Рішення № 65463755, 20.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 639/1751/16-ц Головуючий суддя І інстанції Труханович В. В.

Провадження № 22-ц/790/2208/17 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори про спадкове право

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.17 року м . Харків

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Малінської С.М.,

суддів колегії: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря - Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, 3-тя особа пята Харківська нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом, про витребування майна з незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, 3-тя особа 5-та Харківська державна нотаріальна контора, який в подальшому уточнила і просила суд ухвалити рішення, на підставі якого витребувати 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом від 02.2009 року, після смерті ОСОБА_7.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначила, що в січні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просив визначити, що частки спадкодавця ОСОБА_8 і спадкодавця ОСОБА_7 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, складають по 1/2 частині у кожного; просив визнати за ним право власності на вказану спадщину в порядку спадкування за заповітами від 24.12.2001 року і від 28.12.2001 року після смерті ОСОБА_8, померлого 25.12.2001 року та ОСОБА_7, померлої 20.10.2009 року, відповідно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 були задоволені, визначено що частки спадкодавця ОСОБА_8 та спадкодавця ОСОБА_7 в праві спільної сумісної власності на квартиру №147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові складають по ? частині кожного, визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири № 147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування після ОСОБА_8, та право власності на 1/2 частину вказаної квартири в порядку спадкування після ОСОБА_7.

Право власності ОСОБА_5 на квартиру №147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові було зареєстровано в КП Харківським БТІ.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2011 року право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано на імя ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.03.2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частину квартири № 147 у будинку №57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 20.10.2009 року, і в задоволені позову в цій частині відмовлено.

При цьому рішенням Апеляційного суду Харківської області було встановлено, що 02.06.2009 року ОСОБА_7 склала заповіт на все своє майно на імя ОСОБА_6 На день ухвалення районним судом оскарженого по цій справі рішення, як і на день розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначений заповіт від 02.06.2009 року недійсним не визнаний і тому відповідно до передбаченої до ст. 204 ЦПК України презумпції правомірності правочину, та згідно ч.2 ст. 1254 ЦК України він скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Внаслідок цього складений ОСОБА_7 28.12.2001 року на користь ОСОБА_5 заповіт втратив свою чинність і тому по даній справі відсутні підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування 1/2 частини спірної квартири, яка належала ОСОБА_7 на день її смерті.

По іншій справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, 3-тя особа державний нотаріус про визнання недійсним заповіту, що був складений 02.06.2009 року від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.09.2010 року у задоволені позову ОСОБА_5 було відмовлено.

Рішення набрало законної сили.

20.10.2009 року спадкодавець ОСОБА_7 померла.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру заповіт 02 червня 2009 року не змінено та не скасовано.

13.11.2009 року до 5-тої ХДНК надійшла заява від ОСОБА_6 про прийняття спадщини згідно заповіту, посвідченого 5-ю ХДНК 02.06.2009 року за № 3-622, що був складений на імя ОСОБА_6 Відкрито спадкову справу.

Після смерті ОСОБА_7 залишилася спадщина у вигляді 1\2 частини квартири №147 у будинку №57 по Комсомольському шосе в м. Харкові, на яку позивач і просить визнати право власності в порядку спадкування за заповітом.

Оскільки, відповідач ОСОБА_5, який не мав право власності на вказану частину нерухомого майна, відчужив її відповідачу ОСОБА_3, то вона підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, 3-тя особа 5-та Харківська нотаріальна контора про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за заповітом, про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволені.

Визнано за ОСОБА_6 право власності у порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину квартири №147 будинку № 57 по Комсомольському (нині Григорівському) шосе в м. Харкові після смерті ОСОБА_7, померлої 20 жовтня 2009 року.

