Рішення № 65474200, 22.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/2686/16-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/1789/17 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 46 22.03.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Гуля В.В., Таргоній Д.О.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою приватного нотаріуса Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними дій нотаріуса, визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки ,

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 17 грудня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Олександром Євгеновичем, згідно якого позивачу ОСОБА_5 було надано в позику 479 580 грн., що на час укладення договору позики було еквівалентно 60 000 доларів США (1 дол. США = 7,993 грн.)

Згідно вказаного договору позики позивач зобов'язаний був повернути позичені кошти до 16 грудня 2016 року, відповідно до графіку: кожних півроку до 30 червня та 30 грудня, відповідно повинні бути повернуті 80 000 гривень, з урахуванням можливих відсотків, як це передбачено у п.2 договору позики, решта суми в останній день позики.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 17 грудня 2013 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Олександром Євгеновичем та зареєстрований в реєстрі за №1868.

Відповідно до вказаного договору іпотеки, позивач ОСОБА_5 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

27 червня 2014 року та 25 грудня 2014 року позивач ОСОБА_5 сплатив ОСОБА_3 120 000 та 40 000 грн. відповідно, що підтверджується нотаріально завіреними заявами, в останній з яких зазначено, що за взаємним погодженням, решту частини суми чергового платежу у розмірі 40 000 гривень позивач зобов'язався сплатити до 31 березня 2015 року, що мало б вважатись належним виконанням умов вищевказаного договору позики.

В зазначений строк та згідно умов договору позики гроші вчасно повернуті не були.

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 досягли усної домовленості про повернення усієї суми, згідно договору позики, без виплати чергових платежів до завершення строку основного зобов'язання. Після цієї розмови сторони більше не розмовляли і ніякої інформації про можливе звернення стягнення на нерухоме майно, тобто земельну ділянку, позивач ОСОБА_5 не отримував.

Але 18 квітня 2016 року з Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 18.04.2016 р., позивачу стало відомо, що новим власником його земельної ділянки є ОСОБА_4 право власності якого виникло на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем .

Вважає вищезазначені дії відповідача нотаріуса Швець Р.О. по реєстрації права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно - земельну ділянку незаконними та необґрунтованими, а рішення та запис про вказану вище реєстрацію права власності такими, що мають бути скасовані.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. щодо реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 за ОСОБА_4, визнати недійсним з моменту укладення нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, серія та номер: 3594, посвідчений 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачі подали апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції дана невірна правова оцінка диспозиції ст. 35 та ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Так суд виходив з того, що доказів того, що позивач отримав письмове повідомлення про продаж предмету іпотеки відповідачами не надано. Однак відповідачі вважають, що вказані норми матеріального права не встановлюють обов»язковості щодо отримання доказів вручення іпотекодавцю повідомлення про продаж предмета іпотеки. Вважають, що в законі передбачено лише обов»язок іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про такий продаж, що було дотримано ОСОБА_3 та нотаріусом і таке повідомлення надсилалось боржнику, однак останній його не отримав і воно повернулось без вручення.

При цьому звертають увагу на те, що відповідно до ч.10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Таким чином, на думку відповідачів, позивач зобов»язаний був отримувати поштову кореспонденцію за місцем своєї реєстрації, яке він вказав при укладанні договорів позики та іпотеки.

Також вважають неправильними висновки суду про те, що нотаріус не повідомив інших осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про продаж предмета іпотеки. Наголошують на тому, що відсутність таких осіб була перевірена нотаріусом Швецем за витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також відповідачі вважають, що суд першої інстанції послався на ст. 38 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка не існує, тим самим не правильно застосував норми матеріального права.

Щодо висновків суду про порушення прав позивача тим, що ціна продажу предмета іпотеки не була визначена суб»єктом оціночної діяльності, відповідачі зазначають, що у разі невиконання ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» настають правові наслідки у вигляді обов»язку іпотекодержателя відшкодувати різницю між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

На підставі викладеного просили апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2013 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) було укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., відповідно до умов якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв 479 580,00 грн. із зобов'язанням повернути таку ж саму суму до 16 грудня 2016 року включно (а.с.13,114).

Пунктом 2 зазначеного договору сторони погодили, що основне зобов'язання дорівнює еквіваленту 60 000,00 доларів США за курсом НБУ, що є чинним на дату укладення цього договору (1 долар США = 7,993 грн.). Сторони домовились, що якщо на дату виплати чергової суми позики офіційно встановлений курс НБУ, порівняно з тим, що був встановлений на дату укладення цього договору, буде збільшений більш ніж на 5%, - сума курсової різниці буде вважатись платою (відсотками) за користування позикою і сплачуватиметься одночасно з поверненням чергової суми.

