Постанова № 65470090, 20.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 р.м. ОдесаСправа № 815/3999/16

Категорія: 8.3.1Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Домусчі С.Д.,

ОСОБА_1,

за участю: секретар судового засідання Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 10.08.2016 року,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету адміністративного позову (уточнення) (а.с.84-104 т.26), просило суд визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2016 року № НОМЕР_1, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2044712,50 грн., в т.ч.: за податковим зобовязанням на 1363141 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 681570,50 грн.; податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.08.2016 року № НОМЕР_2, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24999141,25 грн., в тому числі: за податковими зобовязаннями на 19999313 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 4999828,25 грн. - в частині 23815648,09 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 21.12.2015 року по 23.02.2016 року, на підставі наказу від 17.12.2015 року № 305 та направлень від 17.12.2015 року №№ 241-248, посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 01.03.2016 року № 19/28-08-49-02/35835822 (а.с.63-157 т.1).

На підставі висновків зазначено акту перевірки, з урахуванням адміністративного оскарження та рішення ДФС України від 04.08.2016 року № 16863/6/44-44-11-01-02-25, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 року: № НОМЕР_1, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2044712,50 грн., в тому числі: за податковим зобовязанням на 1363141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 681570,50 грн.; № НОМЕР_2, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24999141,25 грн., в тому числі: за податковими зобовязаннями на 19999313,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 4999828,25 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням рішенням від 10.08.2016 року № НОМЕР_1 у повному обсязі та з податковим повідомленням рішенням від 10.08.2016 року № НОМЕР_2 в частині визначення грошового зобовязання на суму 23815648,09 грн., позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Задовольняючи заявлені позивачем вимоги та скасовуючи податкові повідомлення рішення від 10.08.2016 року № НОМЕР_1 у повному обсязі та № НОМЕР_2 в оскаржуваній позивачем частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові зобовязання за цими податковими повідомленнями рішеннями частково визначені поза межами строку давності, встановленого ст. 102 Податкового кодексу України, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України при формуванні доходу/витрат та податкового кредиту є безпідставними, а тому наведені податкові повідомлення рішення у вказаній частині є протиправними.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Як вбачається з акту оскаржуваної перевірки та зазначено апелянтом в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошового зобовязання з податку на прибуток та додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями, стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» вимог пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок реалізації сепараційного матеріалу нерезидентам (капітан судна) за цінами нижче звичайних (передача на безоплатній основі) та відповідно заниження обєкта оподаткування податком на прибуток на суму 5318526 грн. та податком на додану вартість на суму 4926319,75 грн.

Відповідно до вимог п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.5 ст. 135 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) інші доходи включають: доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами; доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до пункту 153.7 статті 153 цього Кодексу; суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду; вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Відповідно до пп. 14.1.211 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку, відповідно до Митного кодексу України.

Згідно пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

За правилами пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Доходячи висновку про допущення з боку позивача порушень пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок реалізації сепараційного матеріалу нерезидентам (капітан судна) за цінами нижче звичайних (передача на безоплатній основі) та відповідно заниження обєкта оподаткування за цими операціями, відповідач послався на те, що у перевіряємий період ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» надавало послуги з сепарації та здійснювало експорт сепараційного матеріалу. Проте, як зазначив відповідач, відповідно до Збірника тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України, вартість сепараційного матеріалу не входить в акордну ставку і оплачується вантажовласником окремо. Таким чином, враховуючи, як зазначає відповідач, базу даних митниці, останній дійшов висновку, що позивачем здійснено реалізацію сепараційного матеріалу нерезиденту на безоплатній основі.

Разом з цим, досліджуючи акт перевірки, на підставі висновків якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення рішення, колегією суддів встановлено, що посилаючись на наведені порушення з боку позивача, відповідач не визначив з яким підприємством ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» мав наведені відносини та не досліджував безпосередньо умови договору, який був укладений позивачем з цим контрагентом.

