Ухвала суду № 65465731, 16.03.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/424/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький Павло Дмитрович

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

16 березня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Загороднюка А.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

Позивача: ОСОБА_2

Представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернівецького обласного центру зайнятості на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернівецького обласного центру зайнятості про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернівецького обласного центру зайнятості про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу.

Відповідно до постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскарженого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржену постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи скарги підтримали у повному обсязі з підстав і мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи та підтвердилось в судовому засіданні, звертаючись до суду та на аргументацію позовних вимог, позивач вказав на те, що 27.04.2015 року на підставі наказу Чернівецького обласного центру зайнятості № 407-к його було звільнено з посади заступника директора - начальника відділу надання соціальних послуг Хотинського районного центру зайнятості з підстав пункту 6 статті 36 КЗпП України - відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

26 лютого 2015 року Чернівецьким обласним центром зайнятості запропоновано позивачу ознайомитись з попередженням про зміну в організації праці (про зміну істотних умов праці). Згідно попередження у порядку працевлаштування йому пропонується вакантна посада провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Хотинського районного центру зайнятості. У разі відмови від запропонованої посади у зв'язку із зміною істотних умов праці його буде звільнено згідно з п. б статті 36 Кодексу законів про працю України після закінчення двох місяців з моменту попередження.

Позивач не погодився із зазначеними у попередженні умовами, відмовився від запропонованої посади, оскільки вважав, що його попереджено не про зміну істотних умов праці, а про переведення на іншу посаду. (т. 1 а.с. 20 )

Наказом директора Чернівецького обласного центру зайнятості від 24 квітня 2015 року № 407 позивача звільнено з посади заступника директора - начальника відділу надання соціальних послуг Хотинського районного центру зайнятості з 27 квітня 2015 року у зв'язку із зміною істотних умов праці, згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України. Тобто у наказі про звільнення відповідач зазначив, що підставою звільнення є зміна істотних умов праці, п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Позивач зазначає, що при змінах в організації виробництва і праці власник має право без згоди працівника змінювати істотні умови праці, а саме: системи та розміри оплати праці, зменшувати надані пільги, змінювати режим роботи, встановлювати або скасовувати неповний робочий час, суміщення професій, змінювати розряди і найменування посад тощо (частина третя ст. 32 КЗпП України). Але законодавством України не передбачено, що переведення працівника без його згоди з однієї посади на іншу може бути зміною істотної умови праці, а відтак не погоджуючись із звільненням , позивач звернувся до суду за захистом своїх пра та інтересів.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого наказу про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, а тому вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку публічно - правовому спору в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.

Так, статтею 30 Закону України "Про державну службу" визначено, що державна служба припиняється за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою і третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, у відповідності до частини першої статті 40, частин першої і третьої статті 492 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як досліджено з матеріалів справи, 26.02.2015 року Директором Чернівецького обласного центру зайнятості попереджено позивача про заплановане вивільнення із займаної посади, водночас, відповідач одночасно з попередженням про звільнення з підстав передбачених п. 6 ст. 36, п.п. 2, 3 ст. 49-2 Кодексу Законів про працю України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не врахував право позивача про його переважне право залишення на роботі та не запропонував позивачу жодної наявної вакантної посади, яку він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а відтак, відповідач звільнив позивача без дотримання вимог ст. ст. 36 та 49 КЗпП України.

Крім того, як вірно зазначив суд І інстанції, відповідачем при звільненні позивача не враховано вимоги ст. 42 КЗпП України щодо його переважного права залишення на роботі, оскільки ОСОБА_2 за період проходження державної служби характеризується позитивно, дисциплінарних стягнень не мав, постійно займався підвищенням свого професійного рівня. Тобто, позивач, мав переважне право на залишення на роботі та претендувати на зайняття вакантної посади заступника директора Хотинського РЦЗ, а також і інших запропонованих вакантних посад, як начальника відділу.

Отже, оскаржуваний наказ № 407-к від 24 квітня 2015 року винесено з порушенням вимог трудового законодавства.

Разом з тим, частиною 1 статті 235 КЗпП України передбачено, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із статтею 235 КЗпП України порушення вимог закону, які допущено при звільненні є підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, позивачу разом з попередженням про зміну в організації праці у порядку працевлаштування було запропоновано нижчу посаду, зокрема: посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями. Зі змісту попередження про зміну в організації праці (про зміну істотних умов праці) від 25.02.2015 р. вбачається, що ОСОБА_2 пропонувалася нижча посада, а не пропонувалося переведення та продовження роботи на попередній посаді заступника директора з урахуванням зміни внутрішньої структури юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, підстав для скасування такого рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Чернівецького обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7