Відповідно до пункту 7 договору позики грошей, сторони домовились, що сума позики має бути повернута таким чином: кожні півроку, до 30 червня та 30 грудня, відповідно, - мають бути повернуті - 80 000,00 грн., з урахуванням можливих відсотків, як це передбачено у пункту 2 цього договору і решта суми позики в останній день позики.

У пункті 8 зазначеного договору сторони домовились, що якщо позичальник порушить умови сплати чергових сум позики згідно з пунктом 7 цього договору, позикодавець має право, починаючи з третього дня прострочення вимагати дострокове повернення усієї суми позики, а у разі невиконання цієї умови у встановлений позикодавцем строк, стягнути несплачену суму разом із штрафними санкціями, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Згідно пункту 10 договору, у випадках невиконання або неналежного виконання цього договору позикодавець має право звернути стягнення на земельну ділянку загальною площею 0,8014 га, у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у Державному акті, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Рожни, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка є забезпеченням виконання цього договору, а також на будь-яке майно позичальника на яке, згідно з законодавством України, може бути звернене стягнення.

З метою забезпечення вимог щодо своєчасного повернення суми позики за договором позики грошей, 17 грудня 2013 року між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований в реєстрі за №1868, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,8014 га, у межах, які визначені в натурі (на місцевості), закріплені межовими знаками і зазначені у Державному акті, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Рожни, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (предмет іпотеки) (а.с.14-15).

На виконання умов договору позики грошей, 27 червня 2014 року позивачем ОСОБА_5 повернуто відповідачу ОСОБА_3 суму чергового платежу в розмірі 120 000,00 грн., що за погодженням сторін дорівнює еквіваленту 10 000,00 доларів США, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 27 червня 2014 року (а.с.16).

25 грудня 2014 року позивачем ОСОБА_5 повернуто відповідачу ОСОБА_3 суму чергового платежу в розмірі 40 000,00 грн., що за погодженням сторін дорівнює еквіваленту 5 000,00 доларів США, а решту частини суми у розмірі 40 000.00 грн. позивач зобов'язався сплатити до 31 березня 2015 року, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 25 грудня 2014 року (а.с.17).

Однак, ні 31 березня 2015 року, ні 30 червня 2015 року позивач ОСОБА_5 своїх зобов'язань перед відповідачем ОСОБА_3 не виконав, кошти не повернув, що підтверджує сам позивач у своїй позовній заяві.

Згідно пункту 12 Іпотечного договору, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, в разі, якщо: - іпотекодавець не поверне суму позики після закінчення строку позики, що визначений у основному зобов'язанні; - позичальник не виконає вимогу позикодавця щодо дострокового повернення всієї суми позики (основного зобов'язання) у разі порушення позичальником умов основного та цього договорів у строки, що будуть призначені позикодавцем; - іпотекодавець допустить порушення умов цього договору в частині збереження предмету іпотеки, порядку його використання.

На виконання вимог договорів від 17 грудня 2013 року та статті 38 Закону України «Про іпотеку», 07 липня 2015 року приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Соколову О.Є. відповідачем ОСОБА_3 було подано заяву про передачу позивачу ОСОБА_5 «Вимоги про усунення порушення щодо виконання основного зобов'язання», якою відповідач повідомив позивача про порушення взятих ним на себе зобов'язань по поверненню суми позики за договором безпроцентної позики грошей, що був укладений між ними і виконання зобов'язань за яким забезпечується Іпотечним договором, укладеним між ними та вимагав дострокового повернення усієї суми позики, сплати відсотків в розмірі курсової різниці та виплати штрафних санкцій. Підсумкова сума боргу становила 960 541,00 грн. ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_5 про те, що у разі неповернення вказаної суми в тридцятиденний строк, вона буде стягнута в примусовому порядку разом із штрафними санкціями за прострочення, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, в позасудовому порядку за його вибором (а.с.55-56).

У свідоцтві, посвідченому нотаріусом Соколовим О.Є. за №1238 від 29 вересня 2015 року, нотаріус зазначив, що ним 07 липня 2015 року за реєстровим №839 заяву ОСОБА_3 передано ОСОБА_5, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, того ж числа за реєстровим №840 (а.с.54).

Заява містила: - відомості вимоги про усунення порушення виконання основного зобов'язання по поверненню суми чергових платежів за договором безпроцентної позики грошей, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і посвідчений нотаріусом Соколовим О.Є. 17 грудня 2013 року за реєстровим №1866, 40000,00 та 80000,00 гривень. Всього 120 000,00 гривень; - вимогу про дострокове повернення усієї суми позики, сплати відсотків та штрафних санкцій, всього на загальну суму 960 541,00 гривень; - попередження про стягнення суми боргу: основної суми позики, процентів та штрафних санкцій в примусовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки, який забезпечував виконання вищенаведеного договору позики будь-яким позасудовим способом звернення, який ОСОБА_3 обере за власним розсудом в тому числі прийняття предмету іпотеки у власність, чи продаж предмету іпотеки третім особам чи вчинення виконавчого напису на предмет іпотеки; позасудове врегулювання передбачено договором про задоволення вимог іпотеко держателя, який міститься у іпотечному договорі у вигляді застереження.