Водночас, саме при дослідженні характеру відносин між підприємствами, умов договору, що укладений між ними, можливо встановити оплатність поставлємих товарів та взагалі фактично реалізацію цих товарів.

В свою чергу, без такого дослідження, висновки відповідача щодо здійснення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» реалізації сепараційного матеріалу на безоплатній основі та, як наслідок, заниження бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не можна визнати обґрунтованими.

Колегія суддів наголошує, що згідно підпункту 2.1.1.12 пункту 2.1.1 підрозділу 2.1 розділу 2 Збірника тарифів на комплекс робіт, повязаних з обробленням вантажів у портах України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 року № 392 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), на який посилається сам відповідач, необхідні для навантаження, кріплення, перевезення та вивантаження вантажу матеріали, обладнання та пристосування (жорстка та м'яка сепарація, пиломатеріали, необхідні для влаштування настилів, кріпильні матеріали, брезенти, тимчасове обладнання для перевезення живності та спецвантажів та ін.) надаються вантажовідправниками або портами за рахунок вантажовідправників. Кріпильні засоби багаторазового використання надаються судном за свій рахунок або портом за договором з вантажовласником у разі відсутності в судна кріпильних засобів багаторазового використання або їх надання не передбачено умовами фрахтування.

Якщо навантажений на судно вантаж вимагає виготовлення пристосувань для його укладання, ці пристосування повинні виготовлятися силами та засобами вантажовласників із своїх матеріалів та за свій рахунок.

У разі, якщо навантаження на судно спеціальних вантажів (важковагових, довгомірних, об'ємних та ін.) вимагає здійснення особливих робіт з укріплення палуб, зварних та інших робіт з укріплення самих палубних вантажів, ці роботи (включаючи вартість матеріалів) виконуються портом або клієнтом (залежно від того, хто виконує навантаження) за рахунок вантажовласників. У пунктах перевалки (вантажі прямого змішаного сполучення) указані роботи виконуються силами портів перевантаження та оплачуються вантажоодержувачами. Вартість цих робіт визначається за вільними тарифами. Якщо вищевказані особливі роботи можуть бути виконані тільки в заводських умовах, забезпечення цих робіт покладається на вантажовласників.

При використанні ролл - трейлерів для перевезення вантажів на суднах кріплення вантажів, включаючи вартість матеріалів, на ролл - трейлері виконуються портом за рахунок вантажовласника.

Умови та порядок розрахунків між портами та вантажовласниками за роботи і матеріали із сепарації, кріплення та виготовлення спеціальних пристосувань при перевезенні вантажів установлюються на договірній основі.

Крім того, п. 2.1.2 вказаного Збірника «Перелік робіт, які оплачуються за акордними ставками»: за експортом та транзитом у портах відправлення - сепарація вантажів у трюмах суден (виключаючи вартість матеріалів); за імпортом та транзитом порту призначення - вивільнення вантажів від закріплень у трюмах та на палубах суден (за винятком спеціальних закріплень), розвантаження суден у порту призначення з укладанням вантажів на площадках, які розташовані на території порту та перебувають в його експлуатації, а також зняття сепарації, закріплення та сепарація вантажів у вагонах (виключаючи вартість матеріалів та робіт із спецзакріплення); за прямим змішаним та прямим водним сполученням у порту відправлення - сепарація вантажів у трюмах суден (уключаючи вартість матеріалів); за прямим змішаним сполученням у порту призначення - вивантаження вантажу із суден у склади порту або в автомашини вантажовласників, подані ними до борту судна для перевантаження за прямим варіантом, зняття сепарації, закріплення та сепарація вантажів у залізничних вагонах (виключаючи вартість матеріалів та робіт із спеціального закріплення); за прямим змішаним та прямим водним сполученням у порту перевалки - розвантаження вагонів або суден, а також зняття сепарації, сепарація вантажів у трюмах суден (за винятком вартості матеріалів), закріплення та сепарація вантажів у залізничних вагонах (за винятком вартості матеріалів та робіт із спеціального закріплення).

Таким чином, з метою встановлення наявності або відсутності з боку позивача порушень при оподаткуванні операцій із вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання, в обовязковому порядку підлягали дослідженню умови договору, що укладений між позивачем та його контрагентом, та взагалі характер наданих послуг, їх склад, що відповідачем здійснено не було.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у перевіряємий період, а саме 31.05.2012 року між ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» (виконавець) та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (вантажовласник) було укладено договір № 2100 (а.с.54-60 т.3), відповідно до умов якого вантажовласник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання здійснити перевалку, інформаційне обслуговування, документальне оформлення та зберігання експортних вантажів вантажовласника у ДП «Миколаївський морський торговельний порт».

Відповідно до п. 3 вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 до договору № 2100 (а.с.62 т.3), вартість послуг за цим договором складається з: акордної ставки; витрат, які повязані з подачею-забиранням вагонів та маневрових робіт в порту, до яких входять: подача-забирання вагонів, дод. маневрові роботи, стрічка кріпильна, сепараційний матеріал; витрат, які повязані з відкритим зберіганням вантажу на складських приміщеннях позивача.

Також, наведений договір має калькуляцію, яка є його невідємною частиною, в якій міститься розшифровка вартості послуг при переробці 1 тони металопрокату, які не входять/не оплачуються акордною ставкою, в якій передбачено, в тому числі, вартість сепараційного матеріалу (а.с.79 т.3).

Як зазначено самим відповідачем в акті оскаржуваної перевірки, вартість перевалки металопродукції ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» відповідає акордним ставкам плати за виконання навантажувально-розвантажувальних робіт відповідно до наведеного Збірника.

В свою чергу, згідно складених на виконання умов вказаного договору актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) та відповідних рахунків фактур, вартість сепараційного матеріалу виставлена позивачем та оплачена його контрагентом окремим рядком саме у складі наданих послуг (а.с.81-250 т.3, 2-250 т.4, 2-251 т.5, 2-251 т.6, 1-250 т.7, 2-251 т.8, 2-45 т.9).

Як вірно зазначено позивачем, той факт, що сепараційний матеріал використовувався саме, як матеріал, який призначений для забезпечення збереженості обєктів зовнішньоекономічних перевезень та безпеки таких перевезень, свідчить і те, що сепараційний матеріал надавався до суден на підставі листів капітанів суден та за наслідками його використання позивачем складались саме акти списання сепараційного матеріалу (а.с.61-249 т.11, 2-251 т.12, 2-251 т.13, 2-251 т.14, 2-251 т.15, 2-251 т.16, 2-218 т.17, 221-250 т.28, 1-250 т.29, 1-257 т.30).

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень рішень, щодо здійснення позивачем реалізації сепараційного матеріалу на безоплатній основі та, як наслідок, отримання від такої реалізації доходу на суму вартості цього сепараційного матеріалу його звичайної ціни, що підлягає оподаткуванню податком на прибуток та додану вартість, є безпідставними.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що сепараційний матеріал не експортувався позивачем, не виступав в якості товару, а надавався за вимогами капітанів суден з метою укріплення вантажу та забезпечення його цілісності, такі послуги позивача оплачувались з урахуванням акордної ставки, яка передбачена Збірником, та, зокрема, окремо вартості наданого сепараційного матеріалу.

Тобто, сепараційний матеріал не виступав товаром, відповідно, операції з переміщенням сепараційного матеріалу не є обєктом оподаткування податком на прибуток та додану вартість, а його вартість, як допоміжного укріплюючого матеріалу, входила до вартості наданих послуг.

Порушень оподаткуванні наданих позивачем послуг з боку останнього відповідачем не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток та додану вартість та застосування штрафних санкцій з цих податків у звязку з порушенням позивачем вимог пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок реалізації сепараційного матеріалу нерезидентам (капітан судна) за цінами нижче звичайних (передача на безоплатній основі) та відповідно заниження обєкта оподаткування податком на прибуток на суму 5318526 грн. та податком на додану вартість на суму 4926319,75 грн.

