, оскільки з тексту рішення суду не вбачається, що порука припинена саме з моменту укладення договору.

Посилання апелянта на те, що поручитель ознайомлений зі всіма умовами кредитного договору, в тому числі і можливістю внесення змін до договору (п.п.2.3.1, 5.2 кредитного договору та п.3 договору поруки), а значить надав згоду є не ґрунтуються на законі.

Так, пунктом п.22 постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за № 5 від 30 березня 2012р. розяснено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

У пункті 2.3.1. Кредитного договору №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р. передбачено, що в односторонньому порядку банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при цьому визначений порядок, однак з матеріалів справи вбачається, що збільшення розміру процентної ставки відбулось не в односторонньому порядку, а шляхом укладення додаткової угоди між банком та ОСОБА_2

Представник банку не надав ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції жодних доказів повідомлення поручителя ОСОБА_3 про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором №ODKDG101420461 від 06 вересня 2007р., отримання її згоди на таке збільшення, а також про укладення з нею додаткової угоди про зміну умов поруки, як це передбачено п. 13 договору поруки від 06 вересня 2007р.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи, крім того, що судом першої інстанції не вірно вказано в рішенні суду про стягнення заборгованості в національній валюті з підстав, викладених в даному рішенні апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309,316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31 березня 2016 року змінити в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами, та викласти резолютивну частину рішення суду в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODKDG201420461 від 06 вересня 2007р. в розмірі 17948,25 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 травня 2015р. складало еквівалент в сумі 399868грн.22коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODKDG201420462 від 06 вересня 2007р. в розмірі 954,19 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 травня 2015р. складало еквівалент в сумі 25017грн.05коп.

В решті рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31 березня 2016р. залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Т.В.Цюра

ОСОБА_6