Рішення № 65468410, 09.03.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2017 р. Справа № 911/149/17

Розглянувши матеріали справи Публічного акціонерного товариства «Обухівське»

до Обухівської районної державної адміністрації Київської області

про визнання недійсним розпорядження

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 794 від 20.12.2016 року), ОСОБА_2 (довіреність № 706 від 22.11.2016 року)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 60-328/01-10 від 30.01.2017 року).

Суть спору:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Обухівське» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсним Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 454 від 04.10.2016 року.

Провадження у справі № 911/149/17 порушено ухвалою від 12.01.2017 року та призначено справу до розгляду на 06.02.2017 року.

В судовому за сіданні 06.02.2017 року відповідачем подано відзив на позов. У звзку з чим, в судовому за сіданні 06.02.2017 року оголошувалась перерва до 13.02.2017 року.

В судовому засіданні 13.02.2017 року позивачем надано додаткові пояснення. У звзку з чим, в судовому засіданні 13.02.2017 року оголошувалась перерва до 01.03.2017 року.

В судовому засіданні 01.03.2017 року відповідачем надано доповнення до заперення на позов з підтверджуючими доказами. У звязку з чим, в судовому засіданні 01.03.2017 року оголошувалась перерва до 09.03.2017 року.

В судовому засіданні 09.03.2017 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідач проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що 04.10.2016 року Обухівською районною державною адміністрацією Київської області було винесено Розпорядження № 454 «Про вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні та припинення права постійного користування земельними ділянками Радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське») в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад» (надалі - Розпорядження).

Як вбачається зі спірного Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації «Про вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні та припинення права постійного користування земельними ділянками радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське») в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравеньскої сільських рад» № 454 від 04.10.2015 року:

«Розглянувши клопотання ініціативної групи ПАТ «Обухівське» від 29.09.2016 вх. № 101/Л- 986, лист управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 29.09.2016 вх. № 101/3052/07-13, враховуючи протоколи загальних зборів осіб, які мають право на земельну частку (пай) в процесі розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь ВАТ «Обухівське» від 05.03.2010 № 2, від 29.10.2010 № 3, протоколи комісії для організації робіт з паювання земель ВАТ «Обухівське» від 28.04.2011 № 3, від 23.02.2012 № 5, протокол конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розлаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське» від 21.09.2013 № 1, відповідно до ст.ст. 17. 19, 22, 25, 84, 92, 141, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 21, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст. 10, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з метою недопущення виникнення соціальних кризових явищ та акцій протесту в районі:

1. Вилучити земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське»), що розташовані в адміністративних межах Обухівської міської ради Київської області, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області для сільськогосподарського використання.

2. Доручити управлінню Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області здійснити:

1) заходи щодо припинення права постійного користування земельними ділянками радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське»), що посвідчене Державними актами на право постійного користування землею:

серія ІІ-КВ № 003263, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 16 лютого 1996 року за №284;

серія ІІ-КВ № 003264, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 19 лютого 1996 року за №26;

серія ІІ-КВ № 003262, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 13 лютого 1996 року за №1.

2) внести (змінити) відомості про земельні ділянки, в частині - інформації про її власників (користувачів), до Державного земельного кадастру.

3. З метою забезпечення реалізації майнових прав працівників радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське»), працівників державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоровя, розташованих на території Обухівської міської ради Київської області, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області, а також учасників бойових дій та осіб прирівняних до них, віднести землі резервного фонду у розмірі 541,54 га до земель запасу (землі сільськогосподарського призначення) відповідних: Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад».

Позивач в позові зазначає, що вищенаведене Розпорядження прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України та порушує права позивача. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003263 від 16.02.1996 року, виданого Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 284, Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003262 від 13.02.1996 року, виданого Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1 та відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ- КВ № 003264 від 19.02.1996 року, виданого Обухівською міською радою Обухівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 26, Радгоспу-комбінату Обухівський було передано в користування відповідно 1327 га, 2164 га та 1687,9 га землі в межах згідно з планом користування для сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 1 Статуту ПАТ «Обухівське» (позивача) передбачено, що товариство є правонаступником ВАТ «Обухівське», яке засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 року № 14-25-7/1 шляхом перетворення Державного підприємства радгосп-комбінат «Обухівський» у ВАТ «Обухівське» відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про господарські товариства».