Водночас, вирішуючи спірне питання, у вказаній частині, суд першої інстанції помилково послався на неможливість застосування до спірних правовідносин положень пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, оскільки правила наведеної статті застосовуються лише щодо оподаткування операцій з повязаними особами, проте, у перевіряємий період таких операцій позивачем не здійснювалась. Колегія суддів зазначає, що доходячи такого висновку, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку, а тому саме з цих підстав застосовані відповідачем до спірних правовідносин.

Разом з цим, враховуючи спростовування висновків відповідача про порушення відповідачем наведених положень пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню в частині нарахування позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 1339108,40 грн. та додану вартість на загальну суму 1477 895,90 грн.

Також, як вбачається з акту оскаржуваної перевірки та зазначено апелянтом в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошового зобовязання з податку на прибуток та додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями, стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» положень пп. 14.1.191 п. 14.1, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок безпідставного формування витрат та податкового кредиту, з урахуванням застосованих відповідачем строків, визначений ст. 102 Податкового кодексу України, та адміністративного оскарження, за рахунок операцій з ТОВ «Август», ТОВ «Автобуд - Нікма», ТОВ «Тон-А», ТОВ «Інструментальний сервіс», ПП ТФ «Спецдеталь», ТОВ «Фронта», що призвело до завищення позивачем витрат на суму 1949660 грн. та завищення податкового кредиту у розмірі 1889380 грн., внаслідок чого відповідачем визначені відповідні зобовязання з цих податків у розмірі 366838,90 грн. та 377876 грн., а також нараховані відповідні суми штрафних санкцій.

Так, з урахуванням застосованих відповідачем строків, визначений ст. 102 Податкового кодексу України, податковий орган дійшов висновку, що позивачем безпідставно сформовано витрати та податковий кредит по господарським операціям з: ТОВ «Автобуд - Нікма», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3353,70 грн. та податку на додану вартість на суму 3613,71 грн.; з ТОВ «Тон-А», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 347159,80 грн. та податку на додану вартість на суму 371745 грн., при цьому, посилаючись на те, що первинно-бухгалтерські документи підписані від імені ТОВ «Тон-А» не особою, що є директором цього підприємства, невідповідність форми ТТН, а також на наявну податку інформацію щодо цього підприємства в частині його контрагентів; ТОВ «Інструментальний сервіс», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3321,40 грн. та податку на додану вартість на суму 2516,75 грн., при цьому, посилаючись на податкову інформацію щодо цього платника.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 згаданого нормативно-правового акта, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Крім того, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2012 року між позивачем та ТОВ «Тон-А» був укладений договір № 54/12-Р (а.с.46-48 т.9), відповідно до умов якого продавець (ТОВ «Тон-А») зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах, встановлених цим договором, дошку необрізну сепараційну 40-80 мм (товар).

На підтвердження виконання умов вказаного договору та фактичності вказаних господарських операцій, позивачем, як під час проведення оскаржуваної перевірки, так і до суду, надані: видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, акти списання, приймально-здавальні акти щодо забезпечення сепарації вантажу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с.50-260 т.9, 2-252 т.10, 2-249 т.11, 2-251 т.12, 2-251 т.13, 2-251 т.14, 2-251 т.15, 2-251 т.16, 2-218 т.17).

За змістом вказаних документів можливо встановити фактичне виконання ТОВ «Тон-А» зобовязань за укладеним договором, а саме строки виконання зобовязань, узгоджені розміри оплати, найменування товару, його кількість, пункти завантаження та розвантаження, відпуск та приймання товару уповноваженими особами від підприємств, а також фактичне використання отриманих позивачем товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, оскільки наданими первинними документами у повному обсязі підтверджується належне виконання умов договору з ТОВ «Тон-А», за наданими первинними документами вбачається зміст господарських операцій, їх оплата, їх використання в господарській діяльності, колегія суддів вважає, що позивач, дотримуючись правил податкового законодавства, правомірно включив витрати за цими операціями до складу валових та суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в результаті цих операцій.

Доводи відповідача про відсутність при проведенні перевірки спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортним ТТН ліс, колегія суддів вважає обґрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними, оскільки відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.11.2013 року № 961/707, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.2013 року за № 2070/24602, дана форма ТТН є обовязковою лише для державних лісогосподарських підприємств (структурні підрозділи: лісництва, склади, цехи) при обліку, первинному відпуску та перевезенні деревини автомобільним транспортом. Ні Позивач, ні ТОВ «Тон-А» не є державними лісогосподарськими підприємствами, отже, обовязку складати ТТН - ліс при транспортуванні сепараційного матеріалу позивач та ТОВ «Тон-А» не мали.

Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача, як на підставу для не визнання задекларованих позивачем витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Тон-А», на те, що за даними ЄДРПОУ директором цього підприємства є ОСОБА_2, а укладений з позивачем договір від імені ТОВ «Тон-А» підписаний ОСОБА_3, оскільки за даними ЄДРПОУ, на які посилається відповідач, ОСОБА_2 є директором ТОВ «Тон-А» з 28.02.2013 року, в той час, як договір з позивачем цим підприємством був укладений 20.08.2012 року та станом на цю дату директором цього підприємства виступав ОСОБА_3

Також, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, на підтвердження фактичності господарських операцій з ТОВ «Інструментальний сервіс», позивачем, як під час проведення оскаржуваної перевірки, так і до суду, надані: видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, рахунки фактури (а.с.45-75 т.18), за змістом яких можливо встановити фактичне виконання ТОВ «Інструментальний сервіс» своїх зобовязань, а саме строки виконання зобовязань, узгоджені розміри оплати, найменування товару, його кількість, пункти завантаження та розвантаження, відпуск та приймання товару уповноваженими особами від підприємств, а також фактичне використання отриманих позивачем товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, оскільки наданими первинними документами у повному обсязі підтверджується належне постачання ТОВ «Інструментальний сервіс» придбаного позивачем товару, за наданими первинними документами вбачається зміст господарських операцій, їх оплата, їх використання в господарській діяльності, колегія суддів вважає, що позивач, дотримуючись правил податкового законодавства, правомірно включив витрати за цими операціями до складу валових та суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в результаті цих операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відхилення, встановлені підсистемою «Перегляд результатів співставлення» АІС «Податковий блок», між сумами податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Інструментальний сервіс» та податкових зобовязань позивача не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат і не можуть бути законною підставою для зменшення позивачу податкового кредиту та цих витрат, оскільки відповідно до п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 року за № 1300/27745, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших субєктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, компютерна автоматизована інформаційна система, на яку посилається відповідач в обґрунтуванні своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку за період, що перевірявся, які б достовірно підтверджували наявність факту порушення позивачем податкового законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 року та 04.01.2013 року між позивачем та ТОВ «Автобуд - Нікма» були укладені договори №№14/11-Р, 04/1-13 (а.с.235-238 т.18), відповідно до умов яких постачальник (ТОВ «Автобуд - Нікма») зобовязується в порядку та на умовах, визначених цими договорами, поставляти пісок, а покупець зобовязується в порядку та на умовах, визначених цими договорами, приймати та оплачувати даний товар.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів та фактичності вказаних господарських операцій, позивачем, як під час проведення оскаржуваної перевірки, так і до суду, надані: видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, рахунки фактури (а.с.34-208 т.19).

За змістом вказаних документів можливо встановити фактичне виконання ТОВ «Автобуд - Нікма» зобовязань за укладеними договорами, а саме строки виконання зобовязань, узгоджені розміри оплати, найменування товару, його кількість, пункти завантаження та розвантаження, відпуск та приймання товару уповноваженими особами від підприємств, а також фактичне використання отриманих позивачем товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, оскільки наданими первинними документами у повному обсязі підтверджується належне виконання умов укладених договорів з ТОВ «Автобуд - Нікма», за наданими первинними документами вбачається зміст господарських операцій, їх оплата, їх використання в господарській діяльності, колегія суддів вважає, що позивач, дотримуючись правил податкового законодавства, правомірно включив витрати за цими операціями до складу валових та суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту в результаті цих операцій.

В свою чергу, виключаючи витрати позивача та відповідні суми ПДВ з податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Автобуд - Нікма», як в акті оскаржуваної перевірки, так і в поданій апеляційній скарзі, відповідач не послався на жодну підставу.

В акті оскаржуваної перевірки відповідач наводить наявну у нього податкову інформацію щодо ТОВ «Автобуд - Нікма» станом на момент проведення такої перевірки та робить висновок про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок цих операцій без будь-яких обґрунтувань.

Крім того, відповідачем визначено грошові зобовязання позивачу з податку на прибуток за 2012 рік у сумі 9870 грн. - ТОВ «Тон-А», у сумі 1638,84 грн. - ТОВ «Автобуд - Нікма», у сумі 2735.25 грн. - ТОВ «Інструментальний сервіс» поза межами строку, визначено ст. 102 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент визначення позивачу грошових зобовязань) контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 152.9 ст. 152 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Згідно п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

За викладених обставин, станом на момент визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Тон-А», ТОВ «Автобуд - Нікма», ТОВ «Інструментальний сервіс» за 2012 рік у відповідача закінчився строк для визначення таких зобовязань.

Посилання апелянта на правомірність визначення таких зобовязань з огляду на подання позивачем уточнюючих розрахунків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з податку на прибуток за вказаний період позивачем не подавались відповідні уточнюючі розрахунки, що підтверджено самим апелянтом при поданні додаткових пояснень під час апеляційного розгляду справи.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на суму 3353,70 грн. та податку на додану вартість на суму 3613,71 грн. по операціям з ТОВ «Автобуд - Нікма» і застосування відповідних штрафних санкцій з цих податків, в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на суму 347159,80 грн. та податку на додану вартість на суму 371745 грн. по операціям з ТОВ «Тон-А» і застосування відповідних штрафних санкцій з цих податків, в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на суму 3321,40 грн. та податку на додану вартість на суму 2516,75 грн. по операціям з ТОВ «Інструментальний сервіс» і застосування відповідних штрафних санкцій з цих податків.

Також, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно визначено позивачу грошові зобовязання з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Август», ТОВ «Фронта», ПП ТФ «Спецдеталь» за 1 кв. 2012 року з огляду на пропуск строку визначення таких зобовязань, що встановлений ст. 102 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент визначення позивачу грошових зобовязань) контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 152.9 ст. 152 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Згідно п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

За викладених обставин, станом на момент визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Август», ТОВ «Фронта», ПП ТФ «Спецдеталь» за 1 кв. 2012 року у відповідача закінчився строк для визначення таких зобовязань.

Посилання апелянта на правомірність визначення таких зобовязань з огляду на подання позивачем уточнюючих розрахунків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з податку на прибуток за вказаний період позивачем не подавались відповідні уточнюючі розрахунки, що підтверджено самим апелянтом при поданні додаткових пояснень під час апеляційного розгляду справи.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення рішення № НОМЕР_2 від 10.08.2016 року в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на суму 2675,40 грн. по операціям з ТОВ «Август» та застосування відповідних штрафних санкцій з цього податку, в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на суму 8795,64 грн. по операціям з ТОВ «Фронта» та застосування відповідних штрафних санкцій з цього податку, в частині визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток на суму 1533 грн. по операціям з ПП ТФ «Спецдеталь» та застосування відповідних штрафних санкцій з цього податку.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що доходячи вірного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень щодо визначення позивачу грошових зобовязань по господарським операціям з ТОВ «Август», ТОВ «Автобуд - Нікма», ТОВ «Тон-А», ТОВ «Інструментальний сервіс», ПП ТФ «Спецдеталь», ТОВ «Фронта», суд першої інстанції помилково дійшов висновку про порушення відповідачем строків, встановлених ст. 102 Податкового кодексу України, в частині визначення грошових зобовязань з податку на додану вартість, не врахувавши, що позивачем подавались уточнюючи розрахунки з цього податку.

Також, доходячи наведеного висновку, суд першої інстанції не врахував, що відповідачем не визначались грошові зобовязання з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Август», ТОВ «Фронта», ПП ТФ «Спецдеталь».

По цим операціям відповідачем визначені саме грошові зобовязання з податку на прибуток, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, застосовані поза межами строку, визначеного ст. 102 Податкового кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції помилково взагалі не дослідив правомірність визначення позивачу грошових зобовязань з податку на прибуток по господарським операціям з ПП ТФ «Спецдеталь».

Як вбачається з акту оскаржуваної перевірки та визначено апелянтом в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошового зобовязання з податку на прибуток оскаржуваним податковим повідомленням рішенням № НОМЕР_2 від 10.08.2016 року, стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» вимог пп. 153.1.1, 153.1.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок неперерахування дебіторської заборгованості ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на дату балансу по курсу іноземної валюти, що діяв на дату такого балансу, що призвело до неврахування при визначенні доходу випливу курсових різниць та заниження інших доходів позивача на 93042561 грн. Так, відповідач зазначив, що операції позивача з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з переробки вантажу є операціями в іноземній валюті, а тому дебіторська заборгованість останнього станом на 31.12.2014 року за даними перевірки - 14863096,74 дол. США підлягала перерахунку в національну валюту на дату балансу по курсу іноземної валюти, що діяв на дату такого балансу, що за даними перевірки склало 234369573,30 грн., а не 141327012,26 грн., як визначено позивачем.

Відповідно до пп. 153.1.1, 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Таким чином, наведені правила п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України підлягають застосуванню лише при оподаткуванні операцій з розрахунками в іноземній валюті.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, підтверджено під час апеляційного розгляду та не заперечується апелянтом, між ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» (виконавець) та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (вантажовласник) 31.05.2012 року укладено договір № 2100, відповідно до умов якого вантажовласник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання здійснити перевалку, інформаційне обслуговування, документальне оформлення та зберігання експортних вантажів вантажовласника у ДП «Миколаївський морський торговельний порт».

При цьому, згідно із п. 3.4 вказаного договору розрахунки по даному договору здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування вантажовласником грошових коштів по курсу НБУ на дату оформлення коносаменту.

На підтвердження того, що позивач здійснював господарські операції лише в національній валюті України гривні, позивачем надано також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, акти звірки взаєморозрахунків з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», реєстри оплати (а.с.1-53, 81-250 т.3, 2-250 т.4, 2-251 т.5, 2-251 т.6, 1-250 т.7, 2-251 т.8, 2-45 т.9, 120-250 т.26, 1-250 т.27, 1-250 т.28, 1-250 т.29, 1-257 т.30).

Таким чином, враховуючи, що взаєморозрахунки позивача з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» здійснювались в національній валюті гривні, в тому числі, і дебіторська заборгованість ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» була визначена саме в національній валюті станом на дату надання послуг, позивачем не отримано дохід в іноземній валюті від провадження господарської діяльності з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», в тому числі, і дебіторська заборгованість оплачувалась цим контрагентом в національній валюті на дату надання послуг, а не на дату балансу, а тому відповідно позивач не отримав прибуток внаслідок впливу змін валютних курсів (позитивне значення курсових різниць), що підлягає включення до складу його доходу.

