Ухвала суду № 65464043, 15.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/57/17 Головуючий 1 інст. - Шелест І.М.

Справа № 646/13188/15-ц Доповідач - Кружиліна О.А.

Категорія: право власності

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Кружиліної О.А.

суддів Кіпенка І.С., Шаповал Н.М.

за участю секретаря Сементовської О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року

за позовом ОСОБА_3, який є правонаступником ОСОБА_4, до ОСОБА_1, треті особи - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Губська В.А., про визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

22 жовтня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1, який в подальшому уточнила, та в остаточній редакції просила визнати право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності у квартирі АДРЕСА_1, зняти заборону на відчуження квартири, накладену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А. при укладанні договору довічного утримання.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центом приватизації державного житлового фонду 01 листопада 1993 року за реєстраційним номером 9-93-14633 квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісності власності належить їй та її чоловіку - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Проте її право власності на вказану квартиру не визнається її дочкою ОСОБА_1, саме за якою на даний час зареєстровано право власності на квартиру в цілому на підставі договору довічного утримання, укладеного 29 червня 2002 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, і посвідченого 29 червня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А., реєстровий №3752.

Проте, правочин, який став підставою для такого переходу права власності, є нікчемним, що встановлено рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року по справі №646/113/15-ц. Тому жодних змін у правах та обов'язках сторін даного договору не відбулося, зокрема, право власності на спірну квартиру від ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до ОСОБА_1 - ніколи не переходило. При цьому власниками спірної квартири фактично залишаються подружжя. Однак, даний факт не визнається ОСОБА_1, яка створює перешкоди у володінні, користуванні і розпорядженні майном, і це викликало необхідність звернутися до суду. Реєстрація права власності за відповідачем, позбавляє позивача здійснювати свої права як власника і вона не має іншого шляху захистити своє право, ніж як звернення до суду.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволений.

Визначено частку ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 - 1/2 частина і визнано за ОСОБА_4 право власності на цю частку, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1.

Знято заборону, накладену 29 червня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А., реєстровий номер 4 на підставі договору довічного утримання, укладеного 29 червня 2002 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 і посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В.А., реєстровий номер 3752 на відчуження квартири, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номер обтяження 5645468.

Не погодившись з вказаним рішенням суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріальн ого та процесуального права, просив його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач ОСОБА_4 померла.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року зупинено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2017 року відновлено апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Губська В.А., про визнання права власності.

Залучено ОСОБА_3 до участі в розгляді справи правонаступником позивача ОСОБА_4

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи доводи сторін, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і вирішив справу на засадах змагальності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що законодавчо визначено обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, з встановленими фактами про права та правовідносини осіб, які не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи те, що недійсність (нікчемність) правочину - договору довічного утримання від 29 червня 2002 року, встановлена рішенням апеляційного суду Харківської області у справі № 646/113/15-ц від 30 вересня 2015 року у спорі між тими самими особами, які приймають участь і у даній справі, то доводи відповідача і третьої особи щодо правомірності укладеного договору довічного утримання і того, що єдиними правомірним власником спірної квартири на даний час є ОСОБА_1 є безпідставними.

З таким висновком суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим, та таким, що ґрунтується на достатньо повно встановлених обставинах справи, доказах, які містяться в матеріалах справи та відповідає вимогам статті 213 ЦПК України.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві спільної сумісної власні за подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 01 листопада 1993 року за реєстраційним номером № 9-93-14633 та зареєстроване у Державному комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 18 листопада 1993 року за номером № П-9-178.

29 червня 2002 року між ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з одного боку та їх дочкою ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А., з внесенням даних в реєстр за номером № 3752.

Відповідно до пункту 1 договору довічного утримання від 29 червня 2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 передають у власність ОСОБА_1 в рівних частках кожний квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, в цьому договорі зазначається, що на підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» накладається заборона на відчуження зазначеної в договорі квартири, яка належить ОСОБА_6, ОСОБА_4 до припинення чи розірвання договору утримання, яка зареєстрована в реєстрі № 4 та у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 5645468.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання від 29 червня 2002 року з підстав невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань по утриманню відчужувачів.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року у справі № 646/113/15-ц позов задоволено, розірвано договір довічного утримання, укладений 29 червня 2002 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідчений 29 червня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А., зареєстрований в реєстрі № 3752.

30 вересня 2015 року рішенням апеляційного суду Харківської області у справі № 646/113/15-ц рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова скасовано та ОСОБА_4 у позові відмовлено.

Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що договір довічного утримання, укладений між позивачкою ОСОБА_4, її чоловіком ОСОБА_6 та їх донькою - відповідачем по справі ОСОБА_1, посвідчений 29 червня 2002 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Губською В. А., вчинено сторонами з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору, а відтак у силу Закону, а саме частини 1 статті 47 ЦК УРСР, такий договір є недійсним (нікчемним - частина 1 статті 220 ЦК України).

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із того, що Законом України «Про нотаріат» у редакції від 29 листопада 2000 року, чинній на момент підписання договору, посвідчення договорів довічного утримання віднесено до виключної компетенції державних нотаріальних контор (стаття 36 Закону «Про нотаріат»).

У той час як договір довічного утримання від 29 червня 2002 року укладений без дотримання нотаріальної форми, оскільки посвідчений саме приватним нотаріусом, який не мав на це повноважень. Ґрунтуючись на цьому, суд дійшов висновку про нікчемність договору довічного утримання від 29 червня 2002 року.

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких підстав, судова колегія вважає, що оскільки рішення апеляційного суду від 30 вересня 2015 року набрало законної сили, вищою інстанцією не переглядалося, підстав для переоцінювання обставин, встановлених цим рішенням, у даному провадженні цим складом апеляційного суду немає.

Також апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_1, яка безпідставно вважає себе правомірним власником спірної квартири на підставі договору довічного утримання, який є недійсним (нікчемним) з моменту його укладання, а саме з 29 червня 2002 року, порушує право позивача, як власника, яке підлягає відновленню у судовому порядку на підставі статей 355, 372, 392 ЦК України.

Так, позивач ОСОБА_4 зверталася у суд з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме: визнання за нею 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.

Як встановлено судовим розглядом на час укладання договору довічного утримання від 29 червня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мали право власності на спірну квартиру, яка перебувала у їх спільній сумісній власності.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінено за рішення суду.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно визначено частку у праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, яке вона має право захистити на час звернення до суду, а саме: на 1/2 частку спірної квартири АДРЕСА_1.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319, ЦПК України, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді І.С. Кіпенко

Н.М. Шаповал