Витребувано у добросовісного набувача ОСОБА_3 1/2 частину квартири № 147 будинку № 57 по Комсомольському (нині Григорівському) шосе в м. Харкові.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.02.2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не повно з»ясував усі фактичні обставини справи, не сприяв повному та обєктивному розгляду справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на ст. ст. 6, 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 261-267 ЦК України, ст. 60 ЦПК України, постанову Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Апелянт зазначає, що відповідач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу придбала вказану квартиру 17.11.2011 року. Право власності зареєстровано в установленому законом порядку. Під час оформлення правочину відповідач не знала про те, що стосовно даної квартири існують судові тяганини щодо встановлення права власності. Таким чином, відповідач є добросовісним набувачем. З 2011 року позивач не зверталася до відповідача з приводу порушення її прав. Під час розгляду справи судом не було звернуто належної уваги на доводи відповідачів щодо пропуску позивачем позовної давності, в результаті чого судом не було застосовано норму, що підлягала застосуванню, а саме ст. 267 ЦК України.

Крім того, апелянт вказує на те, що після придбання квартири відповідач провела ремонтні роботи у спірній квартирі, на що витратила значні кошти, в результаті чого квартира суттєво змінила свій вигляд, несла витрати на її утримання.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5 також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.02.2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

З висновком суду першої інстанції апелянт не погоджується, оскільки на час укладання ним договору купівлі-продажу спірної квартири був власником цієї квартири, його право власності було зареєстровано у встановленому законом порядку, не оспорювалось, квартира під арештом не була, не існувало заборони на її відчуження.

Апелянт посилається на ч. 2 ст. 1299 ЦК України та зазначає, що оскільки ОСОБА_6 не було зареєстровано право власності на її ім»я, частини квартири, то у неї не виникло право власності на це нерухоме майно на час укладення ним договору купівлі-продажу квартири з відповідачем ОСОБА_3 і державної реєстрації на квартиру останньої.

Також апелянт зазначає, що при задоволенні позову судом не було прийнято до уваги й те, що спірна квартира є однокімнатною, тобто в розумінні ст. 183 ЦК України є неподільною річчю. Тому витребувати із володіння будь-якої особи є неможливим, а тому судове рішення є незаконним.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно положень ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судовим розглядом було встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11.04.1995 року квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7. ( а.с. 38-39)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року визначено, що частки спадкодавця ОСОБА_8 і спадкодавця ОСОБА_7 в справі спільної сумісної власності на квартиру № 147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові складають по ? частині квартири у кожного.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири № 147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлого 25 грудня 2001 року.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири № 147 у будинку №57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 20 жовтня 2009 року. ( а.с. 11-12)

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.03.2014 року, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири № 147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 20 жовтня 2009 року, і у задоволені його позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 липня 2011 року залишено без змін.( а.с. 13-14)

Рішення набрало законної сили.

Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що 02 червня 2009 року ОСОБА_7 склала заповіт на все своє майно на імя ОСОБА_6 Зазначений заповіт від 02.06.2009 року недійсним невизнаний і тому відповідно до передбаченої у ст. 204 ЦК України презумпції правомірності цього правочину, та згідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України він скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Внаслідок цього складений ОСОБА_7 28 грудня 2001 року на користь позивача ОСОБА_5 заповіт втратив свою чинність і тому у даному випадку по справі відсутні підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування1/2 частки спірної квартири, яка належала ОСОБА_7 на день її смерті.

Обставини встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що надрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини ( ч.3 ст.61 ЦПК України).

Як було встановлено судом, ОСОБА_7 померла 20 жовтня 2009 року.

Згідно вимогам ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом чи за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті ( стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У рішенні вище зазначено, що 02 червня 2009 року ОСОБА_7 склала заповіт на все своє майно на імя ОСОБА_6, який не змінено та не скасовано.

Отже, єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_7 залишилася ОСОБА_6, яка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, у звязку з чим було заведена спадкова справа № 860/2009.

Відповідно до ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Позивач ОСОБА_6 пояснила суду, що вона звернулася до 5-тої ХДНК для оформлення її спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак отримала постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій від 22.03.2016 року.

Згідно постанови про відмову у вичинені нотаріальних дій від 22.03.2016 року за №739/02-31, державним нотаріусом 5-тої ХДНК ОСОБА_9, відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру № 147 в будинку № 57 по Комсомольському шосе м. Харкова, після померлої 20 жовтня 2009 року ОСОБА_7 у звязку з тим, що право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за іншою особою. (а.с. 68).

Відповідно до п. 3.1 Розяснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

У звязку з викладеним, у ОСОБА_6 виникло право на звернення до суду з даним позовом.

Крім того, судом було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2011 року укладеного між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем), останній на праві власності належить квартира № 147 в будинку № 57 по Комсомольському шосе у м. Харкові.

Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку. (а.с. 102-104).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначено вище, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року визначено за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири №147 у будинку №57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлого 25 грудня 2001 року та 1/2 частину даної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 20 жовтня 2009 року. (а.с. 11-12).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.03.2014 року, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири № 147 у будинку № 57 по Комсомольському шосе в м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 20 жовтня 2009 року, і у задоволені його позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 липня 2011 року залишено без змін.( а.с. 13-14).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 13 травня 2015 року по справі № 6-63цс15 у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого особа набрала право власності, воно не породжує правових наслідків, оскільки відпала підстава набуття права власності за цим рішенням.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що при відчужені нерухомого майна ОСОБА_5 не був власником 1/2 частини квартири № 147 в будинку № 57 по Комсомольському шосе у м. Харкові, яка за життя належала ОСОБА_7

Разом з тим, суд вважав, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, оскільки набула право власності на це майно відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2011 року, укладеного між нею та ОСОБА_5

При цьому, у суду відсутні відомості про те, що вона знала, що ОСОБА_5 не є власником цього майна.

Судом також встановлено, що належна 1/2 частина квартири ОСОБА_6, що перейшла до неї в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, була відчужена ОСОБА_5 без згоди спадкоємця, а саме ОСОБА_6

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, вона вправі ставити питання про витребування даного майна у добросовісного набувача, оскільки відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

Верховний Суд України зробив правовий висновок у спорі про витребування власником майна від добросовісного набувача, відповідно до якого за змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (справа №6-146 цс 13 від 16.04.2014 року).

При цьому суд критично поставився до позиції відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 стосовно того, що ОСОБА_6 не набула права власності на спадкове майно, оскільки відповідно до ст. 1299 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна на імя спадкоємця, оскільки на час відчуження спірного нерухомого майна, власник його був померлим, у зв'язку з чим воно належало спадкоємцям померлого відповідно до ч. 5ст. 1268 ЦК України.

Стосовно посилань апелянта на пропуск ОСОБА_6 строку позовної давності на звернення до суду з позовом слід зазначити наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 2 ст. 267 ЦК України вказує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

За змістом ч. 4ст. 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Позивач ОСОБА_6 зазначила, що про порушення свого права, а саме про те, що спірна квартира продана ОСОБА_5, дізналася з рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.07.2011 року за позовом ОСОБА_5 до Харківської міської ради про визначення часток в праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом (а.с. 11) та відразу ж оскаржила його у 2014 році до Апеляційного суду Харківської області.

З даним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, 3-тя особа пята Харківська нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за заповітом, про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_6 звернулася 22.02.2016 року.

За таких обставин позивач ОСОБА_6 для захисту свого порушеного права звернулась до суду з позовом у межах строку позовної давності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 та вважав необхідним їх задовольнити, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири № 147 в будинку № 57 по Комсомольському шосе у м. Харкові в порядку спадкування за заповітом після померлої 02 червня 2009 року ОСОБА_7 та вважав необхідним витребувати її у добросовісного набувача ОСОБА_3

Проте з таким висновком судова колегія погодитися не може з огляду на наступне.

Ст. 15 ЦК встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Так, судом встановлено, що спірна квартира є однокімнатною, тобто в розумінні ст. 183 ЦК України є неподільною річчю, отже, витребувати ? частину квартири із володіння будь-якої особи не виявляється можливим, а тому звернення до суду з вимогою про витребування ? частини квартири не є правильним способом захисту свого цивільного права.

Разом із цим, відповідно до положень ст. 358 ЦК України, ОСОБА_6 має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом предявлення відповідного позову до інших співвласників спірної квартири.

Відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення суду необхідно змінити в частині витребування у добросовісного набувача ОСОБА_3 ? частини квартири АДРЕСА_4, відмовити в цій частині в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 року змінити в частині витребування у добросовісного набувача ОСОБА_3 ? частини квартири АДРЕСА_4, відмовити в цій частині в задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді :