Ухвала суду № 65460316, 06.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ К/800/14675/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівОлендера І.Я. Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року

у справі № 823/2961/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-Авто»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос-Авто» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 23 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2013 року №000288301 та №0002892301. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого орагну провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «НК «Петрол-Україна», ТОВ «Весна», ТОВ «Вендо» та покупцями товарів (робіт послуг), про що складено акт від 16 травня 2013 року № 198/22-14/36785139, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 44.1 та пункту 44.6 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 та підпункту 138.1.9 пункту 138.1 статті 139 Подткового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за ІІІ - ІV квартали 2012 року у розмірі 109 006,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2012 року на 27 557,00 грн. та за ІV квартал 2012 року на 81 449,00 грн.; пункту 44.1 та пункту 44.6 статті 44, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року у розмірі 103 815,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2015 року №000289230, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 129 768,00 грн., з яких 103 815,00 грн. за основним платежем та 25 953,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №000288230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 136 258,00 грн., з яких 109 006 грн. за основним платежем та 27 252,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що в ході перевірки позивача виявлено відображення в обліку контрагентів - постачальників господарських операцій, які фактично не відбулися.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту перевірного періоду.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «НК «Петрол-Україна», ТОВ «Весна», ТОВ «Вендо».

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується актами наданих послуг, податковими та видатковими накладними, витягами з журналу і відомостями по рахунку 281 Товари на складі.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів та у зв'язку з оплатою їм вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту спірного періоду суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «НК «Петрол-Україна», ТОВ «Весна», ТОВ «Вендо», а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) контрагентами позивача по ланцюгу постачання не є тією обставиною, яка самі по собі позбавляє позивача права на формування витрат та податкового кредиту, що виключає відповідальність платника податків (позивача).

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень відповідає правильному застосуванню положень Податкового кодексу України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі № 823/2961/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Олендер І.Я. Приходько І.В.