Заява була передана 08 липня 2015 року ОСОБА_5 шляхом відправлення на його адресу реєстрації та проживання через поштове відправлення Укрпошти цінним листом з описом вкладення та зворотнім повідомленням (а.с.57-58).

21 серпня 2015 року зазначений лист повернуто на адресу нотаріальної контори (вхідний №180/02-24 від 21.08.2015 р.) з довідкою Укрпошти ф. 20 про причини повернення (досилання) з поміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та проставленим штампом від 12.08.2015 року (а.с.57).

10 листопада 2015 року відповідач ОСОБА_3 продав земельну ділянку, що була предметом іпотеки, відповідачу ОСОБА_4, договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем, зареєстровано в реєстрі за №3594 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26015161) (а.с.18-19).

З матеріалів справи, а саме з копії паспорта позивача ОСОБА_5 вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 04 вересня 2003 року, а відповідно до норм наведеної вище статті, саме за цією адресою з ним ведеться офіційне листування.

Суд першої інстанції вважав, що неотримання позивачем ОСОБА_5 листа не є підставою вважати, що відповідачем не виконано умови договору щодо направлення вимоги про усунення порушення щодо виконання зобов'язання.

Проте, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу статті 38 Закону України «Про іпотеку» , вбачається, що при продажу предмета іпотеки були порушені права позивача ОСОБА_5, оскільки він був позбавлений можливості відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки.

Крім того, суд вважав порушеним право позивача ОСОБА_5 як іпотекодавця щодо встановлення ціни продажу предмета іпотеки.

Суд зазначив, що доказів того, що позивач ОСОБА_5 отримав письмове повідомлення про продаж предмету іпотеки, відповідачами не надано, а судом не здобуто.

Крім того, суд вважав, що в порушення норм чинного законодавства приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. при посвідченні договору купівлі-продажу предмету іпотеки від 10 листопада 2015 року, не було належним чином перевірено, що іпотекодержатель повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки.

Проте судова колегія не може погодитись із такими висновками суду, а також із тим, що наведені ним обставини можуть бути підставою для задоволення позову виходячи з такого.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо існування між сторонами зобов»язань , невиконання позивачем зобов»язань за договором позики і виникнення у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки і правильно застосував такі норми матеріального права.

Згідно статті 12 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції встановив, що у ОСОБА_3 виникло право на підставі ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивач не виконував взяті на себе за договором позики зобов»язання.

Стаття 35 ЗУ «Про іпотеку» встановлює певну процедуру, дотримання якої є обов»язковим перед зверненням стягнення на предмет іпотеки. Так вказана стаття передбачає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Таким чином, відповідно до наведеної норми іпотекодержатель ОСОБА_3 мав надіслати на ім»я іпотекодавця ОСОБА_5 вимогу про усунення порушення і тільки після цього у нього виникало право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Про це ж йдеться і у п. 12 Іпотечного договору. Так сторони встановили, що Іпотекодежатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі, якщо:

- іпотекодавець не поверне суму позики після закінчення строку позики, що визначений у основному зобов»язанні;

- позичальник не виконає вимог позикодавця щодо дострокового повернення всієї суми позики у разі порушення позичальником умов основного та цього договорів у строки, що будуть призначені позикодавцем;

- іпотекодавець допустить порушення умов цього договору в частині збереження предмету іпотеки, порядку його використання.

Таким чином, лише у випадку дотримання іпотекодавцем вимог ст.35 ЗУ «Про іпотеку» у нього виникає право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його третім особам і тільки після цього ним вчиняються дії, передбачені ст.. 38 ЗУ «України «Про іпотеку».

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 через приватного нотаріуса Соколова О.Є. 07 липня 2015 року передав ОСОБА_5 вимогу про дострокове повернення всієї позики зі штрафними санкціями у розмірі 960 541 грн. і попередив, що у разі її невиконання в тридцяти денний строк він змушений буде звертати стягнення на предмет іпотеки, тобто була дотримана норма ст. 35 ЗУ «Про іпотеку».

Вказана вимога 08.07.2015р. була надіслана на адресу, за якою зареєстрований ОСОБА_5 цінним листом з описом вкладення, однак була повернута 21.08.2015 р. без вручення за закінченням терміну зберігання.