Колегія суддів наголошує, що висновок податкового органу про отримання позивачем доходу за 2014 рік на суму 93042561,04 грн. та відповідно заниження інших доходів на вказану суму нічим не підтверджується. Фактично висновок відповідача про отримання позивачем доходу на наведену суму був здійснений останнім внаслідок перерахування дебіторської заборгованості ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», що рахувалась за останнім станом на 31.12.2014 року у сумі 141327012,26 грн. спочатку у долари США, а потім у національну валюту по курсу НБУ станом на кінець звітного 2014 року.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № НОМЕР_2 від 10.08.2016 року в частині визначення позивачу грошового зобовязання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій з цього податку загальну суму 20934576,20 грн. у звязку з порушенням позивачем вимог пп. 153.1.1, 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України та відповідно заниження обєкта оподаткування податком на прибуток на суму 93042561 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, як вбачається з акту оскаржуваної перевірки та зазначено апелянтом в поданій апеляційній скарзі, однією з підстав для визначення позивачу грошового зобовязання з податку на прибуток оскаржуваним податковим повідомленням рішенням № НОМЕР_2 від 10.08.2016 року, стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» положень пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, пп. 153.1.3, 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок невірного визначення позитивного значення курсових різниць за перевіряємий період, а саме відповідач зазначив, що позивачем у декларації з податку на прибуток за перевіряємий період у складі інших доходів відобразило позитивне значення курсових різниць у сумі 1589803 грн., в той час, як за даними перевірки позитивне значення курсових різниць складає 11484006 грн.

На підставі наведеного, відповідач, з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Податкового кодексу України, дійшов висновку про заниження позивачем доходу на суму 9885994,55 грн. (11484006 грн. (позитивне значення курсових різниць за даними перевірки) - 1589803 грн. (позитивне значення курсових різниць за даними платника) - сума заниження за 4 кв. 2011 року згідно ст. 102 Податкового кодексу України), що призвело, на його думку, до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті у розмірі 1789716,60 грн.

Разом з цим, доходячи висновку про заниження позивачем бази оподаткування податком на прибуток за встановлених під час перевірки обставин щодо позитивного значення курсових різниць у сумі 11484006 грн., відповідачем не враховано, що за правилами пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

В свою чергу, згідно п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Таким чином, при визначенні бази оподаткування податком на прибуток підлягає врахуванню, як прибуток (позитивне значення курсових різниць) у складі доходів платника податку, так і збиток (від'ємне значення курсових різниць) у складі витрат платника податку.

Проте, у спірному випадку доходячи висновку про заниження позивачем бази оподаткування податком на прибуток, відповідачем не було враховано від'ємне значення курсових різниць позивача, що суперечить наведеним положенням Податкового кодексу України. Не врахування відповідачем від'ємного значення курсових різниць позивача призвело до невірного визначення останнім розміру бази оподаткування податком на прибуток.

В той же час, в даному випадку позивачем не оскаржується, що ним занижено доходи за перевіряємий період, з урахуванням застосованих відповідачем строків ст. 102 Податкового кодексу України, у розмірі 5141641,36 грн., посилаючись на не підтвердження відповідних сум від'ємного значення курсових різниць.

Також, у даній справі позивачем не оскаржується висновок відповідача про завищення витрат внаслідок проведення амортизації на суму 131421,16 грн.

Внаслідок встановлення заниження обєкта оподаткування на наведені суми у розмірі 5141641,36 грн. та у розмірі 131421,16 грн., що не оскаржується позивачем у даній справі, відповідачем визначено позивачу грошові зобовязання з податку на прибуток на суму 1153 931 грн. та за штрафними санкціями на 29762,16 грн.

За таких обставин, враховуючи наведені вище у сукупності висновки суду, оскаржуване позивачем податкове повідомлення рішення від 10.08.2016 року № НОМЕР_1 підлягає визнанню протиправним та скасуванню у повному обсязі, а податкове повідомлення рішення відповідача від 10.08.2016 року № НОМЕР_2 в частині збільшення позивачу суми грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 23 815 448,09 грн., в тому числі, за податковими зобовязаннями 19 052 358,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 763 089,62 грн., а не у сумі 23 815 648, 09 грн., як визначено судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 10.08.2016 року задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби від 10 серпня 2016 року № НОМЕР_1.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби від 10 серпня 2016 року № НОМЕР_2 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет Термінал» суми грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 23815448,09 грн., в тому числі, за податковими зобовязаннями 19052358,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4763089,62 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Димерлій

20 березня 2017 р.