Позивач зазначає, що відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Оскільки, до майнових прав належить, зокрема, і право постійного користування земельною ділянкою, то при перетворенні правонаступник набуває, у т.ч. і право постійного користування земельною ділянкою, яке виникло у його попередника згідно із законодавством, чинним на момент виникнення такого права в останнього.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до пункту 10 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Таким чином, позивач стверджує, що є законним землекористувачем земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованих в Обухівському районі за Державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003263 від 16.02.1996 року, серії ІІ-КВ № 003262 від 13.02.1996 року та серії ІІ-КВ № 003264 від 19.02.1996 року.

Також, в обгрунтуврання позовних вимог позивач стверджує про відсутність підстав та недотримання відповідачем ст.ст. 141, 149 Земельного кодексу України, оскільки відповідач не звертався до землекористувача - ПАТ «Обухівське» з проханням надати згоду на вилучення земельних ділянок, а позивачем (землекористувачем) згоди на вилучення земельних ділянок не надавалося. У звязку з чим, відповідач не мав повноважень приймати рішення про вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні та припиняти право постійного користування земельними ділянками ПАТ «Обухівське».

Таким чином, позивач в позові зазначає, що оскаржуване Розпорядження було прийнято відповідачем без передбачених законодавством України підстав, поза межами повноважень відповідача, з порушенням Конституції України та Земельного кодексу України, і порушує право позивача на постійне користування землею.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав;відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що відповідач 04.10.2016 року прийняв Розпорядження «Про вилучення земельних ділянок державнох власності, які перебувають у постійному користуванні та припинення права постійного користування земельними ділянками радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське») в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад» з порушення норм діючого законодавства України, чим порушпв право позивача володіти та користуватися землею, що належить позивачу відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003263 від 16.02.1996 року, Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003262 від 13.02.1996 року та Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003264 від 19.02.1996 року.

У звязку з чим, позивач подав до суду даний позов, в якому просить визнати недійсним Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області «Про вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні та припинення права постійного користування земельними ділянками радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське») в адміністративних межах Обухівської міської. Нещерівської та Першотравеньскої сільських рад» № 454 від 04.10.2015 року.

В ході розгляду спору відповідач проти позову заперечував, в поданих до суду запереченнях на позов відповідач зазначив, що спірне Розпорядження від 04.10.2016 року № 454 видано на підставі клопотання ініціативної групи ПАТ «Обухівське» від 29.09.2016 вх. № 101/Л-986, листа управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 29.09.2016 вх. № 101 /3052/07-13, враховуючи протоколи загальних зборів осіб, які мають право на земельну ділянку (пай) в процесі розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь ВАТ «Обухівське» від 05.03.2010 року № 2, від 29.10.2010 року №3, протоколи комісії для організації робіт з паювання земель ВАТ «Обухівське» від 28.04.2011 року № 3, від 23.02.2012 року № 5, протокол конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розпаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське» від 21.09.2013 року № 1.

Також, відповідачем надано до заперечень Протоколи загальних зборів осіб, які мають право на земельну частку (пай) в процесі розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь ВАТ «Обухівське» від 05.03.2010 року № 2, від 29.10.2010 року №3, Протоколи комісії для організації робіт з паювання земель ВАТ «Обухівське» від 28.04.2011 року № 3, від 23.02.2012 року № 5, Протокол конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розпаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське» від 21.09.2013 року № 1.

Позивачем в ході розгляду спору було надано заперечення на відзив відповідача, в яких позивач зазначив, що клопотання «Ініціативної групи ПАТ «Обухівське» від 29.09.2016 року не може розцінюватись як клопотанням землекористувача про вилучення з постійного користування ПАТ «Обухівське» землі та припинення права постійного користування землями, що належать ПАТ «Обухівське».

Також, позивач заперечував проти наданого відповідачем ОСОБА_4 приватизації земель ПАТ «Обухівське».

Відповідачем надано доповнення до заперечень проти позову, в яких відповідач зазначив та надав докази, що ОСОБА_4 приватизації земель ПАТ «Обухівське» (загальна площа земель по цьому проекту складає 4070,59 га і співпадає з площею земель, вилучених за спірним Розпорядженням) затверджений Розпорядженням Обухівської райдержадмінісграції від 08.12.2015 року № 365.

Розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 08.12.2015 року № 365, яким затверджено ОСОБА_4 землеустрою вищезазначених земельних ділянок, оскаржувалось ПАТ «Обухівське» в судовому порядку і досліджувалось в матеріалах справи Господарського суду Київської області № 911/68/16, за наслідками судового розгляду, в тому числі апеційного та касаційного переглядів, підтверджено правомірність і чинність Розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 08.12.2015 року № 365 про затвердження ОСОБА_4 приватизації земель ПАТ «Обухівське».

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2016 року у справі №911/68/16 у позові ПАТ «Обухівське» відмовлено повністю, постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 року вказане рішення залишене без змін.

Згідно з ч.3 ст.35 Господарсько-процесуального кодексу України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено також в ході розгляду справи №911/68/16, відповідно до п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Обухівське», затвердженого зборами акціонерів ПАТ «Обухівське» протоколом № 9 від 18.10.2013 року, Публічне акціонерне товариство «Обухівське» є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Обухівське», що засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 №14-25-7/1 шляхом перетворення Державного підприємства радгосп-комбінат «Обухівський» у Відкрите акціонерне товариство «Обухівське» відповідно до законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про господарські товариства».

Таким чином, Відкрите акціонерне товариство «Обухівське» було створено внаслідок приватизації Державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський».

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 08.12.2015 року №365 «Про затвердження проекту приватизації земель Публічного акціонерного товариства «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Прешотравеньскої сільських рад» затверджено проект приватизації земель Публічного акціонерного товариства «Обухівське», розташованих в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стаття 149 Земельного кодексу України, яка регулює порядок вилучення земельних ділянок, ч. 5 передбачає, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Частина 2 ст. 149 Земельного кодексу України передбачає, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Частина 10 ст. 149 Земельного кодексу України передбачає, що у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України, яка визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, так і вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи, що вилучення спірних земельних ділянок сільськогосподарського використання на території Обухівського району належить до компетенції Обухівської районної державної адміністрації, відповідачем при винесенні спірного Розпорядження не порушено встановлену законом компетенцію.

Щодо підстав вилучення земель за спірним Розпорядженням, судом встановлено, що утворення ВАТ «Обухівське» відбувалось внаслідок приватизації Державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський», яке було державним сільськогосподарським підприємством. У звязку з чим, спірні земельні ділянки за Державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003263 від 16.02.1996 року, серії ІІ-КВ № 003262 від 13.02.1996 року та серії ІІ-КВ № 003264 від 19.02.1996 року є землями державного сільськогосподарського підприємства. Крім того, під час перетворення Державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський» у Відкрите акціонерне товариство «Обухівське», що відбувалось внаслідрк приватизації за рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 №14-25-7/1, питання про приватизацію земель відповідного державного сільськогосподарського підприємства не вирішувалось.

Відповідні обставини свідчать про наявність підстав застосування до спірних правовідносин ст. 25 Земельного кодексу України, яка передбачає, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Частиною 2 ст. 25 Земельного кодексу України визначено, що рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Частиною 5 ст. 25 Земельного кодексу України визначено, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Згідно з ч.ч. 7, 8 ст. 25 Земельного кодексу України при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Частинами 9, 10, 11 ст. 25 Земельного кодексу України визначено, що внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Таким чином, враховуючи, що особами, наведеними в ч. 1 ст. 25 Земельного кодексу України ініційовано наведене в ч. 2 ст. 25 Земельного кодексу України колективне клопотання (прийнято відповідні рішення загальних зборів) про приватизацію земель державного сільськогосподарського підприємства - Державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський» і органом виконавчої влади прийнято відповідне рішення про приватизацію Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 08.12.2015 року № 365 «Про затвердження проекту приватизації земель Публічного акціонерного товариства «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Прешотравеньскої сільських рад», набуття прав на належні Державному підприємству радгоспу-комбінату «Обухівський» земельні ділянки державної власності, які перебували в його користуванні, можливо виключно в порядку ст. 25 Земельного кодексу України.

Оскільки Державне підприємство радгосп-комбінат «Обухівський» було перетворено внаслідок приватизації, і новоутворене підприємство Відкрите акціонерне товариство «Обухівське» (як і ПАТ «Обухівське») не набували прав на земельні ділянки в порядку ст. 25 Земельного кодексу України, землі Радгоспу підлягали паюванню за ініціативою осіб, визначених в ч. 1 ст. 25 Земельного кодексу України, а не новоствореного Відкритого акціонерного товариства чи позивача, що також не потребувало їх дозволу.

Враховуючи наявність рішення осіб, визначених в ч. 1 ст. 25 Земельного кодексу України про паювання земель Державного підприємства радгоспу-комбінату «Обухівський» та затвердженого ОСОБА_4 приватизації, відповідні обставини свідчать про наявність підстав для вилучення відповідачем земель за спірним Розпорядженням з метою їх подальшої приватизації.

При цьому, наведене в ст. 25 Земельного кодексу України гарантоване право осіб на отримання земельної частки (паю) не ставиться в залежність від надання згоди новоутвореним підприємством після приватизації державного підприємства.

Крім того, відповідно до приписів п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття відповідачем вищенаведеного Розпорядження від 08.12.2015 року № 365, сільськогосподарські підприємства, які до введення у дію цього Кодексу уклали з власниками земельних часток (паїв) договори оренди, можуть, за бажанням власників цих часток (паїв), замовити землевпорядній організації виконання землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), видачі їх власникам державних актів на право власності на землю та оплатити виконання таких робіт. Сільськогосподарське підприємство має переважне право на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженням сторін, на інший строк.

Частиною другою цього пункту визначено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Згідно частини третьої вказаного пункту 8 при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земель державної чи комунальної власності або які на час набрання чинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам на праві колективної власності чи перебували у постійному користуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизації або залишаються у державній чи комунальній власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з приписами ч.ч. 3, 4, 5 статті 118 Земельного кодесу України, до якої також відсилає наведений вище п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Враховуючи наявність та чинність Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 08.12.2015 року № 365 «Про затвердження проекту приватизації земель публічного акціонерного товариства «Обухівське» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад», законність якого підтверджена в судовому порядку у справі № 911/68/16, рішення та протоколи загальних зборів, які були покладені в основу такого Розпорядження не підлягають дослідженню і правовій оцінці судом в матеріалах даної справи.

Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, серед іншого, належить вирішення питань, повязаних з використанням землі, природних ресурсів і охорони довкілля, та віднесено розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів накази.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 36 Кодексу, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналах або в належним чином засвідченій копії.

Відповідно до ч. 3 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а сторони, в свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивачем належними і допустимими доказами в розумінні наведених вище приписів ГПК України не доведено суду, що оспорюване ПАТ «Обухівське» Розпорядження відповідача було прийнято поза межами повноважень останнього та всупереч вимогам закону, крім того, таке Розпорядження прийняте щодо земель, які підлягають паюванню згідно зі ст. 25 Земельного кодексу України, тому відсутній факт порушення прав позивача на землекористування.

З урахуванням викладеного вище суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги ПАТ «Обухівське» про визнання недійсним Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 454 від 04.10.2016 року «Про вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні та припинення права постійного користування земельними ділянками Радгоспу-комбінату «Обухівський» (ПАТ «Обухівське») в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад».

Щодо поданого позивачем клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, в якому позивач просить заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Київській обасті та/або Управлінню Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області здійснювати будь-які дії та приймати будь-які рішення без згоди ПАТ «Обухівське» щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» на підставі Державних актів на право постійного користування землею.

Відповідно до приписів ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» № 16 від 26.12.2011 року, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що достатньо обґрунтованим припущенням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Позивачем у даному випадку не доведено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову, та не надано відповідних доказів. Позивачем не обґрунтовано повязаності обраного способу забезпечення позову з вимогами, що розглядаються у справі. Обраний спосіб забезпечення не конкретизований і виходять за межі предмету спору.

Крім того, оскільки суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Обухівське» та, відповідно, щодо відмови у позові, то і підстави для забезпечення останнього є відсутніми. З урахуванням викладеного, заява позивача про забезпечення позову у даній справі залишається судом без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 17.03.2017 р.

Суддя Т.П. Карпечкін