Суд першої інстанції оцінюючи обставини справи щодо невручення цієї вимоги ОСОБА_5 прийшов до висновку, що умови договору іпотеки і вимоги ст. 35 ЗУ «Про іпотеки» були дотримані, оскільки ОСОБА_5 мав добросовісно відноситись до своїх обов»язків і отримувати кореспонденцію яка надходить на його адресу. Ці висновки суду відповідачами не оспорюються. Також з цими висновками суду погодився і ОСОБА_5, оскільки апеляційної скарги на рішення суду не подавав, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для оцінки правомірності такої позиції суду першої інстанції.

Таким чином, оскільки суд встановив про дотримання ОСОБА_3 ст. 12,35 Закону України «Про іпотеку», суд перейшов до оцінки дотримання сторонами вимог ст. 38 ЗУ «Про іпотеку»

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Тобто вказана норма передбачає повідомлення як іпотекодавця так і інших осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом поряду права чи вимоги на предмет іпотеки про майбутній продаж предмета іпотеки і передбачає наслідки такого повідомлення, а саме можливість купівлі предмета іпотеки особами, які мають зареєстровані у встановленому законом поряду права чи вимоги на предмет іпотеки, а для іпотекодавця наслідки полягають у можливості погодити з іпотекодержателем ціну продажу предмета іпотеки, а також протягом тридцяти днів до моменту укладені договору купівлі-продажу виконати основне зобов»язання.

Вказана стаття не передбачає права іпотекодавця на купівлю у іпотекодержателя предмета іпотеки, як про це зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, а тому не повідомлення ОСОБА_5 про наступний продаж предмета іпотеки не порушує його прав на купівлю цього предмета іпотеки. Тобто висновки суду в частині порушення прав позивача на купівлю предмета іпотеки є неправильними.

Також частина 6 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» надає іпотекодержателю альтернативу щодо визначення ціни продажу предмета іпотеки, а саме або за погодженням між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. При цьому ця стаття також містить в собі відповідальність іпотекодержателя у разі невиконання цієї умови, що також унеможливлює визнання недійсним договору купівлі-продажу на підставі недотримання іпотекодавцем умов ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» щодо визначення ціни продажу предмета іпотеки.

Разом із тим, недотримання вимог цієї статті в частині повідомлення іпотекодавця порушує його право на виконання зобов»язання протягом тридцяти днів і залишення предмета іпотеки у його власності.

Матеріали справи не містять доказів того, що іпотекодержатель ОСОБА_3 дотримав вимог ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та повідомив іпотекодавця про продаж предмета іпотеки.

Відповідно до п. 2.7. 7 глави 2 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України розділу» затвердженого Наказом Міністерство юстиції України N 296/5, 22.02.2012 (далі - Порядок) якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.

Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто вказана норма передбачає лише обов»язкове надання нотаріусу повідомлення про продаж предмета іпотеки особам, які зареєстрували в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки. Щодо повідомлення іпотекодавця про продаж предмета іпотеки, то надання нотаріусу доказів такого повідомлення Порядком не передбачено.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки іпотекодержатель ОСОБА_3 не надав приватному нотаріусу Швець Р.О. документального підтвердження про повідомлення інших осіб про продаж предмета іпотеки, а нотаріус тим не менш посвідчив договір купівлі-продажу, тим самим дії нотаріуса є незаконними.

Однак із такими висновками суду не можна погодитись оскільки, як вбачається із інформаційних довідок, які були у розпорядженні нотаріуса відсутні особи, відмінні від іпотекодержателя ОСОБА_3, які зареєстрували свої права чи вимоги на предмет іпотеки. Отже у нотаріуса не було підстав вимагати від іпотекодержателя надсилати такі повідомлення іншим особам.

Таким чином висновки суду в частині визнання дій нотаріуса Швеця незаконними є неправильними.

Суд першої інстанції задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу не зазначив правових підстав для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із наведених норм, позивач мав зазначити з яких підстав він просить визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Однак позовна заява не містила таких підстав. Та обставина, що ОСОБА_5 як власник предмета іпотеки не був повідомлений про його продаж іпотекодержателем не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, а може бути лише підставою для проведення сторонами договору позики взаєморозрахунку з урахуванням вартості земельної ділянки, ціни її продажу та розміру боргу за договором позики.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.88 ЦПК України розподіл судових витрат має бути здійснений пропорційно до часткового задоволення позовних вимог та часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З врахванням вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь Швеця Р.О., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають стягненню сплачений ними судовий збір у розмірі 1212,75 грн. у рівних частках.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2017року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконними дій нотаріуса, визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь округу Швеця Руслана Олеговича, ОСОБА_3, ОСОБА_4 сплачений ними судовий збір у розмірі по 404,25 гривень кожному.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді