Ухвала суду № 65475013, 22.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/261/15-ц 22.03.2017 22032017 22.03.2017

Провадження №22-ц/784/722/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/261/15-ц Головуючий І інстанції Батченко О.В.

Провадження № 22-ц/784/722/17 Доповідач Темнікова В.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

за участю секретаря Лептуги С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку спільної сумісної власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2015 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому посилалась на те, що з червня 1990 року по 10 січня 1995 рік вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, а 11 січня 1995 року між ними було укладено шлюб. 05 січня 1995 року ОСОБА_4 за договором дарування став власником житлового будинку та земельної ділянки по вул. Бузька, 84 в м. Миколаєві. На час укладення договору дарування, будинок складався з цокольного та першого поверху та незакінченого будівництвом другого поверху накритого дахом. Під час шлюбу у березні 2005 року вони почали проводити реконструкцію будинку, а саме: добудували стіни другого поверху, підняли та перебудували дах, внаслідок чого виникла - житлова надбудова А1-2, житловою площею 104,0 кв.м., загальною площею 143,5 кв.м,; сіни літ. А-1, площею 12,7 кв.м,; відкрита веранда літ «а». Також було побудовано вбиральню літ.Б; душ літ.В, бесідку літ.Г. Основні роботи закінчилися у серпні 2005 року. Пропорційно до домоволодіння ці будівельні роботи і використані для них матеріали складають 37%, або 37/100 частки. 23.09.2005 року помер її чоловік ОСОБА_4 Усі роботи проводили за сумісні кошти подружжя, інші особи ніякої участі у будівництві за час життя ОСОБА_4 та після його смерті не приймали. Після його смерті відкрилася спадщина у тому числі й на житловий будинок, а також на будівельні матеріали та роботи, використанні на його реконструкцію та самочинне будівництво. До теперішнього часу будинок не здано в експлуатацію, нове свідоцтво про право власності не отримано. Загальна вартість будівельних матеріалів та робіт, використаних на реконструкцію та будівництво житлового будинку у 2005 р. складає 156912 грн. В січні 2016 р. позивачка надала суду уточнену позовну заяву, в якій остаточно просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та робіт при будівництві житлової надбудови А1-2, житловою площею 104,0 кв.м., загальною площею 143,5 кв.м.; сіней літ. А-1, площею 12,7 кв.м.; відкритої веранди : літ. А; вбиральні літ.Б ; душа літ.В ; бесідки літ.Г у домоволодінні по вул. Бузькій, 84 у м. Миколаєві на загальну суму 156912 грн. з зазначенням переліку будівельних робіт, матеріалів та обладнань.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку спільної сумісної власності закрито.

Не погодившись з зазначеною ухвалою суду, позивачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду нормам процесуального права.

Відповідачі звернулися до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просили апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обгрунтованою.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Інші учасники процесу до судового засідання не зявились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Позивачка в заяві, направленій на адресу суду, підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити та розглянути справу у її відсутності.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України набрання законної сили рішенням суду або ухвалою суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, які ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, дійсно є підставою для закриття провадження по справі.

Постановляючи ухвалу, суд виходив з того, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року, постановленим у справі № 1490/5951/12 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки № 84 по вул. Бузькій в м. Миколаєві. Цим же рішенням позивачу відмовлено і у визнанні права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та робіт, вкладених в самочинні добудови та господарські споруди до житлового будинку № 84 по вул. Бузькій в м. Миколаєві та у переведенні на неї (ОСОБА_1І.) прав і обов'язків забудовника житлового будинку по вул.Бузькій, 84 в м.Миколаєві.

Тому суд дійшов висновку, що з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення суду, що набрало законної сили, що виключає провадження в даній цивільній справі, а тому провадження у справі слід закрити на підставі п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

Проте такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні судом пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України. Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору.

Так, як встановлено судом, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року, яке набрало законної сили, вирішувалось питання про визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів та робіт, вкладених в самочинні добудови та господарські споруди до житлового будинку по вул. Бузькій, 84 в м. Миколаєві. Підставою для відмови судом у позові в цій частині позовних вимог була відсутність зазначення позивачкою переліку матеріалів, обладнань та робіт, використаних при здійсненні самочинного будівництва та відсутність даних про них в матеріалах справи. Отже, спір сторін з приводу цих позовних вимог по суті не вирішено.

14 січня 2015року позивачка повторно звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку спільної сумісної власності будівельних матеріалів та робіт, використаних при реконструкції будинку та будівництві господарських споруд, яка була нею уточнена 21 січня 2016 року, і в якій просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та робіт при будівництві житлової надбудови А1-2, житловою площею 104,0 кв.м., загальною площею 143,5 кв.м.; сіней літ. А-1, площею 12,7 кв.м.; відкритої веранди : літ. А; вбиральні літ.Б ; душа літ.В ; бесідки літ.Г у домоволодінні по вул. Бузькій, 84 у м. Миколаєві на загальну суму 156912 грн. з зазначенням переліку найменування цих матеріалів і робіт.

За змістом пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір.

Звертаючись до суду у березні 2006 року, позивачка заявляла позов, предметом якого була матеріально-правова вимога про визнання за нею права власності на ? частину будівельних матеріалів та робіт, використаних при самочинній добудові житлового будинку та господарських споруд до житлового будинку по вул. Бузькій, 84 в м. Миколаєві, без зазначення переліку матеріалів, обладнань та робіт, використаних при здійсненні самочинного будівництва.

На відміну від попередньої справи, у справі, ухвала про закриття провадження у якій переглядається, предметом позову є інша матеріально-правова вимога визнання за позивачкою права власності на ? частину будівельних матеріалів та робіт, використаних при самочинній добудові житлового будинку та господарських споруд до житлового будинку по вул. Бузькій, 84 в м. Миколаєві, з зазначенням переліку матеріалів, обладнань та робіт, використаних при здійсненні самочинного будівництва.

Крім того, при ухваленні 05 березня 2013 року апеляційним судом Миколаївської області рішення спір сторін з приводу цих позовних вимог по суті не вирішено, що свідчить про збереження існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, а тому повторне звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення по суті спору, який продовжує існувати між сторонами, не буде суперечити вимогам закону.

Саме про таке розуміння застосування норми пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України йде мова в правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-79цс15.

Таким чином, закриваючи провадження у справі, суд не врахував підстави відмови у позові за попереднім рішенням та зміни, які відбулися після ухвалення рішення у предметі позову з приводу спірного майна, спір щодо якого не вирішений.

З огляду на це закриття судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України суперечить змісту цієї норми та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого у сторін спору.

Проаналізувавши зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовдення розгляду справи по суті заявлених вимог.

Керуючись ст. ст. 303,307,311,314,315 ЦПК України, судова колегія,- У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 грудня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовдення розгляду справи по суті заявлених вимог.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді